Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Потрібен час спокою і свободи для реанімації власного інвестора в особі українського народу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ВВааж жллииввіі ууккррааїїннссььккіі ууррооккии

Слово Просвіти, №14 за 2014 рік

Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ За всіма ознаками українцям ще зарано робити висновки із ситуації, що склалася. По-перше, ми ще не пережили всього, уготованого нам долею у цьому році. По-друге, нам не до аналітики, коли необхідно захищатися власними силами, не сподіваючись на щасливий випадок чи обіцяну дружбу народів. Нам доведеться ще пережити вибори і витримати наполегливі спроби реформувати державу на догоду світові. Президента для народу, за всіма ознаками, обрати не вдасться. До того ж за чинною Конституцією посада президента вже не головна і не відповідає народному образові лідера нації. Тому не варто перейматися виборами, обираючи кращого з гірших і вважаючи не розкручених кандидатів від українців технічними. Уряд з парламентом саме зараз творять закони для виживання держави і нам важливо не проспати інтерес виживання народу. Політичні ігри на пару з багатою і владною верхівкою нам не виграти. Головне — не програти власний інтерес в азарті спалювання нервів за чи проти кандидата. Із власним замороженим прожитковим мінімумом і накинутим боргом за багатих, нам важливо крім негативів відчувати і синхронні позитиви. Без відчутних позитивів перспектива затягувати паски може виявитися для багатьох пожиттєвою. Така небезпека є, бо уряд досі не запропонував народові план пристосування економіки до потреб народу. Рятують економіку таку як є, пристосовану для надшвидкого множення олігархів. На жаль, тут не допоможе ні боротьба з корупцією, ні економія коштом бідних. Та навіть якщо б знайшовся якийсь український Бальцерович, момент давно упущено. Неможливо докорінно змінити переддефолтну, вимучену військовими вторгненнями економіку держави, яка вже пов’язана численними світовими табу. Перебудова є дуже коштовним проектом, а за позичені у світу гроші нам не дадуть її зробити так, як хочемо ми. Щоб серйозно думати про Євросоюз, треба вимолити у світу не допомогу, а хоча б передишку для накопичення конкурентного потенціалу і трохи толерантності до запровадження тимчасового неринкового режиму націократії чи хоча б чогось на взірець НЕПу. Потрібен час спокою і свободи для реанімації власного інвестора в особі українського народу. Держава без активної дії народу змінити систему неспроможна, бо перебуває у міцному полоні дивного, відчуженого від нації олігархату, який досі не запропонував суспільству життєвої стратегії розвитку держави. Причина зрозуміла — багаті не допоможуть бідним — навіщо платити, коли можуть не платити, маючи силу затягувати паски на решті суспільства. Уряд робить позики і голосно закликає інвесторів, чомусь не вважаючи головним інвестором економіки народ. Так було і є досі. Народові можна платити менше, щоб він тихо згинув як інвестор, але вижив як годувальник чужих інвесторів і своєї мега-бюрократії, готової вічно боротися з корупцією, кризою і бідністю за гроші бідняків. На Майдані народ реально прагнув зміни системи, маючи на увазі справедливий порядок стосунків між працедавцями і працівниками, передовсім у платі за роботу і захисті свого ринку праці й ринку споживання. Якщо власник не може платити європейську платню при європейській вартості прожитку робітника — хай банкрутує, а не заробляє черговий мільярд! Хай продає свій бізнес державі або чесному заїжджому підприємцю! Не можна безконечно дурити бідний народ, закликаючи інвесторів на умовах існуючого порядку обкрадання працюючих людей. Це все одно, що закликати конкістадорів пастися у країні-колонії чи просити золотошукачів світу на дармове золото української землі. На відміну від домінуючого у світі пріоритету грошей, золотим пріоритетом для кожного з нас є не гроші, а якість життя та ще гідність. Усе інше не має значення і проблема корупції, державного боргу та зайнятості з сотнями інших клопотів — це відповідальність влади, яка покликана працювати для народу. Без голосної і твердої вимоги народу справедливості й пошани гідності сама себе система влади і система економіки не реформує. У кращому випадку ми одержимо майже ПР-івське “пакращання” зі скидкою на ще гірші умови. Система багатої влади — не унтер-офіцерська вдова і тому не стане шмагати себе реформами ціною втрати прибутків. Важко сказати, чи взагалі можливо реформувати українську систему влади. Швидше за все це станеться без втручання держави, еволюційно, як помруть від старості останні комсомольці-олігархи. Отже, пора нам подумати про себе, громадяни! Бо ми — держава, і без нас територія просто піде з молотка голодним акулам споживацького світу. Ми не маємо ще двадцять років фори часу на очікування, сумніви і самообман. Кожному з нас потрібно робити правильні висновки і діяти. Найгірше, що ми можемо собі зробити — це шукати винних поміж себе і розумнішати заднім числом, чи сподіватися на історичну живучість нації. Сучасний розвиток людства давно відбувається інакше, під впливом не знаних у ХХ столітті інформаційних воєн, за якими неземна жадоба порожніх, голодних грошей і вселенська манія контролювати геть усе життя людини. Нам здавалося, що глобалізм десь там далеко на заході, а російський шовінізм у Москві, і що головне — вижити, а потім молодь здобуде для себе кращий лад. Тепер ми відчули все сповна — інформаційну війну зі сходу і звідусіль, зубожіння і слабкість держави на власному досвіді, агресію на практиці. Чому це сталось із нами? Висновок перший — ми ідеальна жертва світу чи просто зазомбовані комуністичною російською імперією люди, які виявилися занадто відкритими, беззахисними, легковірними, щирими і справедливими мешканцями казково багатої землі Україна. Не треба себе тішити — ми справді є ідеальною жертвою для світу. Достатньо визнати цей факт, бо пояснювати чому — довго та й дещо запізніло. Чужий світ, схоже, вже давно прилаштувався користати з нашої одвічної слабкості. Тому ми повинні стати сильними власним розумом, не слухаючи порадників і тих, які звикли холодно співчувати жертві. Висновок другий — повернути собі власний інформаційний простір і бути на ньому господарем, інакше світ не чутиме нашої правди, а відтак не дозволить нам жити власним життям і власною самобутньою демократією. Зовсім недавно ми ледь не стали жертвою інформаційної війни, і світ трафаретно повівся б із нами як із пропащою державою у руках заколотників-терористів. На цей момент ми могли б пережити російськосвітову антитерористичну, миротворчу операцію. Цього не сталося лише завдяки корпорованій у глобалізований світ частині олігархів, яка приватизувала український інформаційний простір. Саме ця інформаційно-фінансова потуга забезпечила поширення української правди, спонукала світ підтримати Майдан і нову владу із суто прагматичного мотиву — заради спокою власних грошей і персон на вподобаній ними території. На цей раз українців перестали називати поганими “бандерівцями” і почали називати хорошими “бандерівцями”, злякавшись копняка російського чобота. Наразі це спрацювало, але до часу. Потім “бандерівці-українці” знову пропагандивно подаватимуться світові як нетолерантні екстремісти зі всіляким доважком і вселенська боротьба з українським націоналізмом в Україні триватиме. Чому? Бо аборигени багатої території завжди заважають любителям надшвидкого збагачення. Вони довірливі, але люблять свою батьківщину і здатні знову і знову виходити на Майдан, не бажаючи бути бідними рабами рабської економіки чи політики. Третій висновок — громадяни-українці не мають права спати у своїй державі, мімікруючи під байдужого російськомовного хохла. Цей найголовніший висновок належить зробити передовсім етнічним українцям, які становлять переважаючу більшість населення і повинні відчути адекватну вагу відповідальності за державу. Від того, чи ця більшість буде активною і відповідальною, залежить єдність гуманітарного начала сильної держави, а відтак якість життя суспільства. Саме через нерішучість етнічних українців в утвердженні українських гуманітарних підвалин держави ми допустили роздвоєння державної ідентичності на псевдоросійську і бідно-українську. Це породило аналогічну політику, олігархічно-конкістадорську економічну систему і На Майдані сьогодні торгують... вкрай ослабило державу аж до спокуси агресії та спроб розчленування-федералізації. Саме ця обставина гранично ослабила державу і віддала її на поталу жадібної і байдужої до всього українського олігархії. Саме вакуум державницької активності етнічних українців допустив заміщення порожнечі агентами чужого впливу типу “Русскій мір” тощо. Хоч як прикро нам визнавати — військова агресія Росії є спровокованою недопустимою слабкістю українського суспільства. Спрацював непереборний хапальний рефлекс історичної імперії. До речі, про це нагадав нам “дружній” диктатор Білорусі Лукашенко. Це урок, якого достатньо, щоб уся українська громада, розсудливі громадяни власною публічною громадянською позицією і життям відновили сильну унітарну державність, побудовану на єдиному українському гуманітарному підґрунті. Чому на єдиному українському? Тому що ми пережили досвід страшної кризи держави-жертви, в якій боролись-конкурували два центри творення держави — український і совко-російський. Від боротьби в собі ми багато втратили економічно, територіально і заплатили людські жертви, не сподіваючись на краще принаймні цього року. Отже, в підсумку єдиний урок для етнічних українців — делегувати з власного середовища і підтримувати тільки переконаних носіїв ідеї держави на єдиній українській гуманітарній основі. Економіка і бюрократія є похідними. Тільки така держава здатна захищатися і захищати інтереси громадянина, що ми бачимо на взірцях таких європейських держав як Франція, Німеччина, Польща… Усілякі поширювані зараз ідеї федералізації та двох державних мов чи так званої поліідентичності України насправді намагаються підмінити ідею держави для послуг громадян розмовами про свободу людської самобутності. А це різні речі: як життя особисте-родинне і життя всього суспільства, в якому добровільно приймається принцип єдності умові, культурі, вірі у добру мету нації. Ми ж розділяємо свободу життя в колі родини і певне самообмеження там, де ми заробляємо на прожиток сім’ї! Той, хто в робочий колектив громадянського суспільства приносить домашні проблеми і правила етносу, не- Фото Ганни Оборської рідко залишається без заробітку. Нами граються, протиставляючи абсолютно різні поняття, що існують незалежно і не перетинаються. Результат — загальне зубожіння і проблеми. Суть сучасної технології інформаційної війни полягає якраз у намаганні перемішати в нестерпній мішанині інтереси суспільства, держави, етносів і людей, байдужих до будь-яких вартостей, щоб потім протиставляти інтереси і маніпулювати думкою громадян. Теле-радіо-слухача ошелешують і змушують гуманітарно деградувати, споживаючи нестравний і чужий інформаційний продукт, обирати владу з чужого голосу. Розумників спокушають вищими технологіями-ілюзіями соцмереж, часово обкрадаючи активне життя в громаді. Четвертий висновок — ми повинні мати спосіб протистояти інформаційній атаці світу щодня і щогодини. Інколи нам здається, що проти цього неможливо боротися, що неможливо змінити дороговартісну політичну систему олігархів, не маючи грошей на партії. Ті ж джерела інформації переконують нас у тому, що перемогти будь-якого агресора Україні неможливо. Це чужа пропаганда і вимикається вона дуже просто. У кожному з нас повинен спрацювати Принцип Кобили На Водопої. Відомо, що привести кобилу до водопою можна, але змусити її пити насильно неможливо. Ми повинні мати у голові власний, особистий центр сприйняття інформації і поважати себе саме за це. Друге, а може, й перше — кобила ніколи не бажає стати віслюком, то навіщо українцеві уподібнюватись росіянинові чи ще комусь, знаючи, що інші за це його не поважають? Обираймо у владу з української родини, бо вівці, які обирають вожака з козлів, часто закінчують на живодерні! Кажуть, що немає “розкручених” лідерів із небагатих українців. На це є рада — не вірити купованим рейтингам-намовам і нарешті припинити затоптувати своїх ослаблих чи поганих вожаків! Тільки слабкі затоптують собі подібних. За великого бажання ми можемо зробити президентом будь-кого з уже зареєстрованих кандидатів, ми здатні повернути український голос і сенс державі. Нас переважне число і такою ж повинна бути наша відповідальність.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин