Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Без розвитку культури та освіти неможливо побудувати європейську модерну державу”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Україні потрібний народжений її боротьбою Майдан Нація і влада — одвічне непорозуміння?

Слово Просвіти, №14 за 2014 рік

Винесені на суд читацької аудиторії нотатки, на наш погляд, містять, може, й дискусійні, але конкретні пропозиції, особливо щодо ролі й майбутнього народженої повсталим народом форми контролю за діями влади — Майдану. Віталій АБЛІЦОВ Замість мітингів та політичних ігрищ — дії іще раз дії Наша країна через різні причини 1991 року не пішла шляхом, приклад якого подавали сусіди колишнього “соціалістичного табору”, зокрема Чехія та Польща — сьогоднішні лідери східноєвропейського політичного простору. Зокрема не була заборонена комуністична партія (спочатку заборонили, а потім відновили (?!)) та інші антиукраїнські радикальні політичні об’єднання, не була проведена люстрація (усунення з влади всіх, хто скомпрометував себе співпрацею з тоталітарним московським режимом тощо), під тиском обставин, що склалися на той час у світі, парламент прийняв поспішні і, як тепер виявилося, далекі від наших національних інтересів зовнішньополітичні орієнтири незалежної країни (Україна перестала бути ядерною державою, одержавши взамін декларативну (що підтвердила теперішня агресія Росії в Криму) Будапештську 1994 року угоду-гарантію США, Великобританії та РФ). Підписи під документом президентів Б. Клінтона, Б. Єльцина та Л. Кучми нічого не значать. І жодні заклики, зокрема й Генерального Секретаря ООН Гі Муна, на агресора не діють. Інші країни-гаранти територіальної цілісності України, надання нам допомоги у випадку агресії, Франція та Китай, теж обмежилися лише словесною підтримкою України. Унаслідок цих та інших причин наступні 23 роки не стали періодом розбудови модерної України, повернення її до європейської співдружності. Дезорієнтоване, знесилене внутрішньою міжпартійною (ав останні роки — міжклановою) боротьбою суспільство з терпінням і сподіваннями два десятиліття спостерігає лише кволий поступ, торжество хаосу й непевності щодо майбутнього тепер уже 45-ти мільйонного народу. Це вже було у нашій історії: у 1917—20 роках той же, що й нині, затятий противник нашої свободи й самостійності окупував Українську Народну Республіку й інкорпорував (приєднав) її до свого складу (спочатку РРСФР, а потім СРСР). На думку автора пояснення цьому всьому, очевидно, насамперед у тому, що українському суспільству знову бракує гідних лідерів (як поталанило Фінляндії 1917 року, що в неї був К. Маннергейм; Польщі, що вона мала Ю. Пілсудського!). На жаль, у свідомості багатьох очільників переважає не ідея служіння українському суспільству, а прагнення використовувати спалахи народних протестів у корисливих партійних та особистих інтересах. Саме з цих причин сьогодні активно мусується й нав’язується суспільству переконання, що Майдан виконав свою місію й повинен стати лише історією. Навпаки! Майдан самою своєю появою доповнив структуру сьогоднішньої української влади, взявши на себе роль жорсткого безкомпромісного контролю за діяльністю і парламенту, і кабінету міністрів, й президента. Не усунення його потрібне Україні, а інституювання (узаконення) як постійно діючої громадської організації з можливою назвою “Народні збори “Майдан” як продовження у нових умовах ВО “Майдан”. Майданівців не обирали на виборах, до Києва їх привела любов до Вітчизни, патріотизм, воля нашого народу до Свободи й цивілізованого заможного життя. Представники Зборів повинні одержати право контролювати діяльність всіх гілок влади (й узагалі, численного чиновництва, суддів та прокурорів, командування збройних сил та лідерів партій), виносити в засоби масової інформації, на всеукраїнські громадські зібрання свої пропозиції й попередні рішення на відкрите обговорення й прийняття відповідних ухвал. Опоненти, повторимо (і це зрозуміло), будуть заперечувати потрібність створення подібного органу, мовляв, це суперечить європейським традиціям і т. ін. Згадаймо Помаранчеву революцію, яка створила належні умови для розбудови української державності. Чим усе закінчилося? Лідери тодішнього Майдану не знайшли спільної мови й фактично створили тепличні умови для приходу до влади злочинної групи регіоналів. А були б тоді Народні збори “Майдан” — третейський суддя для В. Ющенка та Ю. Тимошенко, народ сказав би своє рішуче слово й, очевидно, не було б потреби у нинішньому Євромайдані. Можливо, Збори — тимчасове явище. Коли в Україні зміцніють позиції політиків-державників, коли наша країна вирішить економічні проблеми, політичні, міжнародного співробітництва, тоді, очевидно, сама собою відпаде потреба в них. Місцем розташування Народних зборів “Майдан” може бути Український дім (чи частина його), адже в останні десятиліття ця споруда не може знайти свого корисного для столиці призначення. До того ж, Майдан може стати консолідуючим центром єднання більшості національно-патріотичних громадсько-політичних організацій, зокрема “Ініціативної групи “1 грудня”, Народного Руху України, Конгресу української інтелігенції, Товариства “Україна-Світ”, “Україна — Європейський вибір”, численних молодіжних, студентських, фахових об’єднань. Укотре історія дає нам реальний шанс стати модерною країною Минула злочинна влада своєю антинародною діяльністю (різке соціальне розшарування на малой середньозабезпечених та архіситих можновладців, корупція, беззаконня, невігластво та безкультур’я) підготувала українську спільноту до масових протестів. Цинічна відмова межигірського любителя “батонів із чистого золота” від інтеграції до Європейського Союзу народила масові протести. Першою вийшла на вже традиційне місце зібрання киян — Майдан — молодь, студенти київських вишів та їхні однодумці. Диктатор з Банкової та його оточення продовжували перебувати у стані самовпевненої зневаги до людей і вирішили жорстоко покарати протестувальників (мова переговорів, діалогу з народом минула влада завжди ігнорувала). Отже, існує обов’язкова потрібність нині для України Майдану як справді народної контролюючої інституції. Стало відомо про пропозицію прем’єр-міністра А. Яценюка створити при Кабінеті міністрів Раду національної згоди. Майдан — вище над всіма гілками влади, а “при” владі — це лише ще одна зайва структура, підлегла прем’єрміністру. З самого початку протестувальники — найактивніша частина суспільства — не бачили у більшості нинішніх політиків провідників нації (або скажемо точніше — сумнівалися у їхній здатності протистояти межигірському диктаторові). Не може бути авторитетною для народу опозиція, котра перманентно перебуває у стані міжпартійної боротьби, конфліктів між амбітними лідерами-наполеончиками тощо. Через це межигірський “браток” фактично не мав проблем (не те що опору!) з реалізацією своїх загребущих планів щодо самозбагачення. І що взагалі, на наше переконання, є національною трагедією — від 1991 року жодного разу лідери національно-патріотичних сил не зуміли об’єднатися заради України, її цивілізованого майбутнього. Хоча й не відставали від своїх опонентів у славослів’ї та передвиборних обіцянках. Це теж зрозуміло: в економічно відсталій країні заняття політичною діяльністю та претендування на урядові посади є прямою дорогою до заможного життя. Розгорніть газети, зайдіть на Інтернетні сайти і порівняйте палаци депутатів чи урядовців-регіоналів та комуністів з хоромами “демократів” — депутатів та урядовців, котрі представляють національно-патріотичні сили — різниці жодної. Усі живуть, як кажуть, “по-панськи”, розкошують… (Сказане не стосується зовсім нечисельної, на жаль, групи депутатів, урядовців, котрі справді живуть скромно). Ось де, гадаємо, причини недовіри студентської молоді до політиків, в результаті чого юні протестувальники в трагічну ніч на 30 листопада опинилися один на один з “Беркутом” та іншими учасниками нелюдського переслідування. Лише після цих подій трагедія об’єднала протестувальників та політиків. На Майдан прийшли учасники війни в Афганістані, автомайданівці, загони інших громадських організацій, усі ті, кому не байдужа доля України. Програма дій на найближ. чий період повинна макси. мально зменшити соціаль. ний контраст між незамож. ними українцями й олігарха. ми та можновладцями. Сьогодні маємо справді незалежну державу Україну, яку підтримує всеукраїнська громада й переважна більшість країн світу. Але щоб зберегти й посилити наші позиції, належить діяти зважено, але рішуче. Загрози не зникли. Навіть якщо вдасться уникнути масштабного збройного конфлікту, Україну чекають непрості випробування. Кремль продовжує тиск на міжнародне співтовариство, безцеремонно нав’язуючи нам ідеї федералізації, закріплення її позаблокового статусу тощо, що є відкритим втручанням у внутрішні справи суверенної держави. І водночас Москва нагадує про якісь гарантії офіційному Києву — досить, Україна позбавила себе ядерного статусу й залишилася один на один з агресором. Росія уважно спостерігає за розвитком подій, адекватно коригує свої плани. Очевидно, швидке розгортання наших військ на східному напрямку дало свої наслідки. Тут дії влади були правильними. Виконувач обов’язків президента й уряд обрали варіант дій, котрий гарантував збереження життя військовослужбовців, протистояння ворогові у його спробах атакувати Україну кількісно переважаючими силами. Паралельно були здійснені послідовні й фахові рішення щодо стабілізації ситуації в південно-східних областях. Нещодавно прем’єр-міністр А. Яценюк оприлюднив план антикризових заходів. Уважне ознайомлення з ними викликає й схвалення, але й чимало запитань. У планах зовсім не йдеться про нинішній стан гуманітарної сфери. Попередня злочинна влада залишила нам у спадок забур’янене поле вітчизняної духовності. Без розвитку культури та освіти неможливо побудувати європейську модерну державу. Багато питань виникло у суспільстві щодо призначень нових керівників мас-медійної галузі. На жаль, влада недооцінює роль контрпропагандистської діяльності засобів масової інформації (особливо електронних). Випадкових керівників у національних телерадіокомпаніях не повинно бути. Сьогодні в українському інформаційному просторі превалюють московські ЗМІ, друкована преса переважно іншомовна. Що чекає національні музеї, театри, бібліотеки? Зрозуміло, всього не охопиш. Але чому не дати позитивний сигнал щодо майбутніх оздоровлювальних кроків? Отут народний Майдан й повинен сказати своє слово, винести адекватне ситуації рішення! Тепер повернемося до проблем стану економіки й пропозицій її порятунку. Усі заходи повинні враховувати скромний матеріальний рівень життя більшості українців. Отже, плановане збільшення тиску на народ повинно бути мінімізоване. Україна справді сьогодні споживає найбільше у світі енергоносіїв на один долар продукції. Тому вирішення проблеми стабільного забезпечення країни газом є першочерговим завданням. Це зрозуміло. Фото Ганни Оборської Нині власний видобуток газу в Україні дорівнює 20 мільярдам кубометрів. Для забезпечення населення газом для побутових потреб потрібно 17 мільярдів. Додамо 8 мільярдів кубометрів газу для потреб житлово-комунального господарства. Не вистачає ще 5 млрд кубометрів. Проблема? Так. Проте виникає питання: “Чому, коли нинішні урядовці були в опозиції, вони різко критикували попередників за те, що використання газу власного добування йде не на користь державі, що олігархи зловживають, використовуючи корисливі схеми оплати за український газ й, зокрема, російський”. Не час боятися кардинальних рішень. Тим більше, що успішні бізнесмени України не заперечують своєї участі у подоланні кризи, а деякі з них очолили обласні державні адміністрації. У майбутньому успішні бізнесмени зможуть повернути втрачене, якщо Україна розвиватиметься, а не зупиниться на межі стагнації. Інше питання — амністія капіталів як шлях повернення інвестицій в Україну з офшорів. Вирішення його відкриє нові можливості розвитку народногосподарського комплексу. Прем’єр А. Яценюк стверджує, що в Україну прийшов час соціальної справедливості. Належить вітати його й побажати дійти цією дорогою до кінця. Планується скоротити майже 24 тисячі чиновників. Відсутня конкретизація реалізації плану. У складі уряду є абсолютно зайві державні комітети, комісії, агентства… Передусім Держкомтелерадіо України. Достатньо департаменту з питань поліграфії та книгодруку, що може увійти, наприклад, до Міністерства економіки. Мають зникнути Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення, Національне агентство з питань державної служби та ще десяток рудиментарних структур, бездіяльність яких негативно сприймається суспільством, а ще, буває, й оточена постійними публічними скандалами. Разом із тим лише задекларований, але досі не почав діяти люстраційний комітет, не працює уповноважена уряду з питань антикорупційної політики. Проблем маємо багато, працівників та назрілих рішень — мало. Так що Майдан потрібний як механізм прямого впливу на владу. Його присутність у житті нової України повинна привести все наше суспільство до катарсису — очищення. Очільників держави насамперед.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин