Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Просвітяни активно допомагали українському підпіллю”. · 8 Історія «Просвіти» · с. 8сторінка оригіналу ↗

Наш девіз «Бог і Україна»

Слово Просвіти, №14 за 2014 рік

Василь ОЛЕКСЮК, голова Стебницького міського об’єднання “Просвіти” ім. Т. Г. Шевченка Народ Галичини, у XIII ст. окупований Польщею і Литвою, терпів тяжкі соціальній національні утиски, які не припинялися і тоді, коли після II розбору Польщі 1772 р. Галичина потрапила під окупацію Австро-Угорської імперії. Політичні події почали розвиватися не на нашу користь. Влада в Галичині перейшла до рук Сейму, де більшість поляки, які проводили шовіністичну політику щодо українського населення. Урядова мова і мова шкільництва була польська та німецька. 1848 року в Австрії настала “весна народів”, за якою народам імперії були надані певні конституційні права. З цього скористалися українці: того ж року вони створили у Львові “Головну Руську Раду”. Та австрійський уряд почав повертатися до абсолютизму. Українська інтелігенція почала сумніватися в самостійницькій ідеї 15-мільйонного українського народу. Почало поширюватися москвофільство, що орієнтувало на “соєдінєніє” з “братнім” московським народом. Це використали наші вороги, поляки, прирівнявши українців-москвофілів до зрадників австрійського уряду. Проти москвофільського табору виступив гурток інтелігентів, що вірив у самостійність українського народу та в оперті на широкі народні маси вирішив підтримувати в народі прагнення до самостійного культурного життя, за допомогою просвіти торуючи шлях до повного політичного визволення народу. Від о. Степана Качали, університетської молоді та професури поширилася ідея заснувати у Львові Товариство “Просвіта”. Вони вважали, що єдиним порятунком для відродження і політичного дозрівання народу може бути загальна народна просвіта. 8 грудня 1868 року Підготовчий комітет, який очолив проф. Анатолій Вахнянин, скликав загальні збори, на яких заснував Товариство “Просвіта”. До керівного виділу органу Товариства обрали професорів гімназії: Анатолія Вахнянина, Юліана Романчука, Омеляна Партицького, Олексія Борховського та учителів семінарії і урядників Корнила Сушкевича, Михайла Коссака, студентів Андрія Сучинського та Олексія Огоновського і письменника Корнила Устияновича. Цікавою і актуальною нині була промова студента А. Сочинського на зборах: “Кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності — народні маси піднести до тої степені просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму і узнала потребу існування нації”. Першим головою “Просвіти” обрано Анатолія Вахнянина — професора і композитора. Створення Товариства щиро вітали українські, чеські та словацькі народовські організації. Тільки москвофільська газета “Слово” назвала створення “Просвіти” польською інтригою. “Просвіта” стала науковопросвітницькою організацією, яка друкувала книжки, займалася поширенням економічних знань, боротьбою з пияцтвом і аморальністю народу, організовувала кооперативи, каси взаємодопомоги, громадські комори, курси ведення господарки тощо. Товариство “Просвіта” поширилося на Закарпаття, Буковину та Східну Україну. “Просвіта” видавала шкільні підручники, вводила викладання українською мовою (до цього викладали винятково польською та німецькою). Учасники просвітянського хору в Стебнику. 1932 р. Повага до “Просвіти” особливо зростає, коли до її роботи долучається віддане національній справі духовенство, професори українських гімназій, а особливо коли її членами стають такі визначні діячі, як Осип Федькович, що був редактором просвітницького видавництва, Іван Франко, який активно співпрацював з “Просвітою”, Митрополит Андрей Шептицький, що віддав “Просвіті” свої землі й забудови вс. Миловані Товмацького повіту на Івано-Франківщині (там пізніше заснували першу українську сільськогосподарську школу), громадський діяч А. Малецький з Угерців коло Рудок, що відписав “Просвіті” свій маєток, де теж було відкрито першу українську школу жіночого сільського господарства. Голос “Просвіти” був голосом українського народу Галичини, та й не тільки. “Просвіта” поширювалася і на східну Наддніпрянську Україну, незважаючи на те, що російський царизм жорстоко переслідував українофільство, заборонив книгодрукування, поширення українських книжок і вживання української мови. Структура “Просвіти” складалась із трьох ступенів: головна управа — у Львові, філії в повітових містах і містечках і читальні в селах. “Просвіта” ще до І Світової війни стала осередком господарського знання і поступу нашого народу. Праця “Просвіти” у сфері освіти і знання має загальнонаціональний характер. Історія “Просвіти” — це культурний і суспільний розвиток Галичини, що стала П’ємонтом у розвитку української національної думки наприкінці XIX століття. Тому не дивно, що всі окупанти — москалі, румуни, мадяри, поляки, німці насамперед нищили “Просвіту”. І Світова війна 1914—20 рр. зовсім припинила діяльність Товариства, але не вбила живого духу народу. І коли Україна за сприяння Антанти знову була розділена, Галичина окупована Польщею, “Просвіта” зі ще більшою силою розгортає свою діяльність. Відновлюється робота філій і читалень, друкуються книжки і часописи, організовуються гуртки самоосвіти, співочі, драматичні гуртки та ін. Уже наприкінці 1938 р. в Галичині було 3208 читалень, 84 філії, понад дві тисячі театральних гуртків, 1105 хорів,, 104 оркестри. Бібліотеки читалень нараховували понад 600000 книжок. За рік поставили понад 28000 вистав, 8600 концертів, організували 14500 різних свят. Польська влада забороняла та обмежувала діяльність “Просвіти”, арештовувала її діяльних членів, засилала їх у Березу Картузьку, але духу Товариства знищити не змогла. З приходом Сталіна 1939 року “Просвіту” цілковито знищили, майно розграбували, а діячів, що потрапили до НКВС, розстріляли чи вивезли до Сибіру. Більшість просвітян, що уникли арешту, пішли в підпілля і стали в лави борців ОУН. Серед них Дм. Грицай, Дм. Маївський, Ф. Онацький, Анна Дидик, Галина Гордасевич, Стефанія Вітрух і тисячі інших патріотів України. Багато просвітян активно допомагали українському підпіллю, працюючи зв’язковими і станичними, збирачами продуктів, постачальниками ліків і зброї повстанцям. Просвітяни записували і поширювали партизанські пісні, які збереглися до наших днів, розповсюджували листівки та літературу, що видавало в підпіллі бюро інформації УГВР. Коли ж червона “імперія зла” почала тріщати, ті з просвітян, що залишилися живими, та їхні діти й онуки взялися за відродження “Просвіти”. Щиросердна подяка членам “Просвіти”, які в страшні для України часи не жаліли своїх сил, здоров’я, навіть життя і стали на прю зі страшною сатанинсько-більшовицькою імперією за Україну, за її волю. Серед них були патріоти-герої м. Стебника. Це Іван Івасівка — активний член читальні “Просвіти”, член ОУН, багаторічний в’язень польського концтабору Береза Картузька, відважний боївкар УПА, що загинув як герой. Володимир Винницький — Бенедьо — член районного проводу, заступник сотника УПА, підірвався у криївці. Василь Ковбасюк, родом із с. Орова, багаторічний голова читальні “Просвіти”, член ОУН, в’язень більшовицьких тюрем і Гулагу та багато інших. Марія Винницька з родини Івасівки — активна учасниця співочого і театрального гуртка при читальні “Просвіти” в Стебнику. Це вона зі своїм братом Іваном і чоловіком Володимиром пішла в УПА і стала жінкою-легендою. Марія була безстрашною розвідницею на теренах Гурток “Рідна школа” при читальні “Просвіти”. 1932 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин