Читацьке віче · “Нова мапа оригінальна, повноцінна, несе науковий і пропагандистсько-освітній характер”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Презентовано мапу «Західно-Українська Народна Республіка»
Слово Просвіти, №14 за 2019 рік
Нова мапа — “Західно-Українська Народна Республіка” вийшла у серії “Українська революція 1917—1921”. Це вже третя мапа, підготовлена до 100-річчя УНР ТОВ “Українська Картографічна Група” за наукового супроводу Інституту історії України НАНУ та за сприяння Фонду Катедр Українознавства (США). Перші дві — “Українська Центральна Рада” та “Українська держава (Гетьманат)” — уже передали до бібліотек України.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Доктор географічних наук, відомий картограф Ростислав Сосса під час презентації наголосив, що всі видання унікальні, адже авторські колективи науковців чи не вперше картографували певні етапи української державності та наповнили географічні координати історичним змістом. Усі мапи серії містять не лише звичні мапи, на яких позначено кордони, міста, території, контрольовані арміями, маршрути походів армії УНР, бої проти окупантів тощо, а й багато історичної інформації та світлин. На новій мапі представлено, зокрема, хронологію діяльності ЗУНР від березня 1918 року до березня 1923-го, персоналії, керівництво ЗУНР, політичні сили, які діяли на території республіки. Тут є також дані про розвиток освіти і культури, міжнародні відносини, Галицьку армію і польсько-українську війну1918—1919 років, український рух на Буковині, Закарпатті і Лемківщині. Особливе місце на мапі займає інформація про злуку ЗУНР та УНР, яку ілюструє Універсал УНР, проголошений у Києві 22 січня 1919 року. Цей день в історію українського державотворення увійшов як одне з найбільших свят — День Злуки (Соборності українських земель). 3 листопада 1918 року відбулося Буковинське народне віче у Чернівцях, де проголосили возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та злуку з Великою Україною. За десять днів — 13 листопада ухвалено конституцію ЗУНР — “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії” та створено Галицьку армію. Невдовзі УНРада ухвалює закон про тимчасову адміністрацію і закон про організацію судочинства, а на початку наступного року — закон про державну мову, закон про шкільництво. Ці два закони, незважаючи на війну, були прогресивними. Перший з них запроваджував українську мову як державну в усіх установах, національним меншинам гарантував свободу усного й писемного спілкування рідною мовою, вільно діють польськомовна та єврейська преса. До того ж держслужбовці, до яких зараховували й учителів, мали знати польську, єврейську, німецьку. Велику увагу в ЗУНР приділяли розвитку національної культури — після злуки з УНР в Галичині гастролювали наддніпрянський театр М. Садовського, Республіканська капела О. Кошиця, окремі музиканти-виконавці. Окрім цього в краї діяли Новий львівський театр під керівництвом Амвросія Бучми та Український театр у Станіславові, театральна трупа Начальної Команди Галицької армії, розвивалася пісенна творчість стрілецтва, яка залишила для нас немеркнучі пісенні шедеври. В ЗУНР дбали і про соціальний захист населення. Зокрема, від держави зарплату отримували священики. Незважаючи на інфляцію виплачувалися грошові компенсації учителям, а також удовам і сиротам греко-католицьких священиків. Втім, ЗУНР не вдалося подолати інфляцію, корупцію та ліворадикальний рух, який фінансувався вже тоді з Москви. Компартія Західної України (КПЗУ) діяла з 1919 до 1937 року. За словами доктора історичних наук, керівника авторського колективу Миколи Литвина, на утримання КПЗУ з Кремля “постійно споряджалися долари й діаманти”. Історичні довідки автори ілюстрували фотоматеріалами. Зокрема, знімками Буковинського народного віча у Чернівцях, Гуцульської Народної Ради (листопад 1918 р.), будівлі Народного дому у Львові, де 18 жовтня 1918 р. розпочала діяльність Українська Національна Рада, готелю “Одеса” у Станіславові, де 3 січня УНРада ухвалила Акт злуки ЗУНР та УНР. Фотографії показують піднесення, яке було на святі Злуки у Калуші 8 січня та 22 січня 1919 р. під час урочистого прогола: “Одначе дивно, що під впливом прослуханих пісень, розмови екскурсантів українською мовою і деякі пасажири, що до того балакали московською мовою, потроху почали в своїх балачках переходить на українську мову”. У Каневі подорожні поспішили до могили Тараса Шевченка. Там вони співали “Заповіт” Тараса Шевченка, “Ще не вмерла Україна” Павла Чубинського. Директор Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського М. Г. Дем’яновський, що очолював делегацію, розповів своїм учням про останні роки життя Тараса Шевченка, його похорон. На згадку про незабутню екскурсію бориспільський фотограф Л. Борисенко зробив фото. Світлини згодом зробили для всієї групи гімназистів та педагогів. Деякі з них збереглися до наших днів. На згадку про відвідини місця поховання Тараса Шевченка гімназисти зробили запис у “Книгу вражень”, яка також збереглась. На сторінці 203 олівцем написано: “Баришлошення Акту злуки у Києві, куди прибула велика делегація ЗУНР. Микола Литвин наголосив, що на мапі лише невелика частина історичних даних про ту добу. У радянські часи документи і твори діячів ЗУНР було сховано у спецфондах, зокрема, Москви, або ж знищено. Частину архіву ЗУНР вдалося врятувати, ці документи зберігаються у Римі, в Українському католицькому університеті і чекають своїх дослідників. Історик наголосив, що нова мапа оригінальна, повноцінна, несе науковий і пропагандистсько-освітній характер, що важливо в умовах інформаційної війни, яку веде путінська Росія проти України. Нині в Україні, на жаль, поки що немає осередку історичної картографії, а “історична мапа існує на ентузіазмі”. Ростислав Сосса підкреслив, що мапи “Українська Центральна Рада” та “Українська Держава (Гетьманат)”, враховуючи великий попит, буде перевидано. А в найближчих планах картографічної групи підготовка до випуску нових мап, присвячених Директорії та Січовим стрільцям.
пільська Українська гімназія по першім році свого існування мала щастя вклонитись могилі Генія України. Р.1918, 22 (4) травня”. Далі — 43 підписи. На цій же сторінці залишив відгук і фотограф Л. Борисенко: “Мав честь побувать вдруге на могилі Шевченка. Баришпільський фотограф фотографій України з Баришпільською Українською гімназією. р. 1918, 22(4) травня”. Попри поганий стан історичного документа, вдалося прочитати всі прізвища підписантів. “Список педагогів та учнів Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського, які побували на могилі Тараса Шевченка в Каневі 22 травня (4 червня) 1918 року М. Г. Дем’яновський, Василь Костащук, Євдокія Білик, Антін Болгарський, Ганна Чикаленко, Софія Дузь, Петро Петрович Петрусь, Андрій Марченко, Грицько Свирид, Надія Фартушна, Іван Бабишкін, Параска Цабренко, Ганна Щур, Настя Булавка, Маруся Ручко, Микола Опришко, Іван Гопкало, Анатолій Магеровський, В. Корніяка, Василь Воронуха, Микола Петрусь, Андрій Колос, Володимир Лопушанський, Михайло Байчас, Кіндрат Конопліч, Павло Баталін, Іван Кошман, Максим Головатий, М. Логвинов, Маруся Клещенко, Савка Білокінь, Михайло Ткаченко, Іван Шашков, Дем’ян Воронуха, Михайло Гудима, Олекса Житків, Яків Овсюхно, Галина Дузь, Дмитро Бедій, Я. Лаврін, А. Головань. Бориспільський фотограф фотографій України Л. Борисенко” 4 червня 1918 року екскурсійна група переночувала в будинку охоронця могили Кобзаря і вранці вирушили пароплавом до Києва, а потім до Борисполя. Це була справді незабутня екскурсія. Як і світлина, розповідь про подорож передавали із покоління в покоління.
Зліва направо: Директор Музею Української революції 1917—1921 рр. Олександр Кучерук, Микола Литвин, Ростислав Сосса та професор Сидір Кіраль (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) під час презентації мапи “Західно-Українська Народна Республіка”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
