Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Першодрук в “СП” · “Світ тримається не на тротилі, а на тих, кого люблять діти”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Ірина МИРОНЕНКО Лютий травень

Слово Просвіти, №15–19 за 2022 рік

Від автора. Ці вірші лютого&травня можна й інакше назвати. Але як варіант “Лютий травень”. Ніби загубився розділовий знак, хоча в календарі “лютий&травень”. Пролетіло&прогуркотіло – залишило жити. У рядках мало люті, майже немає. Навпаки, злютовується&вирятовується те, без чого мир нічого не вартий, – любов, чуття своєї землі й родини на ній. Харківщина *** Наші будинки на мотузочках. Хто їх вигулює в небі лютневім? Білий чепець, капці, сорочка. Ось і зимовий палац королеві. Тій, у якої зникли собака, келих із срібла, карета й корона. Принц не згадає, гірко не плакав, в піжмурки грався за батьковим троном. З нею говорять тепер монументи, вкриті снігами і прапорами. Місяць не має ні рангу, ні ренти. Назирці ходить за нею дворами, тобто дахами, і пороху запах в чорнім кагорі. Натяк і начерк. Мерзнуть сліди на сузір’ях і мапах: двоє людських і чотири котячих. 16.02.2022 Голубка зі снігу (диптих) І Гончарний круг мого життя не кинуто іще в сараї. Крізь лютий лебеді летять сім’єю, що живе без зграї. Їх п’ятеро, як нас колись. Ми й досі – глеки без поливи. Нам – дух соснової смоли і голос щиглика щасливий важливі. Обрізай бузок, щоб знову п’ятипелюстково здригався на зозулин зойк гвіздок, загублений з підкови, щоб з ним не гільзи у траві, а тільки блискавок промашки, щоб попри звички кочові купити чайника в ромашках, волошках, кетягах бузку, бо як він мерз на ринку скраю. Голубку зліпиш із сніжку. А круг куди? Нема ж сараю. 22.02.2022 ІІ Килим трояндовий. Як би за нитку смикнути. Он вона кінчиком лізе під ковдру, в мій сон. Хто він, той старець в золочених ризах, зігнутий на уцілілій у війнах єдиній з ікон? Знову китайська троянда в завію цвістиме, ніби змальована із королівських шпалер. Матиме свій у сараї заметенім стимул півень породи гончарських снігів шантеклер. Я залишаюся спати у хаті бабусі навіть якщо там присниться під вікнами вовк – битий – небитій. Там літо – при лівому вусі, значить, на правому – грудня морозного шовк. Хто ж приставляв до зіниць Богородиці цвяха?! Хто їх писав на металі – її й немовля?! Хрещення. Стрітення. Перами білого птаха світ завіконний від нас затуляє земля. Як я хотіла з бабусиним килимом фото! Та під гібіскус і фікус мене підвели, а килимова троянда услід сумнорото прошепотіла спасенну молитву з імли. Авель незграбно обірве фіранкову шворку. Хто там на вила спирається – Каїн чи Кай? Німба відступнику чи самоварну конфорку? Вщухли сніги. Закривавився з місяцем чай. 23.02.2022 *** Рибалка на Дінці – не в Галілейськім морі. Написаний давно, не вставлений в багет. Тут на гілках горіха висять холодні зорі. За побратимом плаче розгублений поет. Але ж рибалка мій перевіряє ятір і сонце дістає за сонного хвоста. Четвертої сторожі тривоги волохаті. Тепер перед світанком – сліпуча темнота. Кудись веслує світ в нейлонах і неонах. Не бачить, що Ісус босоніж по воді пішов через Донець, через біду бездонну. І відчай-пічкурець нарешті не радів. 07.03.2022 Дошка оголошень війни 1. Він. Вона. Дитина. Кіт. Собака. Хто їх може з пекла відвезти до чистилища, де в символах і знаках плутаються люди і коти, де в пророцтва пси і діти вірять, в добрі наміри, в “не відай і твори”? Як поясниш хлопчику і звірям, в чому винні сквери і двори? Дім балконом до сусіда-психа. Душі зібгані, підібгані хвости, і малий із ними плакав тихо, а інакше з пекла не дійти. Перемотка спогадів і планів. В тім майбутнім – мирна середа. Дужі плечі будівельних кранів. Правда, з чорним попелом вода по кривих від болю тротуарах. Зграї радісних думок, авто, валіз. Спалах – просто сонце в сонних хмарах. Тільки спершу з пекла хто б довіз. 17.03.2022 2. “Заберіть із Салтівки гекона!” Ящірка, нічний бананоїд. З-під каміння дивиться безсонно, ніби знає світ мільйони літ. Обрій кольору вишневого варення відбивається в геконових очах. До чеснот не вписую смирення. Тут давно не б’ються на мечах. Місто без фасадів і посадів. Вороги – алан і печеніг проросли у білій балюстраді і плющами впали по стіні! Ігри шансів, ігри вмінь та дії. Сон за кимось їде за кордон: “Опустіть мені повіки!” – схлипи Вія. Коридор. Двох стін закон. Гекон. 18.03.2022 Сни війни 1. Мої батьки сидять у домі, склавши руки. Старий диван. Помиті вікна у садок. А дикі гуси націляються на луки – перепочинок і води ковток. Тим лукам сняться сива мама й білі кози та кульбаби на батьковій косі. Овідій тут би не палив “Метаморфози”, писав би про любов слідами у росі. Мої батьки сидять і не говорять. Овідій дістає чорнило чи вино. Нас розділяє тридев’яте море вогнем і горем, березнем і сном. 22.03.2022 2. 40 бубликів клас учителю ніс. 40 пролісків. Там же пристріляний ліс. 40 скоків сороки по чорній ріллі. І зійшлися у крику жалі-журавлі у ранковій імлі, на вечірньому тлі. В Севастійському озері – не кораблі – 40 тих, хто за віру беззбройно поліг. Біг один, хто не витримав болю поріг. Замість нього пішов той, хто бранців стеріг. Крига, хвилі та ніч як життя переліг. І підсніжники, ніби лампадки малі, “малодушних розрадьмо” – кивають бджолі. 24.03.2022 *** – Де ви брали держак для лопати? – В аптеці. Знають точну адресу тільки свої. Розтлумачить природу речей не Лукрецій, не бої, а неслухані ще солов’ї. Дім буріє плиткою гематогену. Де вражали точністю терези, вийшли цвяхи і молотки на сцену, ночви, відра цинкові і тази. Пишнотіле і білохалатне “провізор”. Тут здавали ромашку і липовий цвіт. Чорно-біло телесувавсь телевізор щось про шило на мило й шевця без чобіт. Павутинно квіти летіли сухо й гірко. Під колодязь Шорників плентався шлях. Шорник клав заклепками зірку до зірки – аж боявся дихнути вітер в полях. Є насіння в нас і держак при лопаті – блідо-жовтий, ніби з-під листя нарцис. І щоб небо сміялося солов’яті, соловей соломинку над кішкою ніс. 26.03.2022 *** “Ти їх бачила й плакала. Навесні й восени”. Граю у “не вгадаю”: “Щиглики? Їжаки?” Може, їм за Дунаєм поїзд приснивсь без вогнів — як продовження чорне ріки. Шлях шукали ті двоє в туманному молоці. І єдиний на весь ранковий состав хлопчик хвостик дракона стискав у руці, щоб до них, білокрилих, він не літав. А стара електричка — синьо-сірий дракон. Бо у неї мінялися різні сім голів. Миколай над пультом – найдорожніша із ікон – у кабіні швидкостемір небо про мир молив. Настрій нам прополіскує пролісковий акрил. Шурхіт впевнений дужих крил, вільний голос води. Бо весна не тільки підпали і глинистість брил — дім наш, лебеді, поїзди. 8.04.2022 *** Черепаха живе в каструлі – п’ятихатківська переселенка. Черепаха не крутить дулі, не танцює джайв і фламенко, просто любить людську дитину і жує соковите жито, не шукає мудру причину для важливого слова “жити”. Їй акваріум ще потрібен (в оголошенні – “тимчасово”). Дрібен дощик, як сльози, срібен. На сараї — стара підкова. Звідти півень кричить фазану на сусідні порожні луки. “Бісмілла” – насінини Корану. “Отче наш” – затуляння від муки. До зусиль Ахіллеса й тартили збайдужіли зірки і квіти. Світ тримається не на тротилі, а на тих, кого люблять діти. 16.04.2022 *** “Поговоріть зі мною. В мене день народження. Уже дві чарки випив сам за себе. Я на роботі буду завтра, як і треба”. До Харкова, а не Єрусалима входження. Не листя пальм, а бите скло під черевиками. Немає віслючихи і осляти. До відчаю надію підселяти – що ще робити у квартирі чоловікові? Його дружина і дочка у Франції. У нього велик і подушка в коридорі. Доїде завтра і реально поговорять з колегою на залізничній станції. 19.04.2022 *** Кольорові шкаралупки від колишнього життя, а лелеки над подвір’ям пишуть писанку свою. Пелюстки черешні в коло за лелеками летять і, можливо, долітають у гніздечко солов’ю. Пальці папороть затисла у зелені кулачки. Знову Моцартова драма: Анна, підземелля хор. Дон-Жуану зайвий звичай “подавати рушники”. Що там гупає ночами? Канонада? Командор? Як давно її розбили – писанку зі словом “Мир”, ліплену з рудої глини, з кривобоким голубком. Жаби хочуть нав’язати солов’єві свій клавір. Та “Маленька серенада” не сполучена з лубком. 27.04.2022 *** Сива стежка від кульбабових пострижин чи від попелу, що вітер назмітав. Відпроситися з війни — це ж дивовижа — ще й у Харків — при ракетах, блокпостах. Там у нього виноград і дім порожній. Обережно повідкопує лозу. На всю душу не притулиш подорожник та відкусиш зайві бруньку і сльозу. Друг на пенсії. Підкинув на машині. На порозі няньчить теплий автомат. Як сікатор, небеса відтяла синів білий крик недозимована зима. Будуть ще паради і походи. Він копає, а воно гримить. Він повернеться, йому вціліє-вродить цей незламний харківський киш-миш. 09.05.2022 *** Дівча приїждже розганяє скутер по стежечці, що куца і крива. У хаті, спаленій давно, їм перебути, а там і пустять харківський трамвай. Той повздержпромний старчик Братислави чужі зупинки висвітить таблом. Прямі лише пташині переправи. Хто під таким сховається крилом, яке проступить в небі над садками? Чи під вечірню пісню солов’я. На жовтім скутері між білими зірками влетить нічних метеликів сім’я. Деркач прадавні гальма перевірить. Перецілуються при зустрічі слова. Тривожною валізкою зневіри не запаслися квіти і трава. Чи вдасться в мирні клаптики втулити, аби помітив і вгорнувся хтось конвалієву незасмаглість литок і погляд хлопця із військового авто? 16.05.2022 *** Сонячні зайчики з пудрениць переморгувалися з трюмо. Пахнуло свіжими стружками. Починався шкільний ремонт. Кажан під учительські верески міряв крилами коридор. З батьків не збирали гроші, бо в класах не вішали штор. Кроси навколо школи. Ходьба на місці яблунь-беріз. Латані лікті шкільної форми – мій незагойний поріз. Вхід шкільний затуляла під стріхою білена хата. Нікуди переїздити не хотіла баба затята. Її на перерві дражнили, стукали у вікно, доки самотнє тіло поєдналося з вічним сном. Скільки всього заховалося в казку безжальну, в яйце-райце… скільки переписалося кулями, не олівцем! Гуманітарні списки. У війн – свої букварі. Тут жайворонок і миша – останні земні царі. Скільки ще перебрати сумнівів, зернят, букв! І хто присягався чекати – голуб із тіста забув. 25.05.2022

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин