Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Українська література знаходить неабиякий відгук у Німеччині”. 9 Духовний простір · с. 9сторінка оригіналу ↗

Філософсько-педагогічні етюди

Слово Просвіти, №14 за 2017 рік

спілкуються якоюсь мішаниною, а точніше — суржиком, та ще й зауважують, чому, мовляв, не розмовляю, як вони”. Цю творчу роботу “Найкращий спогад дитинства” написала учениця однієї з полтавських шкіл, колишня мешканка Луганська, або, як говорять офіційно, тимчасово переміщена особа. Як бачимо, її духовний світ назавжди пов’язаний з рідним краєм, довкіллям, де народилася й росла. Ні евакуювати, ні тимчасово переселити або замінити іншим, найрідніше просто неможливо. У цьому й полягає трагізм, значні духовні, психологічні випробування десятків тисяч дітей, учнів, що змушені виїхати з Луганської та Донецької областей. Думається, саме вони і є найбільшими жертвами тимчасової окупації українських земель. Дитинство і юність насамперед потребують справжності й правдивості, тобто величезного гуманізму рідного краю. Піонерські пряники Сьогодні знову донька в магазині попросила: “Тату, купи пряників”. Федір зробив вигляд, що не дочув і чомусь голосніше ніж треба мовив: “Зважте нам печиво, ось те, найдорожче. Півкілограма”. Донька взяла пакет із печивом. Дорогою додому мовчали. Федір знову згадував пряники інтернатівського дитинства. Вони були зовсім не схожі на сьогоднішні. Якісь світло-коричневі на колір і ледь-ледь солодкі, а тверді-твердісінькі, бо щоб розгризти, треба водою розмочити. Із якого борошна зроблені, на смак важко визначити, бо тоді, на початку шістдесятих, у житній хліб додавали перемелений горох і кукурудзу. У третьому класі він так і не поласував жодним пряником, хоча у школі-інтернаті їх давали щодня на полудень, через три години після завжди пісного обіду, коли їсти хотілося найбільше. Їх розкладав черговий із списком у руках. І Федір уже знав, що пряника він не скуштує, бо знову покараний згідно з рішенням ради їхнього третього класу, тобто вибраного колективом органу самоврядування, де вирішальне право голосу належало вихователеві Вікторії Митрофанівні. Вона ж і визначила, вручивши список черговому, хто позбавлений єдиних ласощів їхнього сирітського дитинства. За будь-яку провину або, як говорилося, порушення правил соціалістичного способу життя радянського піонера, пряник належало з’їсти тому, хто перший доповідав вихователеві про провину однокласника: невчасно застелене ліжко, не випрасуваний піонерський галстук, отриману двійку чи зауваження на уроці, не закритий вчасно кран, запізнення на лінійку або чергове шикування. Його сусід по парті Сергійко знову з гордим виглядом перераховував свої пряники і, задоволено посміхаючись, говорив: “Сьогодні аж шість”. Його й прозивали чомусь Шостакою, або Клепачем, бо на учнівському жаргоні донести про якесь порушення означало “наклепати”… “Знову печива купили, а пряників забулися?” — це вже дружина незлостиво. Донька, розуміючи, позирнула на батька: “У магазині сказали, що завтра привезуть. Правда, тату?”. Недавнє сновидіння Етюд Цієї ночі знову сон якийсь незвичайний, навіть фантастичний. Немов би я не професор і не доктор філологічних наук, а знову асистент-початківець, як більше тридцяти років тому. Отож подаю текст лекції завідувачу кафедри, а той глянув і каже: “Навіть читати не буду, бо не тим розміром роздруковано, не за тією формою, що мною затверджена! А ще ми можемо прийняти рішення, що не тільки публікації ваші за 2016 рік вважати недійсними, а й життя на Полтавщині. Ось так!” — Чому? — запитую. — Бо не відповідають профілю… — Де ж таке рішення ухвалите? Адже життя і слово рідне — це Дар Божий. — На засіданні бюро обкому комсомолу! Де ж іще? — Що, знову секретарюєте, тобто не тільки керуєте, а й спрямовуєте та надихаєте? А значок той де подівся? — Ми тепер особливими знаками помічені, однак не кожному дається право їх розпізнати. Отакий сон привидівся, прости Господи.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин