Щоденник “Ми не звірі – росіяни не люди!” · с. 8сторінка оригіналу ↗
Хто країну не кинув – того Бог не залишить
Слово Просвіти, №15–19 за 2022 рік
Коли в 2014 році ворог полонив мій Донецьк – писав статті до столичних видань, а коли в Києві 24 лютого 2022- го не стало газет і другим домом було бомбосховище – багато передумалося, згадалося, мріялося... Минуле переплелося із сьогоденням у непохитній вірі, що майбутнє у нас є. Нотатки з днів повітряних сирен – на розсуд читачів.
Ігор ЗОЦ
Початок війни: лють до ворога, надії на Захід Захід закриє небо над Україною чи закриє очі! (25 лютого 2022 р.). Російське телебачення не показує своєї “спецоперації” в Україні: про загиблих російських вояків, обстріли дитсадків, страждання українців ні слова! Щось робити з цим треба! Вітається кожне правдиве слово про війну українців, які захищають своє право жити. Хотілося, щоб і держава кричала на всіх майданчиках за кордоном про злочини РФ! (26 лютого. Тут і далі йдеться про 2022 рік – Ред.).
Просвітянська газета “Домаха” була єдиним виданням українською в Маріуполі
Після втечі щурів – дерусифікація! Всі пам’ятники горьким, толстим, ватутіним й іншим – на смітник. Прибрати імена радіщевих-мудіщевих із назв бібліотек, зокрема дитячих. І з літературою, що виховала жителів країни, яка нас убиває, теж розібратися. Руській мір має бути зруйнований! Думки в той час, як російські варвари “градами” нищать Волноваху, Чернігів, Харків… (28 лютого). Русько-білоруський обстріл Києва ракетами триває. Горіти вам у пеклі, путіни і луки! (в бомбосховищі опівночі, 28 лютого). Беру в укриття і вам раджу “Енциклопедію російської душі” Віктора Єрофєєва. “Можна домовитися з черепахою, але спробуй домовитися з її панциром. Теж саме й Росія. Росія радикальніша за росіян. З росіянами якось ще можна мати справу, з Росією ніколи не домовишся. Занадто багато гівна в неї злито”, – автор як у воду дивився. (1 березня). П’ятеро людей загинуло під час обстрілу росіянами телевежі в Києві. Згадалося: тільки я, чи хтось з колег, ще в 2014-му говорили про припинення антиукраїнської істерії росіян із захопленої в Донецьку телевежі, інші колеги здіймали ґвалт – це ж замах на свободу слова, недемократично. То як назвати те, що вчиняють російські варвари?! (1 березня). “Братським народам” – братські могили! (2 березня). “На тоненькой нитке подвешен Восток”, – написав поет і вчений Володимир Глущенко в окупованому Слов’янську в 2014 р. Ці слова актуальні як ніколи: вся Україна в руках долі, але вірю, що ЗСУ з народом і Божою поміччю вистоять. Не дамо обірвати ниточку нашого життя, борімося і не втрачаймо віри! (3 березня). Історія України – це історія становлення вільної нації, історія Росії – історія кривавих убивств вільних націй. “Європа спокійно спостерігає, як убивають півмільйонний Маріуполь. Просто вбивають – без сенсу, без мети, просто заради помсти… Ці путінські “спадкоємці перемоги” виявилися більш жорстокими, ніж їх попередники в нацистській Німеччині”, – пише журналістка Анна Романенко на сайті 0629 міста Маріуполя. (6 березня). “Нам нема місця на своїй землі”, – написав за десятиліття до нападу РФ поет Василь Голобородько. У 2014 р. змушений залишити окупований рашистами Луганськ і жити в Ірпені в спартанських умовах. Як він там – хто знає? (6 березня). Уперше з початку війни мій сусід узявся за дриль і продовжив свій нескінченний ремонт. Прямо надвечір. Наші люди такі – оптимістичні! (7 березня). Хто країну не кинув – того Бог не залишить. (8 березня). “Бурлакує” Нью-Йорком і селом” – статтю під такою назвою написав ще за місяць до війни, але в одній із столичних газет вона “завалялася”, тому виставив на сайті “Донеччини” лише сьогодні. Йдеться про те, що пам’ятники Горькому, який зневажав українську мову, досі стоять ледь не в усіх областях, а заклади культури з його іменем функціонують не тільки в Києві. Давно прийшов час позбутися цього осоружного імені! (8 березня).
Хтось вирвався з Бучі, а хтось чекає Путіна 8 березня мої друзі вирвалися з Бучі після десятків страшних годин під обстрілами на підлозі у ванній кімнаті. Вперше моїх земляків РФ вдарила 2014-го, і вони стали переселенцями. І ось тепер двоє людей з інвалідністю знову без даху над головою. Як і сотні тисяч українців… Про це я написав на своїй сторінці у Facebook, і кілька людей звернулося до мене із запитаннями про порятунок – передав Сергію, і той, ще за кермом авто, прямуючи в іншу область, поділився досвідом. І диво! Ще кільканадцятеро щасливців завдяки його маячкам опинилися в безпеці – це вже потім дізналися. “Довелося стояти в трьох чергах, і в кожній є ті, хто не криючись жде Путіна – “порядок навєдьот… Всє, кто в спісках, получат свойо”, – цитую колежанку зі Слов’янська. Того міста, що вже було під окупацією рашистів у 2014 р. Цього ж дня за 60 км від Слов’янська Путіна діждалася лікарня в Ізюмі, яку варвари РФ знищили вщент… Як назвати те, що в головах ждунів путлєра, і чиє в них голови? (8 березня). Не просто держава, а тюремний наглядач/“надзиратєль” – Росія. Ми не звірі – росіяни не люди! Схід – істинно українські землі. Бо тільки українцям спало на думку звести пам’ятник степовому сіроманцю на місці, де на Донеччині бере початок річка Вовча. Народ, за який навіть вовки на сторожі, – неможливо перемогти. Море Лаптєвих – Росія має море, що в назві відображає суть і цінності її. Все, що пов’язане з нашим українським Донбасом, – підтримуймо! “Здрастуй, сваха Волноваха, сват Донбас!” – з частівок Другої світової. Тоді Волноваха вистояла в борні з німецькими фашистами, а тепер її, знищену, окупували рашисти Путіна. Відвоюємо наше! (12 березня). У конкурсі “Україна очима москалів” виграв Микола, який виклав слово “Україна” очима москалів – жарт невідомого з нетрів Інтернету. Подейкують: теща нардепа- “слуги” вийшла з гуртка любителів руського міра після того, як рашисти пошкодили її дачу на Київщині… (12 березня). Рашисти просуваються вперед – вперед ногами! Тільки так. Віримо в ЗСУ! (12 березня). “Священник на фронті, з хлопцями. Тут майже не буває”, – пояснює старенька служниця одного з невеликих храмів столиці. Тому, мабуть, і Бог з Україною в цій війні з рашистами. (13 березня). З кожним прожитим днем війни все більше усвідомлюєш, що істина “всі ми гості на цьому світі” стосується тебе особисто. “Як руській мір убив мою дружину Галину Володимирівну та інших людей”, – згадалася назва фотовиставки М. Р. про злочинний обстріл Маріуполя в січні
2015 р. А як назвати варварство Путіна і злочини РФ щодо мирного міста на Азові тепер? (15 березня). 13 березня на своїй сторінці у Facebook запропонував на державному рівні встановити Час скорботи і гніву: щодня о 12.00 всюди Гімн України, у храмах дзвони і молитви за полеглих, за перемогу над ворогом. За три дні, 16 березня, глава держави підписав указ про Хвилину мовчання для вшанування українців, які загинули у війні з РФ. Виходить – почули! Спустили прапор РФ у Страсбурзі – на часі і саму росію в небуття опустити! (16 березня). “Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю”, – Симон Петлюра понад 100 років сказав, як про сьогодні. Мурал з Головним Отаманом Армії УНР зафіксував на світлині у Facebook мій давній товариш Сергій Мельковський, дякую! (16 березня). Глава уряду Великої Британії Борис Джонсон запропонував футбольний Євро-2028 провести в Україні. Супер! Але є умова – неодмінно на стадіонах Харкова, Сімферополя, Чернігова, Сум іна нашій знаменитій “Донбас-Арені” в Донецьку. Хто за? У поштову скриньку прилетіло “Слово Просвіти” від 24 лютого, і це добрий знак: буде Перемога, і Слово, і “Просвіта”! Газеті радію, як зустрічі з давніми добрими друзями, авторами крайнього випуску. Повага вам, Вікторе Тютюн, Георгію Філіпчук, Павле Мовчан, Галино Дацюк, Олексо Різників, Едуарде Овчаренко… Подяка Любові Голоті! Цитата з поезій Михайла Пасічника: “Всю нечисть побороти й далі жить”! Так і буде! (18 березня). У тимчасово окупованому Єнакієвому помер український поет, член НСПУ і НСКУ Василь Чубенко. Тривалий час у рідному місті очолював літературне об’єднання “Чумацький шлях”. У 2013 р. видав книгу “Жнива сатани” – документальне дослідження про Голодомор у Єнакієвому. У найважчий час Василь Чубенко залишився з Україною, упокій, Господи, його світлу душу. (19 березня).
Розстріляні храми… і душі українські Нічого святого не було і немає для путінської РФ. Розстріляний у 2014/15 рр. біля Донецького аеропорту Іверський монастир із цвинтарем і воронкою на місці могил моїх батьків, розбомблені храми в Харкові, Волновасі, Маріуполі й десятки інших. Злочини проти людяності й віри. Що ж це за РПЦ така на чолі з мордвином Кірілом/Гундяєвим, що освячує вбивства православних? (20 березня). У Кремінній на Луганщині військові РФ упритул з танка обстріляли будинок для літніх
Лікарня в Ізюмі “дочекалася” Путіна людей, загинули 56 осіб. Поширюймо правдиву інформацію про воєнні злочини путінської Росії на закордоння, Захід має це знати! (20 березня). До війни чимало поезій Станіслава Жуковського і його побратимів спілчан друкували в “Донеччині”, але й аматорів теж, хоч наражалися на критику. “Ну що це ви пишете: Приходько – співець рідного краю? Це ж тільки Сосюру так називали, – дорікав мені Станіслав. – Найбільший співець і справді Сосюра! І ви! А інші ж теж співають”, – жартував. Згадалося, бо День поезії – 21 березня! Недаремно залишив для пам’яті сторіночки газети “Слово Просвіти” (26.06.2014) з уривком з книги Михайла Слабошпицького “Гамбіт надії” і пророчими рядками Дмитра Павличка: На Донбасі вже не має схову Ні дитя, ні мати, ні трава. Там стріляє в українську мову І в сорочку вишиту Москва. Минуло небагато років – і все живе в Україні сущій під обстрілами рашистів. “Те, що шукаєш, немає ніде”, – цитує філософа Назона великий Дзюба на обкладинці своєї книги “Не окремо взяте життя”. Так сумно без Івана Михайловича. Скоро сорок днів мине… (22 березня). “Як у Бредбері”, – один із національних телеканалів отак пафосно сповіщає, що руськіє на тимчасово захоплених територіях вилучають з бібліотек книги українською. Але було це не лише в американського фантаста, а в Донецьку 2014 р., де окупанти знищили барельєф Василя Стуса в Національному університеті і редакцію моєї рідної “Донеччини” з архівом і бібліотечку з книгами Стуса, Лук’яненка, Шевченка, Дзюби, Сосюри… Вісім років тому, а вже забули, оскільки Бредбері виринув, а не Донецьк й інші окуповані і зачищені під окупанта міста. За останні роки Україна не убезпечила себе від нової навали. Треба вистояти! (25 березня). На росії зупинили продаж путівок за кордон, зате на той світ – валом: трансфер з України! (26 березня). Зателефонував Микола Волинко, колишній шахтар, громадський діяч і редактор газети “По-горняцки”, що виходила всі ці роки в Києві після втрати Донецька, з проханням: “Мою газету надрукувати ніде – давай знайдемо де розмістити. Тільки тема незручна для влади…”. За день стаття Волинка “Війна “не на часі” з’явилася на сайті нашого “Часопису Донеччини”. Ось уривок: “Хто винен, що окупанти, як на параді, за 5 годин безперешкодно дійшли з окупованого ними Криму до Херсона, Мелітополя? – це питання залишається без відповіді. Чому наступ орків на
Храм ПЦУ з “петриківським” розписом після варварських бомбардувань Маріуполя зберігся лише на фото
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
