Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
13 Читацьке віче “З історій наших родів твориться історія великого народу”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Вдячні за бібліотеку газети Краєзнавець — на варті оборонних веж нашої пам’яті Ніна ГЕЙКО, м. Стаханов Луганської обл.

Слово Просвіти, №14 за 2013 рік

Шановна редакціє! Хочу підтримати вашого дописувача Дмитра Лисенка з села Спаське Сосницького району Чернігівщини за його листа “Книжки з бібліотеки “СП” (газета від 28 лютого ц. р.). Щоразу, приїжджаючи до дітей у Київ, відвідую редакцію своєї газети “Слово Просвіти”, секретаріат Товариства “Просвіта”. Хочу подякувати за отримані від вас безцінні подарунки, які везу у Стаханов. Ось і цього разу привезла 20 книжок, виданих “Просвітою”, за що щиро дякують усі наші просвітяни. Листаю “Духовні обереги рідного краю”, на обкладинці портрет Петра Тронька. А він же мій земляк, із Харківщини, з Богодухівського району, між його селом Заброди і моїм Сінне всього 3 км. В уславленого краєзнавця і моєї родини багато спільного — вони всі страждали під час голоду. В моєму роду тоді померло 20 осіб, працьовитих Шевченків і Калініченків, вихідців із Черкащини. Читаю публікацію Євгена Букета “На схилах Дніпра постане Каменяр”, знаходжу тут ім’я онука Каменяра Роланда Франка. І пригадала 1956 рік, коли, навчаючись у Харківському університеті, обрала для курсової роботи тему “Сучасники про Івана Франка”. Тоді ще не було книг на цю тему, му бабуня Даруня говорила, щоб на вершечки не лазили і ягід там не обривали, а залишали для божої птиці”. Кілька речень, а яку важливу інформацію доносить до нас автор. Нагадування про один із важливих принципів загальнолюдської моралі: любити довколишній світ і все живе в ньому. І навіть живий дотик до живих пшеничних зерен у дитинстві дав поштовх до розуміння і усвідомлення в майбутньому “святості отого символа”. Батьківські традиції сприяли тому особливо: Різдво, коляда (а було ж на той час під забороною). “Далеко не зразу я зрозуміла, що в батька й матері було міцне родове почуття до вічних понять: Бога, Землі, Батьківщини”. Вкладені у книжку розгорнуті мапи з родовими деревами вражають розмаїтою кількістю прізвищ, які несуть у собі велику інформацію не тільки про людей, ай про землю, де вони жили, живуть і житимуть. Вдивляєшся у сімейні фото на сторінках книжки і мимоволі згадуються прислів’я “Наш рід добрий на плід”, “Шануй батька і неньку — буде тобі скрізь гладенько”. Книжка Надії Данилевської — добрий поштовх для того, аби й собі взятися за дослідження свого родоводу. Бо якщо кожний із нас заглибиться в історію своїх родових коренів, то зробить дуже велику справу, адже з історій наших родів твориться історія великого народу. А якщо це так, то справдяться слова Пантелеймона Куліша: “Рідне слово, рідний розум, рідна й правда буде”. Творімо нашу рідну історію разом. А книжка “Роде наш прекрасний” — гарний приклад для наслідування. Тетяна БІДЗІЛЯ, м. Бережани Тернопільської обл. Бережанець-краєзнавець Богдан Тихий представляє нам збірник власних віршів, перекладів, пісень і фольклорних записів під образною назвою “Срібні струни душі”. На 160 сторінках книжки є й ілюстрації, графічні роботи Андрія Кіся, Анни Сосовської, Анни Худіцької, Галини Тремби, Осипа Величка, Євгена Удіна та з книги пісень Романа Купчинського “Ми йдемо в бій”. У “Примітках” можна довідатися, де, ким, коли і в кого було здійснено фольклорні записи. Фольклор тут цікавий, унікальний. Приміром, “Капітан на Підгір’ю (балада про Довбуша)” записано 1991 року в селі Глибоке на Івано-Франківщині від Дмитра Костишина, 1924 р. н. Багато записів здійснено і в інших населених пунктах Прикарпаття, Тернопільщини, а також Словаччини (окрест Гуменне) від Миколи Сичака (“Ой Довбушу, Довбушику”, “Бігом, хлопці, бігом”, “Стоїть вояк над водою” та ін.), Яна Лєгдана (“Ходила Маруся”, “Кличе мама доню вечеряти”, “Там сиди” і т. ін.). Фольклорні записи Б. Тихий поділив на обрядові (календарно-обрядові й весільні), про кохання та розлуку, побутові пісні та балади (родинно-побутові, соціально-побутові: історичні, вояцькі, стрілецькі, повстанські, тюремні, емігрантські, жартівливі та дитячі). Загалом творчий доробок автора плідний: “Берег моєї любові. Антологія творів про Бережани (перекази, легенди, спогади, поезія, проза, пісні)”, “Лисоня. 1916—1996 рр. (документи, спогади, щоденники, листи, знимки, поезія, пісні)”, “Золотий листок осінній. Вірші, переклади, пісні”, “Золота земля Опілля (легенди та перекази Бережанщини”, “Легенди Бережанського замку”, низка путівників, буклетів, серії календарів про Бережани, Богородчанський район Івано-Франківської області, де Б. Тихий колись проживав, тощо). Заступник директора Державного історико-архітектурного заповідника в м. Бережани, краєзнавець Богдан Тихий — із когорти тих завзятих неординарних людей, котрі здатні піклуватись не тільки про власний добробут і благополуччя, а й усією душею вболівають за престиж рідного міста. Ліричний поет-пісняр і художник, редактор і видавець, активний громадський діяч і публіцист, автор гербів і прапорів, ініціатор відкриття пам’ятників, створення Державного історико-архітектурного заповідника, колишній депутат міської ради Б. Тихий одержав чимало заслужених нагород, зокрема й звання “Почесний громадянин міста Бережани”, дипломи й грамоти за багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у розвиток історико-архітектурної спадщини України. Але найбільшою нагородою, безперечно, стане вдячна пам’ять нащадків за його невтомну працю, щедрий дар любові до рідної землі. — служба в армії, офіцерські курси, партійна школа. З 1953 до 1963 працював у Михайлівській восьмирічній школі спочатку директором, а потім завучем, із 1963-го — у Новокаховській школі-інтернаті № 1. Останні роки мешкав у Новій Каховці, де з однодумцями заснував у 1990-х роках осередок “Просвіти”, боровся за відродження України в цьому зросійщеному краї (у місті до 1990 року не було жодної української школи). Під його керівництвом просвітяни досягли помітних успіхів. Вічна пам’ять цій прекрасній людині, визначному патріоту! Просвітяни

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин