Арт#калейдоскоп · “Ми вже доспівались до такого стану, що душа захлинається від наносного, чужого, непотрібного”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
«Дельта» — реалії відчаю
Слово Просвіти, №14 за 2018 рік
Ольга ЖМУДОВСЬКА
Національна прем’єра одного з найочікуваніших українських документальних фільмів року — стрічки Олександра Течинського “Дельта” (виробництво — Honest Fish Documentary Storie (Україна), МаГіКа-фільм (Україна), Faktura Film (Німеччина) відбулася 24 березня у Червоному залі столичного кінотеатру “Україна”. Стрічка є учасником XV Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA в рамках програми DOCU/ХІТИ. Створений за підтримки Держкіно України документальний фільм “Дельта” продовжив успіх дебютної повнометражної стрічки Олександра Течинського “Все палає”, яку на авторитетному фестивалі DOK Leip- zig визнали найкращим східноєвропейським документальним фільмом 2014 року. У 2017 році DOК Leipzig нагородив почесною відзнакою конкурсної програми NEXT MASTERS COMPETITION другу повнометражну документальну картину Течинського “Дельта”. Світова прем’єра фільму українського кінорежисера Олександра Течинського “Дельта” відбулася на 60-му Лейпцизькому фестивалі документального та анімаційного кіно DOK Leipzig, де стрічка отримала почесну відзнаку. Всього у програмі DOCU/ХІ- ТИ цього року — п’ять фільмів про боротьбу. У стрічці Олександра Течинського мешканці дельти Дунаю на перехресті дикого Сходу й цивілізованого Заходу заробляють на життя важкою працею — косінням очерету. Течинський підкреслює, що в документальне кіно прийшов із журналістики — і це дуже очевидно, оскільки його стрічки створені відповідно до журналістських стандартів — достовірність, неупередженість, об’єктивність. Фільм справляє надзвичайно сильне враження — і там, де західний глядач побачить жахаючу екзотику, вітчизняний жахнеться буденною реальністю. Мешканці придунайського Вилкового живуть, як визначили творці стрічки “із мріями замість планів і водою під ногами замість землі, вони радіють кожній миті свого буття-боротьби”. Насправді вражає переплетіння неймовірно красивих краєвидів і злиденності побуту, як і самі об’єкти документального дослідження — люди: вони сильні, гарні, доброзичливі, але самі ж створюють середовище, у якому існування людини принижено та примітивізовано. Нецензурна лексика — як гнітюче тло безнадії, і зовсім не пояснюється тим, що мешканці села говорять російською (режисер зазначив, що герої фільму позиціонують себе як російські старовіри, предки яких мігрували на Дунай), бо, на жаль, українські села нині “звучать” вельми часто так само — і це величезна проблема, біда і поле докладання зусиль для української інтелігенції, яка мусить знайти протиотруту цьому явищу. Бо попри все, герої “Дельти” викликають величезну симпатію — вони живуть чесним, важким життям, займаються риболовлею і збиранням очерету, допомагають один одному в скрутні часи, шанують своїх померлих і відчайдушно вірять у Бога. Вони — наші українські громадяни, і мусять бути нашою турботою, хоча нині залишені на дальньому краю України. Олександр Течинський зазначив, що у Вилкове потрапив ще 2008 року, але знімати тут почав лише позаторік. Проект починали з продюсерами Юлією Сердюковою і Геннадієм Кофманом, на пітчингу в Держкіно отримали державне фінансування. Також був і німецький копродюсер Кіріл Красовський. У створенні стрічки брали участь звукорежисер Олег Головешкін і режисер монтажу Марина Майковська. Олександр не тільки знімав, а й довго жив одним життям зі своїми героями: косив очерет, ходив на риболовлю, пиляв дрова. Саме тому з героями стрічки встановилися дружні стосунки — вони кличуть у гості, цікавляться долею відзнятого матеріалу, але самого фільму ще не бачили. Також автор зізнається, що в процесі творення фільму багато разів довелося відступати від сценарію — реальність диктувала повороти в розвитку подій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
