Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Презентація · “Значення наукового доробку для розвою української культури й науки таке, як і повітря для людини”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

«Просвіти» світло незгасиме

Слово Просвіти, №14 за 2019 рік

Значення наукового доробку для розвою української культури й науки таке, як і повітря для людини. З вдячністю схиляємося перед тими, хто в осяянні геніальності дбав і дбає про те, щоб їхні знання були всезагальними. До таких Атлантів духу нині долучаємо видатного громадського діяча, журналіста, редактора, працівника апарату Української Центральної Ради Євгена Онацького (1894—1979). З 1919 року він опинився в еміграції. У 1943—44 рр. був ув’язнений нацистами, дивом уник розстрілу. Автор багатьох наукових, художніх і публіцистичних творів, словників, виданих у різних країнах світу, а насамперед — “Української малої енциклопедії”, він прийшов до українського читача лише 2016 року, з виходом першого тому в “Університетському видавництві ПУЛЬСАРИ” (упорядник — доктор історичних наук Сергій Білокінь, редактор — Світлана Нілова). Багата фактологія, потужний емоційний заряд Енциклопедії підносять її до першорядних наукових довідників. Важливо, що це подія не лише для гуманітарної науки. Енциклопедія має практично-ужиткове значення, а зміст багатьох статей актуальний сьогодні, як і тоді, коли вони писалися. Нині видавництво готує до випуску третій том “УМЕ”. Зважаючи на тематику Вашої газети, пропонуємо її читачам статтю Є. Онацького “Просвіта”. ник”. Визначну діяльність розвинула “Просвіта” взагалі на видавничому полі, видаючи, крім згаданих вище органів, загальнопросвітні часописи — в різних роках під різними назвами: “Письмо з Просвіти”, “Читальня”, “Народна просвіта”, “Життя і знання”, популярні членські книжечки та календарі і дуже цінну популярну “Господарську бібліотеку” (“Взірцевий господар”), й загальнопросвітню під назвою “Учітеся, брати мої!” Крім того, видала бібліотеку творів українських клясиків під загальною назвою “Руська письменність” (опісля — “Українське письменство”) за редакцією проф. Юліяна Романчука, тритомову “Історію української літератури” акад. М. Возняка, “Українські думки” акад. Ф. Колесси, “Панщина та її скасування” І. Франка і ін. важливі праці. Загалом “Просвіта” видала в pp. 1868–1928, за які маємо підрахунок, 753 числа різних видань у кількості понад 4 мільйони примірників. Перед 1914 р. “Просвіта” мала 77 філій, 2 944 читалень по селах, 504 читальняні доми, 197 035 членів читалень, 2 364 бібліотеки по читальнях з 218 860 книжками, кілька сотень аматорських гуртків, багато духових оркестрів і хорів. Перша світова війна перервала на деякий час цей велетенський розвиток “Просвіти”, а через неї і народу, який кривавився в тій війні. Але на праці “Просвіти” виростала і розквітала велика національна ідея, що від 1914 р. набрала конкретних живих форм. Була це ідея визволення свого народу, визволення шляхом боротьби за власну незалежність. З утвореням Леґіону українських Січових стрільців 1914 р. ця велика ідея перетворилась на цілу низку осягальних ідеалів на шляху боротьби за повне визволення. Без роботи “Просвіти” було б неможливе те, що сталось у листопаді 1918 p., як і те, що привело в Києві до 22 січня 1918 р. Між першою і другою світовими війнами “Просвіта” відіграла ще почеснішу ролю в житті українського народу. Число читалень по селах не збільшилось, але натомість число читальняних домів зросло надзвичайно. У 1928 р. було їх тисяча, а 500 було в будові. Все це завдяки допомозі американських братів-односельчан, що щедро допомагали при будові. Філій “Просвіти” в тому часі було 85, читальняних бібліотек 1779, коло 1500 аматорських театральних гуртків, 100 самоосвітніх гуртків численні дитячі садки, 50 читальняних оркестр і 500 хорів. Від 1928 р. “Просвіта” розвивалась і поширювала свій вплив на Волинь, Холмщину і Підляшшя, хоч у 1930-х рр. з поважними перешкодами. І в Наддніпрянській Україні, як тільки громи Першої російської революції примусили царський уряд піти на уступки громадянству, зараз же, з 1905 p., починається рух за створення “Просвіт”. Перша “Просвіта” постала тут у Катеринославі 8 жовтня 1905 р. Другою була “Просвіта” в Одесі, заснована 25 листопада. В рр. 1906—07 постає вже цілий ряд “Просвіт” по різних містах Наддніпрянщини, в Києві, Кам’янці на Поділлі, Житомирі, Чернігові, Миколаєві над Чорним морем, Мелітополі на Таврії, Новочеркаську, Катеринодарі, Грубешові на Холмщині й читальня в с. Кобилянах з почину о. Перфецького, у Седльці, навіть у Баку на Кавказі та Владивостоці на Далекому Сході. Безперечно, вони вкрили б густою сіткою всю Україну, якби не перешкоди, спочатку від місцевої адміністрації, а далі в результаті антиукраїнського курсу, що його повів П. Столипін. Зокрема царська адміністрація ставила всякі перешкоди засновуванню “Просвіт” чи їхніх філій по селах. Все залежало від місцевої влади. Так, полтавський губернатор, великий ворог українського руху, не дозволив “Просвіт” у “своїй” губернії — ні в самій Полтаві, ні в Лубнях. Київській “Просвіті” не дозволено мати філії в губернії, їй невільно було навіть робити відчити поза Києвом. Влада не дозволила заснувати “Просвіти” ні в Черкасах на Київщині, ні в селі Колодистому. Адміністрація робила різні прикрощі й ін. “Просвітам”, а згодом майже всі позакривала, вбачаючи в них, не без підстави, вогнища національної свідомости широких мас українського народу, а цього царат найбільше боявся. Проте, не зважаючи на всі перепони з боку місце- Лариса КОПАНЬ вої адміністрації, “Просвіти” виконали велику культурно-просвітню роботу. Широкі пляни такої праці намітила була київська “Просвіта”, заснована 26 травня 1906 р., навколо якої згуртувалися визначні українські культурні діячі на чолі з Борисом Грінченком. Але неспроможна була провести їх у життя в цілості через адміністраційні перешкоди. Проте встигла багато зробити на видавничому полі, видавши за недовгий час існування чимало популярної літератури для широких верств народу. Видала вона 34 книжечки в 163 760 примірниках, в т. ч. два гарно зредаґовані календарі з дуже цікавим змістом. Серед цих книжечок почесне місце займають передруки популярно-наукових брошур самого Грінченка і його дружини, що з’явилися були свого часу у виданнях львівської “Просвіти” під псевдонімами Василь Чайченко й Марія Загірня. Варто тут зазначити, що редакція старалася ознайомлювати земляків з життям українців поза Наддніпрянщиною, видаючи брошури про Галичину та про Буковину й життя в них українців (В. Доманицького) та про Канаду й про українців в Америці (В. Королева). Видавництво зорганізував і провадив як редактор Б. Грінченко, що вложив у нього багато праці. Редактор і співробітники працювали безплатно. Київська “Просвіта” користувалась в Україні великим авторитетом. Всі інші “Просвіти” визнавали її за керманича в культурно-освітній ділянці. До неї зверталися звідусіль за різними порадами, інформаціями та допомогою в культурно-освітніх справах також різні установи, а навіть окремі люди. Мала “Просвіта” дуже гарну бібліотеку, але влада не дозволила їй відкрити прилюдну бібліотеку-читальню й книгарню. Бібліотека числила понад 10 тисяч томів; переважало, очевидно, українознавство. З того півтори тисячі томів пожертвував відомий галицький діяч Кость Паньківський. Крім суто культурної роботи, провадила вона й громадську. Так, вона вела акцію в справі заснування катедр українознавства в Київському ун-ті, зверталася до українських депутатів Державної думи з проханням поставити на порядок нараду Думі справу українізації шкіл в Україні та справу українського народного ун-ту в Києві тощо. Вона ж запроєктувала справу будови Народного дому ім. Шевченка й пам’ятника поетові в Києві, створила для цього окремий фонд та збирала до нього гроші, які передала міській раді. Вона вислала до Комітету будови пам’ятника Шевченкові свого представника й добилася, що Комітет оголосив усесвітній конкурс на будову цього пам’ятника. Незважаючи на всякі перешкоди й незначні матеріяльні засоби, діяльність “Просвіти” з кожним роком зростала й поширювалася, здобуваючи для т-ва щораз більшу пошану серед українського громадянства. Рівночасно росло й число членів: у 1906 р. було 278, в 1907 — 423, 1908 — 545, в 1909 — 625. З-поміж дарів, що їх одержала “Просвіта”, слід відзначити дар Б. Лобача-Жученка, другого чоловіка Марка Вовчка, який подарував “Просвіті” маєток у місті Нальчик, де є могила його славної дружини. Провідна роля “Просвіти” в українському житті дуже непокоїла київську адміністрацію й вона, скориставши з обіжника Столипіна щодо товариств “інородців”, поспішила її закрити. Сталося це в 1910 р. “Просвіту” в Чернігові з усіма її філіями було зліквідовано в 1911 р. Катеринославська “Просвіта” дожила до першої світової війни, коли теж була зліквідована, як і всі інші. Львівська “Просвіта” — мати й усі її діти на всьому просторі нашої Батьківщини тепер не існують. Червоний москаль докінчив діло білого. Знищивши “Просвіти” на Наддніпрянщині й на Зеленому Клині, царські посіпаки почали нищити “Просвіту” і в Галичині, скоро тільки восени 1914 р. російські війська захопили наші зах. землі, що були під Австрією. Заборонивши зараз з початком окупації всякий вияв українського національного життя, царська адміністрація під проводом генерал-губернатора, графа Георгія Бобринського, кинулася нищити просвітній рух, закривати читальні й нищити їхні бібліотеки. Розгром німцями російського війська продовжив життя Продовження на стор. 11

с. 11 · сторінка оригіналу ↗

Остап Нижанківський молочарню. Разом з учителем П. Корбатом О. Нижанківський засновує в с. Завадові кредитівку. Згодом О. Нижанківський переїжджає до Стрия, де у 1907 р. стає одним із засновників Крайового господарсько-молочарського союзу (пізніше “Маслосоюзу”) і його директором, де головою Наглядової ради було обрано Є. Олесницького. Основу “Союзу” склали близько 20-ти сільських спілок. 1909 року О. Нижанківський видав брошуру “Як реєструвати спілки молочарські”. Увересні 1909-го відбулася перша хліборобська виставка у Стрию. Є. Олесницький виконував функцію директора, а членом комітету для організації виставки, зокрема пасічництва, був О. Нижанківський. Від 1908 року він голова Товариства “Просвіта” у Стрию. Організовує філію Товариства у Сколе. Виступає ініціатором і організатором політичної організації “Підгірська рада”. І “Крайовий союз молочарський”, і “Підгірська рада” мали свої пресові органи. Здобутки стрийської громади під керівництвом Є. Олесницького та О. Нижанківського у різних ділянках громадсько-політичного і господарсько-економічного життя були справді значними. Керований О. Нижанківським “Крайовий молочарський союз” експортував масло навіть у Данію. О. Нижанківський знаходить час і на культурно-суспільну працю. Цілеспрямоване і довготривале керівництво “Стрийським бояном” вивело цей колектив на високомистецький виконавський рівень. Відчуваючи потребу музичної освіти української молоді, композитор ще у 1907 р. за сприяння І. Франка видає у Львові “Українсько-руський співаник з нотами”. З початком Першої світової війни Галичину займають російські війська. Дипломатичний хист О. Нижанківського допоміг йому уникнути арешту і врятувати багатьох українців і поляків від російської тюрми. Вир національно-визвольного руху, що породив Українське Січове Стрілецтво, захоплює і родину Нижанківських. Троє синів отця вливаються в його лави. У вересні 1914 року О. Нижанківський привів до військової присяги 2500 вибраних стрільців до Легіону УСС у Стрию. Коли росій- Закінчення. Початок на стор. 6 “Просвіти” майже на чверть століття, та ледве залічивши рани, завдані білими москалями, взагалі війною, “Просвіта” знов опинилася під обухом, коли поляки захопили Зах. Україну. Зайнявши 22.XI.1918 р. Львів, поляки вже на другий день почали виливати свою лють на українські установи, переводячи по них ревізії. І найгірше повелися вони тоді саме з “Просвітою”, по-варварськи погромивши її переплетню, та й пізніше не раз давали вони вияв своєї ворожости до неї яку Львові, так і на провінції, мстячи за її велику національно-освідомну діяльність. Так, 21.IX.1922 р. підложили вони бомбу в будинку “Просвіти” на Ринку, яка, на щастя, не зробила більшої шкоди. Польська поліція вчинила тоді справжній штурм на дім “Просвіти”, намагаючись розбити браму і вдертись досередини. Ще з більшою силою повторилися польські напади в часі т. зв. пацифікації 1930 р. Тоді польське військо брутально нищило домівки читалень “Просвіти”, руйнувало їхнє устаткування та бібліотеки, топчучи й деручи книжки та викидаючи їх на вулицю в болото. Великих знущань зазнали тоді й просвітянські діячі на місцях. Те саме повторилося перед Другою світовою війною. Та все ж-таки польська влада не наважилася заборонити діяльність “Просвіти” в Галичині, рахуючися з тим, що населення могло б боляче зреагувати на заборону так довго існуючого й заслуженого тва. Зате відразу не дозволила засновувати “Просвіти” на Холмщині, а засновані заборонила. Незабаром заборонила “Просвіти” й на Волині. Коли ж восени 1939 р. Зах. Україну “визволили” з “панського польського ярма” большевики, то, незважаючи на свої “визвольні” кличі, зараз почали нищити українську національну культуру, а передусім “Просвіту”, як ворожі “мазепинські гнізда”, що далися їм в знаки ще на Наддніпрянщині в пам’ятних роках визвольних змагань і боротьби за українську національну державність. Насамперед накинулися вони на львівську централю. Усадовившися в будинку “Просвіти”, по-варварськи знищили все, що в ньому було. Добре впорядкований дуже цінний архів “Просвіти” поскидали большевицькі варвари з полиць на підлогу й зробили з нього “кашу”. Всі сходи згори додолу були устелені цілими верствами рукописів та відірваних сторінок книжок, що їх виносили большевики з приміщень “Просвіти” й редакції “Діла” на знищення. Так само пішли на фабрику паперу й друки, що були на складі в пивницях “Просвіти”. Серед важливих документів архіву “Просвіти” пропала дуже цінна збірка воєнних спогадів з років визвольної боротьби. Цю збірку був заініціював проф. М. Галущинський. Не тільки старшини, а й вояки писали свої спомини. Це була велика і цінна збірка. З архіву “Просвіти” врятувались тільки протоколи, які передав був В. Дорошенкові тодішній секретар “Просвіти” Семен Маґаляс. Нічого й казати, що на провінції було не краще. Большевики понищили передусім усі читальняні бібліотеки. Всі взагалі публічні бібліотеки влада наказала звезти до обласного центру, де їх мали перевірити большевицькі цензори. Усе, що противилося комуністичній ідеології й московському режимові, підлягало конфіскації і в дальшій консеквенції знищенню. Видання ж “Просвіти” большевики нищили незалежно від змісту — так ненависною була для них сама назва “Просвіта”. І саме та скажена нагінка на “Просвіту” наших національних ворогів, незалежно від їх масти — мадярів, москалів, німців, поляків, румунів і чехів, заборона й нищення їхніх домівок, бібліотек, переслідування їхніх діячів свідчить про ту велику ролю, яку відіграла ця установа в житті українського народу. Всі ці вороги страшенно боялися впливу “Просвіти” на широкі українські маси в напрямі їх національно-державної свідомости й активности. Залишилися “Просвіти” тільки поза територією України — на еміґрації. Перша “Просвіта” в Бразілії виникла в Курітібі 1898 p., a між роками 1900 і 1913 на терені провінцій Парана і Санта-Катеріна знаходимо вже 32 т-ва з цією традиційною назвою. Але з приходом у 1933 р. диктатури і націоналізаційної політики всі “Просвіти” були ліквідовані. По скасуванні націоналістичного режиму нові українські організації приймали вже інші назви. В Параґваї першу “Просвіту” створено в червні 1937 р. в Енкарнасіоні. В Уруґваю “Просвіта” виникла в Монтевідео 1934 р. В Арґентіні перша “Просвіта” виникла в Беріссо в лютому 1924 р., а в Буенос-Айресі, столиці Арґентіни, 1-го серпня 1924 p., на Док Суді — в листопаді 1926 р. В 1928 р. ці “Просвіти” об’єднуються в одне т-во, з тим, що “Просвіта” в Буенос-Айресі стає централлю, а Беріссо і Док Суд філіями. Були “Просвіти” і в Юґославії по українських колоніях, і на Карпатській Україні — перша в Ужгороді в 1920 р. Мала вона в 1935 р. вже 8 філій, 235 читалень із бібліотеками, 146 театральних гуртків, 21 оркестру, 98 хорів та 48 спортивних гуртків. Завдяки діяльності “Просвіти” почала тут ширитися українська національна свідомість та рідна освіта і культура. Але й тут московські большевики зліквідували ввесь просвітянський рух. Відомості про “Просвіту” УМЕ почерпнула головно з праць В. Дорошенка “Просвіта”, її заснування й праця”: Короткий історичний нарис” (1959) та “Вага “Просвіти” в житті України”, а також із статті В. Мудрого “У 90- ліття Просвіти” (“Свобода”, 18.XII.1958). Євген ОНАЦЬКИЙ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин