Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “Наш конкурс так і залишиться просто прекрасним ритуалом звіряння юних у любові до української мови”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Політична епітафія Дмитрові Табачнику, або Наш караван не зупинити

Слово Просвіти, №14 за 2014 рік

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, виконавчий директор Ліги українських меценатів, голова Координаційної ради Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика Я знав, що коли закінчиться час Табачникового міністерування над українською освітою, багатьом українським людям просвітліє в очах. Один із найбільших україноненависників, дешевий клоун і казнокрад (за визначенням його колеги по Партії регіонів Бориса Колесникова), послідовно проводив кремлівську політику за знищення бодай натяків на національну освіту і національне виховання. При ньому Міносвіти швидко перетворилося на міністерство боротьби з самим українським духом. Стільки прекрасних ректорів було усунуто зі своїх посад, стільки серйозних підручників було репресовано, стільки зловорожого Україні було постульовано в підручниках та методичних посібниках. Настав час розпочати детабачникізацію всієї нашої гуманітарної сфери. Зрештою, багато що можна сказати в політичній епітафії Дмитру Табачнику, що, сподіваюся, як політична маріонетка Путіна й патріарха Кірілла, нарешті почив у Бозі. Олімпи влади, певниться, вже йому не взяти. Лишається тягти на собі хрест політичного лузера та втішатися спогадами про колишню буцімто всеможність. Я неоднораз писав, як Табачник зі своїми клевретами “закопували” конкурс з української мови ім. П. Яцика. Не вийшло йому вгробити наш націєтворчий проект, то тужився змаргіналізувати й дискредитувати його. Також не вийшло, бо конкурс — давно вже бренд. Він однаково і престижний, і популярний, і дорогий усім тим, хто вже “пройшов” крізь нього (а це — мільйони школярів та студентів), дорогий учителям — його незмінним волонтерам, дорогий батькам тисяч тих дітей, які одержували премії як переможці й призери мовного марафону. Конкурс пройшов крізь табачникові редути, як караван крізь собачий гавкіт. Організатори конкурсу певнилися переконаністю: ніякі табачники його не знищать. Українська патріотична громадськість, чию потужну підтримку ми весь час відчуваємо, цього не допустить. Так воно й сталося — тільки-но Табачник і Ко взялися, послуговуючись елементарною брехнею, пояснювати, чому вони перекреслюють мовний турнір, як з усіх усюд України й зі світової української діаспори залунали обурені голоси. Скандал наростав — і табачники відступили. Як альтернативу конкурсу імені П. Яцика очільник Міносвіти висунув конкурс імені Шевченка (хоч правильніше його було б назвати конкурсом імені Табачника), в якому безнадійно розмито національно-патріотичну специфіку нашого турніру. Якщо в нас ідеться про піднесення самого соціального престижу державної мови в Українській державі, то в нього йдеться про мови нацменшин, про їхні літератури і щось там скоромовкою, “на підверстку” — про українську мову. За тим конкурсом був величезний адмінресурс, але чи ви чули щось про нього? Мовлячи відомими словами Марка Твена, він скорше мертвий, аніж живий. Мені — як людині активно басом”; поезії Станіслава Конака з Одеси “Ішла і озирнулася душа”; робота Володимира Мельниченка “Богдан Ступка. Біографія”; книжка оповідань і новел львівського письменника Василя Стефака “Примови проти темряви”. Усі представлені книжки високого мистецького рівня, варті нагороди, але журі одностайно вирішило присудити премію Вадимові Пепі. Про його книжку розповів голова журі, доктор філологічних наук, професор Петро Кононенко: “Обговоривши всі достойні представлення, члени журі: Василь Неволов, Віктор Баранов, Ярема Гоян, Любов Голота, Юрій Мушкетик — одностайно зійшлися на тому, що найбільше заслуговує на премію книжка історико-культурологічних нарисів Вадима Пепи “Пам’ять української душі”. Вадим Іванович показав, що його душа несе в своїй пам’яті ті глибини, які сягають тисячоліття: про нашу історію, про наших видатних людей, нашу пісню”. Нагороду Вадимові Пепі вручив директор Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України причетній до конкурсу імені Яцика — трохи незручно на цьому вкотре наголошувати, але мушу це зробити знову, щоб внести, як мовиться, ясність у суть питання. Колишній очільник Міносвіти, підводячи базу під свої репресії проти конкурсу імені Яцика, велемовно розводився про те, що, мовлялечки, у міністерства грошей не вистачає на нього, а тому воно мусить відмовитися від конкурсу. Коротко й зрозуміло. Але, як писав Шевченко, “Брешеш, людоморе!”. Високопоставлений функціонер Міносвіти, як картярний шулер, просто дурив громадськість, бо ж аніколи за всі чотирнадцять років існування мовного марафону освітянське відомство не витратило на нього жодної “живої” копійки. Усе це кошти меценатів. Якби я тут узявся перелічувати всі їхні імена, треба було б готувати спеціальний випуск газети. Тому назву тільки найголовніших. Це передовсім головний меценат турніру — ПрАТ “Фармацевтична фірма “Дарниця”, де голова Наглядової ради підприємства — президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій. Внесок цього мецената у преміальний фонд конкурсу вже давно пішов ліком на мільйони гривень. Прикметно, що важливий національний проект нашого конкурсу фінансово підтримує національний виробник. І тут найперше слід назвати ПАТ “Оболонь” (президент — Олександр Слободян) та ПрАТ “Ексімед” (генеральний директор — Олександр Огороднійчук). Ось уже кілька років дуже відчутно підтримує наш проект Юлія Тимошенко. Навіть коли служки Віктора Януковича у суддівських мантіях запроторили її у в’язницю, премії Юлії Тимошенко на сцені столичного театру імені Івана Франка вручала її донька Євгенія. Нинішнього травня свої премії вчителям і студентам Юлія Тимошенко вручатиме особисто. Свої премії для наших переможців виплачують народні депутати Юрій Дерев’янко, Володимир Бондаренко, Ірина Фаріон, Лілія Гриневич, Богдан Бенюк, Олександр Сич, Олег Тягнибок, Микола Томенко, Борис Тарасюк. Свою премію заснувала відома журналістка й видавець Наталя Охмакевич. З перших кроків нас послідовно підтримує українська діаспора. В різних куточках України є лауреати премії Союзу українок Австралії (голова — Галина Касіян, секретар — Валентина Домазар), Крайової Управи Братства ветеранів Української дивізії “Галичина” в Австралії (голова — Теодозій Андрушко) та Фундація Українознавчих Студій в Австралії. В Австралії ж маємо і постійного мецената нашого турніру Лесю Ткач, знану в літературі як Леся Богуславець. Постійно з нами і колективний член Ліги українських меценатів — Фундація імені Івана Багряного зі США (її президент — Галина Воскобійник, скарбник — Олексій Коновал). Володарі премії цієї авторитетної Фундації також є в усіх регіонах України. Усі чотирнадцять конкурсів підтримував (і вже передав пожертву на п’ятнадцятий) наш добрий друг із Торонто Лео-ти найкращого. Всі ж вони — як рідні діти. Та коли серед маси книжок і рукописів зблисне живий діамант — сива душа молодіє від радості. Перед тобою — світла поезія про земне і небесне. Про веселого молочника, який “оперним голосом” будить ранкове місто, про високі балкони, які стають театральними ложами. Отаке диво сотворила Євгенія Люба з Полтави у своїй збірці поезій “Місто паломників”. Істинно поетичну прозу дарує нам Оксана Харун з Івано- Франківська. Її новели-гіпотези вражають неприборканим буйством фантазії. Цілком новий стиль історичного жанру виявляє у повісті-легенді “Ключі до коріння” Катерина Красножон із селища Вишневого на Київщині. нід Ліщина. У цьому ж канадському місті, де я часто бував, живуть мої друзі: Роман Колісник, Ліда Палій, Ілля Яремчук, Микола Латишко, Василь Мойсяк, Андрій Коморовський, Олександр Харченко, Степан Горлач, Василь Славич, Ігор Мірецький, Василь Чупринда, Євген Бочан, які не можуть не підтримувати наш патріотичний марафон. За кожної такої нагоди ми дякуємо Опікунській раді конкурсу, в якій є академіки Ярослав Яцків і Василь Кремень, голова “Просвіти” Павло Мовчан, голова НСПУ Віктор Баранов (обидва мають у турнірі свої премії), головні редактори “Слова Просвіти” Любов Голота (вона також установила свою премію) і “Літературної України” Сергій Козак. Громадська підтримка нашої справи — це дуже важливо. Вона допомагала нам вистояти в ту негоду, яка запанувала на освітянських обріях тоді, коли звідусюди, мов таргани, повиповзали табачникові клеврети й почали нас та нашу українську справу “мочити”. Я вірю: розпочнеться ХV-й конкурс. Далі буде ХVІ-й. І ХХ-й. І ХХХ-й. І ще багато буде їх навіть і тоді, коли ситуація з державною мовою в Україні нормалізується. А наш конкурс так і залишиться просто прекрасним ритуалом звіряння юних у любові до української мови. Усе це, звичайно ж, буде. Гарантія всього того — те, що наш караван, незважаючи ні на що, йде своїм шляхом. І його ніколи нікому не зупинити. У день народження Олеся Гончара, 3 квітня, в приміщенні Національної спілки письменників України відбулося вручення літературної премії імені Олеся Гончара, засновники якої Міністерство культури України і НСПУ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин