Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Коли нарешті буде єдність національнодемократичних сил?” · с. 2сторінка оригіналу ↗

ЧИ РУХАЄМОСЯ ДО ЄДНОСТІ? Нотатки в рік ювілею Народного руху України

Слово Просвіти, №14 за 2009 рік

Живий ланцюг, 21 січня 1990 року національно-демократичних сил, національної еліти? Адже лише тоді постане справді незалежна, демократична, заможна держава. Варто процитувати Звернення Оргкомітету до рухівців, по суті — до народу України. Критично аналізуючи нинішній стан держави, автори Звернення заявляють: “Не такою ми бачили вистраждану й омріяну поколіннями українців державу”. Вони чесно відповідають, чому: “Таке могло статися тільки тому, що ми, перші рухівці, будучи єдиними в боротьбі за Українську державу, не зуміли зберегти єдність національно-патріотичних сил в період становлення держави”. Мужньо, самокритично й чесно! Вінцем цього “невміння зберегти” став трагічний розкол Руху, ювілей якого теж відзначаємо цього року, однак не просто не “святкуємо”, а замовчуємо. А він минає саме цими днями. І тим актуальніша ще одна теза Звернення: “Підготовка до відзначення 20-ої річниці Народного руху повинна стати могутнім імпульсом до об’єднання розрізнених, малочисельних патріотичних організацій в єдину силу”. А поки що в очікуванні цього “могутнього імпульсу” в суспільстві почалася дискусія стосовно ролі Руху в українській історії. Безумовно, роль ця величезна. Але це не виключає цілком природних дискусій на кшталт того, наскільки Рух посприяв руйнації комуно-радянської імперії, а якою мірою вона розвалювалася сама, під ударами часу. Чому Рух, на відміну від “Солідарності” в Польщі й “Саюдіса” в Литві, так і не прийшов до влади? Чому, на відміну від них, в Рух не прийшло багато представників інтелектуальної, бізнесової, державної еліти? Хоч, як справедливо зазначає Іван Заєць, “Народний рух України створювався на базі вияву ініціативи найширших верств населення всієї України. Ця ініціатива несла величезну енергію активності мас і велику гуманістичну наснагу”. То, може, варто було на початку 90-х, перетворюючи Рух на політичну партію, зберегти його і як широке громадське об’єднання? Щодо наболілої теми про “упущену владу” Рухом, то навіть попри посилання на особливості нашої української історії (століття бездержавності, шалена русифікація, сім десятиліть комуністичного режиму), цілком резонні, може, має рацію Степан Хмара, заявляючи, що під час студентського голодування 1990 року була можливість змінити комуністичний режим, взяти владу, але Рух знехтував нею. Ішлося про можливість переобрання тогочасної Верховної Ради і формування національного уряду. До речі, таку саму можливість пропущено й наступного року, після проголошення Незалежності. Бідкаючись тепер, що в Україні не було вчасно проведено люстрацію, забуваємо, що саме Рух мав ініціювати бодай громадський суд над режимом. І чи так уже нереально було виграти перші президентські вибори, на які націоналдемократи, замість того, щоб мати єдину кандидатуру лідера Руху Чорновола, виставили аж три? Що завадило об’єднатися — “булавізм”? До суспільної дискусії долучаються й нерухівці, яких теж варто послухати. Наприклад Євген Марчук. Нема сумніву, це людина компетентна, адже очолював саме “компетентні органи”, як їх називали, український КДБ — орган, що, звичайно ж, мав своїх людей скрізь, і в Русі теж. Втім, це окрема тема, які вектор “Рух—компартія”. Не дарма ж Мирослав Попович нагадує, що Рух виник не просто в середовищі письменників, а в письменницьких парткомах. І в первісній назві не випадково значилося відкинуте пізніше “за перебудову”. У недавньому інтерв’ю Євгена Марчука — не лише констатація розколу Руху 1999 року: “Хто його “колов”, — ми прекрасно знаємо, ці люди досі в політиці”. Отже, все-таки “кололи” найпотужнішу національну силу. А ось ще сентенція: “Рухівці надто схильні до конформізму, а отже, влада виявилася хитрішою за лідерів Руху”. Якщо вже представник спецслужб констатує, що Рух був конформістським, то що тут сказати? Втім, хоронити Рух, готувати йому лише славне місце у нашій історії зарано. Чому б не відродити Рух у новій формі — як потужний блок національно-демократичних сил? До того ж, це питання знову на часі за умов наших численних чергових та позачергових виборів. Оскільки в нас все персоніфікують і чути то ностальгію за “батьками-засновниками”, то навпаки — прагнення спровадити їх в історію, то тасуємо стару політколоду, то триває пошук нових облич, спробую внести пропозицію. Такий виборчий блок міг би очолити В’ячеслав Кириленко, учасник студентського голодування, голова Молодого Руху, заступник голови однієї з “колишньорухівських” партій, міністр і віце-прем’єр, голова парламентської фракції — здається, такого списку досить і для того, щоб очолити блок, і для балотування в Президенти. Отже, дискусія триває, як і пошук нашого шляху.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин