Історія «Просвіти» · “ Єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим Францом Фердинандом і дебатував з ним про майбутнє України”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Провідники економічного відродження в Галичині — Євген Олесницький і Остап Нижанківський До 150-річчя створення товариства “Просвіта” в Галичині
Слово Просвіти, №14 за 2019 рік
підручник з торгівлі “Наука о товарах” (1895). Таким чином, “Просвіта” стає центром економічної діяльності у містах і селах Східної Галичини. Вже 1897 року на базі 522 читалень Товариства діє 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. 1909 року Товариство “Просвіта” проводить Перший український просвітньо-економічний конгрес. На початку 1910 року інспектор з хліборобства С. Кузик та інспектор крамниць при читальнях “Просвіти” Я. Литвинович узяли участь у Міжнародному кооперативному Конгресі в Гамбурзі. У час розгортання економічної діяльності Товариства, хоч і протягом короткого часу (червень—листопад 1906 року), Львівську “Просвіту” очолював Євген Олесницький. Євген Григорович Олесницький — голова Товариства “Просвіта” у 1906 році (червень—листопад), визначний громадськополітичний діяч, адвокат, економіст, публіцист і перекладач, дійсний член НТШ з 1899 року, посол до Галицького Сейму (1900— 1910), посол до Віденського парламенту (1907—1917). Народився 5 березня 1860 р. вс. Великий Говилів (тепер Теребовлянського району Тернопільської області) у сім’ї священика. З 1867 р. навчався в Теребовлі. У 1870 р. Є. Олесницький розпочав студії у Тернопільській польській гімназії. У четвертому класі став членом учнівської “Громади”, а вже з п’ятого очолював це товариство до останнього дня його існування 1877 року. Жадоба знань, бажання прислужитися рідному народові привели його на правничий факультет Львівського університету (1878). Майбутній юрист бере активну участь у громадському житті: відновлює, а згодом очолює діяльність академічного товариства “Дружній лихвар”, студіює правничі дисципліни. Дружба Є. Олесницького з І. Франком мала вирішальний вплив на формування політичних поглядів юнака. Після закінчення університету Є. Олесницький проживає у Львові. Він редагує часопис “Зеркало” (1885), гумористичний журнал “Нове зеркало” (1886), журнал “Правда” (1888), стає співзасновником народовецької газети “Діло”, де працює у 1885—1890 роках. Разом із К. Левицьким та А. Горбачевським засновує перший у Східній Галичині юридично-фаховий журнал “Часопись правнича” (1889), веде у ньому економічний відділ. На кошти Є. Олесницького у 1884—1886 роках виходила “Русько-українська бібліотека”. Особливий інтерес становлять два томи спогадів “Сторінки з мого життя”, де крім автобіографічної інформації йдеться про український національний рух на землях Східної Галичини, а також його “Щоденник” від початку Першої світової війни 1914 р. У Львові юрист відбув адвокатську практику, здобув ступінь доктора права. Тут одружився, тут народилася його дочка Софія. Розпрощавшись з мріями про університетську кафедру у Львові, він відкриває приватну адвокатську контору в Стрию (1891). Його канцелярія процвітала від самого початку, діловодство велося українською мовою. Він домігся ведення судового діловодства у Стрию винятково українською мовою. В історії Стрийщини почалася “ера доктора Євгена Олесницького” (1891—1909), він став однією з найпомітніших постатей громадського життя у Східній Галичині. У формуванні Є. Олесницького як зрілого громадськополітичного діяча відіграло роль Товариство “Просвіта”. Перейнявши організаторські здібності від свого батька о. Г. Олесницького, який створив читальню “Просвіти” у Великому Говилові на Теребовлянщині (1875), набувши досвіду діяльності у Львівській “Просвіті”, Є. Олесницький переніс цей досвід на “стрийський ґрунт”. Разом із професором гімназії С. Дубравським та отцем О. Бобикевичем вони розпочали заснування філії “Просвіти” у Стрию, головою якої у 1892 р., за рекомендацією Є. Олесницького, обрали С. Дубравського. А Є. Олесницький очолював провід стрийської філії “Просвіти” протягом 1904—1908 років. Разом із керівництвом “Просвіти” Є. Олесницький щонеділі влаштовував виклади з різних галузей знань для міщан та селян. У кожному селі повіту було організовано читальні. У
Євген Олесницький
Стрию Товариство ініціювало організацію театрального і наукового гуртків, хору, “Руської захоронки” та ін. Є. Олесницький зініціював будівництво Народного дому у Стрию, урочисте відкриття якого відбулося 1901 року. В ньому розмістилися українські інституції, зал для виставок, зборів, віч. У великому залі згодом концертували С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський. Народний дім став культурним і духовним центром українців Стрийщини. Свідченням визнання заслуг Є. Олесницького було обрання його почесним членом “Просвіти” 1902 року. Від червня 1906 до листопада 1906 року разом з П. Огоновським він очолював Львівську “Просвіту”. Але праця в Сеймі, справи стрийських товариств та адвокатська праця змусили його зректися головування. На кінець 1909 року в Стрийському повіті вже було 70 читалень “Просвіти”, 17 власних читальних домів, 3 хори, 6 драматичних гуртків, 23 крамниці. Є. Олесницький зіграв важливу роль у господарській організації українства. Разом з однодумцями заснував “Руську задаткову касу” і став членом правління, перетворивши її в надійну фінасову інституцію, яка виділяла селянам кошти на купівлю землі, розвиток ремісництва, заснування дрібних кооперативів. Чимало зусиль доклав Є. Олесницький до реорганізації товариства “Сільський господар”, що функціонувало у м. Олеську Золочівського повіту. 1892 р. став одним із засновників страхового товариства “Дністер” у Львові, від початку його створення був членом Наглядової ради, а з 1909 року — членом дирекції. 1898 року — співзасновник кредитового, а з 1910 року — Земельного банку іпотечного. Працював у проводі Крайового Союзу Ревізійного, створеного 1904 року. Є. Олесницький доклав багато зусиль для підготовки Першого українського просвітньо-економічного конгресу, який відбувся у Львові з нагоди 40-літнього ювілею “Просвіти” у лютому 1909 року. Його обрали керівником просвітньо-організаційної секції конгресу. Крім того, Є. Олесницький був провідним українським політиком і парламентарем, одним із найавторитетніших депутатів Галицького сейму (1900— 1910), головою Українського Сеймового Клубу, чільним діячем Української національно-демократичної партії та Загальної Української Ради у Відні. У 1905— 1907 роках на засіданнях сейму вносив запити про заснування українських гімназій у Бережанах, Стрию, Тернополі, закликав уряд створити у Львові український університет. Продовженням успішної політичної праці було обрання його послом до Віденського парламенту, де він послідовно захищав інтереси українського селянства. Протягом тривалого часу виступав за реформу виборчого права, виборчої системи на засадах демократії, проти національного гніту галицьких русинів. Аналізуючи його парламентську діяльність, І. Витанович писав, що він “не тільки переконував, а й захоплював силою й щирістю власної віри в справу, високою культурою слова, будив подив і пошану до себе усіх, навіть противників”. Є. Олесницький — єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом і дебатував з ним про майбутнє України. 1903 року на засіданні стрийської філії “Просвіти” Є. Олесницький уперше поставив питання про організацію українського кооперативного молочарства. 1904 року на конференції Товариство ухвалило програму практичних дій. Згодом ус. Завадові при читальні “Просвіти” почала діяти перша українська молочарська спілка на чолі зо. Остапом Нижанківським. О. Нижанківський (1862— 1919) — греко-католицький священик, громадсько-політичний і державний діяч, композитор і диригент. Народився у родині священика у с. Малі Дідушичі поблизу Стрия, у якій музика, література, театр були завжди в пошані. Початкову освіту отримав ус. Дуліби, його вчителем був батько Юліяна Романчука. Навчався у Дрогобицькій гімназії, де уроки музики і малювання для нього були найулюбленішими, співав у гімназійному хорі, був учасником таємного літературного гуртка в старших класах. Через гострий інцидент О. Нижанківського з професором-москвофілом його виключили з гімназії. Він змушений був піти на військову службу (1882—1885 рр.), яку відбував у Львові. Тут нерідко бував на сходинах “Академічного братства”, де познайомився з І. Франком, А. Вахнянином. У вільний від служби час бере участь
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
