Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Україну Москва зможе поглинути “русскім міром” і Митним Союзом”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Напередодні...

Слово Просвіти, №14 за 2013 рік

Олег ЧОРНОГУЗ Сьогодні, як ніколи, стоїмо перед вибором: бути незалежній Україні чи ні?! Ми, українці, врешті-решт маємо усвідомити, чи ми не отара покірних овець, не череда, якій тільки й залишилося добровільно всунути нерозумну голову в черговий московськоімперський витвір — Митний Союз. За вивіскою якого на недалекому обрії вже видніються Соловки і Колима. З єдиною державною мовою — українською, де тільки наглядачі й вертухаї розмовлятимуть “регіональною”. І гавкатимуть пси по той бік колючого дроту на холодні дощані бараки. Нескорених і непокірних чекає поетапне ешелонування до Сибіру, а українську молодь призовного віку “марш—кидок” у “гарячі точки” імперії. Чи то до кавказьких вільнолюбних народів, чи то до Індійського океану. Напередодні насильного втягування усіх нас на московському налигачі у чергове імпер-утворення ми маємо визначитися: чого ми, українці, хочемо? Вчора нашою головною проблемою були зовнішні вороги, нині до них приплюсувалися внутрішні: промосковські колабораціоністи, завербовані агенти, політичні пристосуванці, аморальний постколоніальний набрід, а ще — стецькомислителі. Поміж них чимало вчорашніх. Вчорашній досі не можуть зорієнтуватися, патріотами якої держави вони є. А от претендент на “собіраніє ісконно русских земель” — еРеФ має чіткий орієнтир: Україна. За будь-яку ціну! Інакше імперії, як канцелярія пише, не відбудеться. Розпадеться і пропаде, як свого часу СРСР. Тому еРеФ нині так активно, нахабно, безсоромно, твердо й упевнено крокує від Сходу до Заходу територією нашої держави під кодовою назвою “русскій мір”. Наступаючи на українство — від мови до церкви — двома експансивними фронтами: через московський патріархат і другу державну, а точніше — єдину “регіональну” мову від “молдованина до фіна”. По той бік нашого кордону (з півночі і півдня) сьогодні не залізна завіса, як це було на Західному кордоні в часи СРСР. Наш кордон швидше за все символічний, і одразу за ним — Кавказький хребет та абхазько-осетинсько-дагестанські гори і “гарячі точки”, які старшому поколінню українців постійно нагадують жевріючий вулкан, із котрого в будь-яку мить може вивергнутися магма кольору людської крові. В ім’я чого? Того ж “отєчєства”. Звісно, для українця — чужого. Але йому, українцеві, в Україні щодня вбивають у голову думку, що те “отєчєство” братнє, і народ братній. Тільки не “по-братньому” з українцями поводиться. Але то інша, мовляв, сторона медалі. І ми все одно “єдиний народ”. І мова в нас однакова. От тільки не зрозуміло, чому ж тоді нам нав’язують якусь другу, державно-регіональну, якщо й мови у нас однакові? Але це між іншим. Ми — про сьогоднішню ситуацію в державі Україна, коли українців уже вдома називають не мазепинцями, не бандерівцями, а “свідомістами”. “Свідомісти” Заходу, мовляв, уперто відстоюють свою ідентичність, рідну історію, українську мову і 5-ту графу і дуже хочуть в Європу. Українці Сходу хочуть чи не хочуть, а наче загіпнотизовані, оглядаються на братні обійми, наче кролики на пащу пітона. Деякі російські губернатори вже сьогодні пропонують своєму президенту Путіну викорінити “свідомістів” із Карпатських гір і переселити 7 млн українців на Далекий Схід, щоб вони там розчинилися поміж китайців. Російська Федерація, нарешті, мала б спокій. Українська мова, київськоруські традиції, історія, національні герої вже ніколи б не висли на плечах русифікованої вщент України, яку Москва зможе поглинути “русскім міром” і Митним Союзом. Таку неординарну ситуацію в Україні чудово розуміють і росіяни, які пов’язали свою долю з нашою державою чи в ній народилися. Особливо тривожний наш час, коли на Півдні України і в Криму як гриби, з’являються “русскіє общества” — легальна агентурно-провокаційна шовіністична братія. Адже тільки у нас можна випустити на волю московських розвідників (шпигунів), які постійно займалися підривною діяльністю проти України. Вдавати з себе короткозорих і не бачити антиукраїнських російських організацій, які, також легально, діють у нашій державі й утримуються на кремлівські гроші. Бо в Москви на агентуру гроші є, а на російські школи в Україні — нема. Російські школи в Україні утримують українці. Хоча діаспори всього світу зберігають свою мову, культуру при громадських організаціях, церквах, підтримують благодійними фондами. Але… Згадаймо шабаші шовіністичних організацій, які безкарно і нахабно діють через дорогу від СБУ. Вбивають українського студента Чайку, б’ють в Одесі демонстрантів, що відстоюють своє право розмовляти українською, цинічно рвуть паспорт корінного одесита, який розмовляв державною в центрі Одеси і все це — безкарно. А чого ж дивуватися, якщо на чолі силових структур та й в охороні самого президента — вчорашні громадяни Російської Федерації, які у правовій державі не те що не змогли б отримати високих посад, а навіть громадянства, бо не вивчили державної мови. В Україні ж це норма. Відверто антиукраїнські організації легально підривають підмурки нашої державності, діючи під гаслами і закликами “За єдіную Росію!”. Про ментальність двох народів, звісно, у їхніх програмах ані слова і, само собою зрозуміло, що ніде не наголошується, що за характером ми два різні народи. Із цим ніяк не можуть погодитися ті, які на словах називають себе “братами”, а в чужій хаті вони поводяться, як загарбники під час окупації, відтісняючи на задній план, на маргінес, або взагалі на історичний спочинок і поступове відмирання усе те, що належить корінному народові. Українці у своїй більшості стають зневаженою меншістю на власній землі. Це майже трагедія. Шовіністи домашні й заїжджі (Корнілов, Затулін, Говорухін) сьогодні, як ніколи, морально розстрілюють нашу українську молодь на інформаційних неоголошених війнах. Після таких психічно-інформаційних атак, зубоскальства над усім українським, юнь сідає за словники іноземних мов, щоб втекти світ за очі. Зневажені в рідній державі, де уряд і президент фактично нічого не роблять для захисту державності, а тільки постійно підв’язуються до налигача до московських агентів на кшталт Д. Табачника, В. Колесніченка і їм подібним колям лєвчєнкам, бездумно плетуться невідомо куди, Останні місяці 2012 року і початок 2013-го мені особисто нагадують дві відправні точки. Перша — це гора, на якій сидять тимчасові можновладці на чолі з президентом і хатнім спікером Верховної Ради. Друга — підніжжя тієї гори, під якою зібралася українська провідна верства, розколота на кілька кланів, і масово дезорієнтований нею та постійною московською пропагандою народ — і на Заході, і на Сході. Якщо на Заході для більшості орієнтир давно визначений — тільки Європа і демократія, права людини і верховенство права — й третього не дано, то Схід і Південь України в роздумах, згадують Радянський Союз із дешевою ковбасою, комунальними послугами, безплатними освітою та медобслуговуванням, майже безкоштовними квартирами… Одначе нині сировинна Російська Федерація — це вже не Радянський Союз “народів-братів”, скажімо, за останніх десять “брежнєвських”, а не “сталінсько-беріївських” літ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин