Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Непоборним є той Народ, який свято шанує обереги власної ідентичності, закладені в українську державність”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «“Москалі – чужі люде…”», с. 1

“Москалі – чужі люде…”

Слово Просвіти, №15–19 за 2022 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 “Тож підіте і скажіте” “Ні!” цьому звироднілому злочинцю. Силою своєї політики і зброї, щоби вже завтра вам, дітям високодостойних натівців, не прокидатися від гулу рашистських ракет, не народжувати в бомбосховищах і підвалах дітей, не бути зґвалтованими ординцями, не бачити “хіросім” зруйнованих мирних міст. Тоді збережемо світ, мир і Божу правду! ********* 21 березня. Одному виживати завжди важко. Особливо тепер. Треба бути або разом, або дуже сильним. А ще краще – сильним у співтоваристві сильних. Україна в результаті варварського нападу московії сповна відчула цю затребуваність. Наш тридцятилітній сором’язливо-кволий і декларативний поступ “в Європу” (ЄС та НАТО), нейтральність та позаблоковість, різновекторність, поспішна роззброєність (без гарантій безпеки), отримуючи взамін цяцьку “будапештського меморандуму”, захекано-галасливі (продажні) різномасті масандрівські (1993), “великі” (1997), харківські (2010) угоди – запопадливе угодовство з вічно ворожо- “братською” московією – позбавляли Україну шансу бути сильною (разом!). Парадоксально, але мало не єдиним “гарантом” нашої безпеки ставала агресивна московія. Ця тиранічна недоімперія, витолочуючи всілякі спроби утвердження свободи, демократії, прав людини, зберігаючи “вірність” ідеям царизму й більшовизму, одразу ж почала “неситим оком за край світа зазирати”. При цьому навіть не намагаючись одягатись в овечі шкури. Перед Україною, Європою, Світом постало знову створіння з вовчим вищиром. Кремлівська орда з її “вєлікоруzкім шовінізмом” вкотре взялася за старе – загарбувати, курокрадити, брехати, лякати, вбивати, набувши статусу кровожера-злочинця. Політикум “сильних світу цього”, одягнувши дипломатичні мундири, споглядали, як рашисти свої злії задуми безкарно прикривали образом “голуба миру”. Потураючи гріху, світова політика дедалі зручніше “вмощувалася” в лекала часів, що передували Другій світовій війні. З’являлися паралелі, відрізняючись лише географічно. Тодішні трагедії Австрії, Чехословаччини, Фінляндії, Польщі замінювалися нинішніми – Молдовою, Чечнею, Грузією, Україною… Навіть анексія московитами Криму та частини Донбасу 2014 року не заставила адекватно реагувати передусім провідні держави світу на реальні (глобальні!) загрози людству. Сьогоднішня геноцидна війна кремлівських фашистів проти України і є наслідком споглядання та “обнімання”. Захлинаючого скаженою піною путлера з його клікою так і не зуміли (не захотіли), не намагалися завести в належне для нього стійло. Фетиш прибутків, зиск, російський газокомфорт, політична кон’юнктурність окутали пеленою правдивість бачення. Джина-людиновбивцю було випущено з мордомору, який почав нищити й отруювати все живе. І ось, коли Україна мужньо стала на прю з цією страшною кремлівськоо ядерною потворою, людство, оговтавшись, усвідомило масштаби нинішньої трагедії й страхіття майбутнього. Приходить розуміння, що путінський тиран разом зі своїм зомбованим “єдінородним” населенням не визнає міжнародне право, будь-які етичні норми в політиці, оскільки совість не для ординсько-поганського племені. Ізгої з ядерною кнопкою “живуть” за своїми дикунськими правилами. Приклад – рішення Міжнародного Суду ООН від 16 березня 2022 року: “РФ має негайно припинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України”. Натомість у відповідь численні військові злочини: бомбардування цивільного населення, розстріли мирних людей, знищення матеріальних, культурних цінностей, ядерний тероризм. Убито й поранено чверть тисячі дітей! Геноцид Українського народу у виконанні нацистської московії. Повне ігнорування нею статті 94 Статуту ООН щодо обов’язкового виконання рішення Міжнародного суду. А тому міжнародне співтовариство повинно негайно надати Україні необхідне озброєння, щоби захистити повітряний простір, унеможливити скоєння кремлівськими нацистами злочинів проти людяності. Мають бути сформовані солідарна відповідальність за долю людства та міжнародний спротив агресору. Але Україні робити своє, борючись з ворожою московією, зміцнюючи всіма силами і засобами Збройні Сили, власну Державу, зберігаючи єдність народу, оберігаючи національні цінності заради перемоги над злом. Обстоюючи сьогоднішнє, спрямовуємо помисли в майбутнє, відшукуємо ті зерна правди й сили, що формують нездоланність Української нації. Історичні приклади народів, які за короткий проміжок сотворили сильну державу й націю, показують роль визначальних вартостей, на які опирається націєдержавотворення. Свого часу ізраїльська очільниця Голда Меїр наголошувала: якщо хочеш вижити і зберегти власну ідентичність, державність, то за всяку ціну плекай армію, яка захищатиме тебе (а не кастрати з ООН), бо це твоя армія; плекай мову й віру, які відрізнятимуть тебе від ворогів. У ці вікопомні дні українська Армія і незламний Дух Народу стверджують правоту цієї загальнолюдської істини буття. Бо непоборним є той Народ, який свято шанує обереги власної ідентичності, закладені в українську державність, свободолюбність, родовідність національної пам’яті, рідномовність, віротрадиційність і справедливість. Саме з цими вершинними цінностями наша “Слава не поляже, а розкаже. / Чия правда, чия кривда / І чиї ми діти”. Ми – Українці, які прийшли в цей світ здолати зло – моzковщину. І нехай допоможе нам у цьому Бог! ********* 4 квітня. Світ ще не оговтався від страхіть у Бучі, Ірпені, Гостомелі, а генпрокурорка України сьогодні заявила про не менш трагічну ситуацію в Бородянці. Не знаємо, що відкриється і яких жахів очікувати в Маріуполі, Харкові, Чернігові чи Волновасі…. Усе непередбачуване, оскільки злісні плани, чорні задуми та дії кремлівських нацистів поза всякою логікою. Вони ірраціональні, антигуманні, вибудувані на тваринних інстинктах. Ніхто (окрім диявола) не може знати, чим керується свавільний бункерний ірод. Але очевидним є те, що жахлива трагедія, скоєна фашистською московією в Україні, змусивши світ здригнутися, є лише продовженням тривалої смертоносної ходи кремлівських орків. Бо згідно з тріадною концепцією імперії (“православие, самодержавие, народность”), сформульованою колись душителем-“просвітителем” уваровим (міністром освіти), – “для торжества одного з народів треба, щоб загинув інший”. І ця практика нищення “інших” здійснювалася ними безперервно. Геноциди, етноциди, лінгвоциди, голодомори впродовж століть стали візитною картою імперської тюрми народів незалежно від політичних режимів – царів, більшовиків, сталіністів чи путіністів. Через століття, в 30-ті, коли було знищено сталінськими голодоморами-геноцидами понад 10 мільйонів українців, людство доволі збайдужіло сприймало трагедію “мирного” людиновбивства в Україні (як “внутрішню справу)”. Урешті-решт усі звірства голодоморів 20-х, 30-х, 40-х років, політичних репресій, спрямовані на знищення українського народу, передовсім його кращої і продуктивної частини, мало цікавили європейську спільноту, політичну еліту. Сутність тодішньої політики провідних держав – догоджати тиранам, приносячи їм у жертву людей, народи і навіть країни, зокрема й Україну. І завжди за таке розплачувалися війною, покаліченими долями. Багато спільного простежується, коли проаналізувати часи давніші й теперішні. У свій час гітлер та сталін також отримали підтримку на рівні невтручання у “внутрішні справи”, опираючись на усталену імперську традицію поділу сфер впливу. Адже московитами продовжується донині (незважаючи на міжнародне право) та практика, яку свого часу “творив” ідеолог імперськості, антимазепинець, антизахідник, україноненависник Пушкін: “Для нас заколот Польщі є справа сімейна”, – даючи оцінку польському повстанню проти царизму 1830–1831 рр., коли російські карателі вбили понад 40 тисяч повстанців”. І ніхто (передусім європейці) не вправі втручатися. А вже в 30-х роках наступного століття політику “сімейної справи” реалізовував гітлер, попередивши Англію в 1938-му, захоплюючи Австрію, щоби та не втручалася в “сімейні німецькі справи”. Пізніше судетська агресія також розцінювалася як родинні клопоти. Паралельно “визволяв братські народи” сталін, а вже після війни це “асвабаждєніє” не припинялося в Угорщині, Чехословаччині, далі продовження цього зловісного “асвабаждєнія” здійснювалося в Молдові, Грузії, Україні. Усі ці події “єдінородності” завжди супроводжувалися загарбанням, репресіями, вбивствами, упокоренням. І нинішня путінська війна нацистської московії за задумами неофашистів ХХІ століття мала нагадувати про “внутрішній інтерес”. Україна повинна за виписаними ними ж лекалами бути або “руськомірською”, “денацифікованою”, “демілітаризованою”, або не існувати як держава. Недавній історичний досвід підтверджував “істинність” становлення саме такої моделі, адже анексія Криму, загарбання частини Донбасу при кволій реакції країн західної демократії розв’язували руки путінській кліці. Прогнозували, що їм удасться розколоти світ, НАТО, ООН, які, окрім стурбованості й співчуття, не будуть здатні на більш рішучі дії. На початках все йшло ніби й по плану кремлівських імперців, однак, на щастя, західна демократія оговталася дещо швидше, аніж “планував” путін. Європа та західний світ стали здатними до більшого, аніж “співчуття”, хоча й далекі від ефективного рішення для збереження життя тисячам українців. Проте найбільш неочікуваним для путлерівської московщини став Український народ, його незборима воля до свободи, незалежності, правди, ненависть до уярмлювачів. Ця вершинна якість людського духу українства шокувала весь цивілізований світ. Європа перестала “мовчати”, що стало додатковим ковтком повітря для перемоги над ординцями. Хоча й “орбанів”, байдужих до української свободи, є ще чимало. Однак здолаємо. Запопадливих москвофілів, колаборантів, зрадників, фарцовщиків від політики, сатаністів-гундяївців. Бо саме на них опирається фашистська путінська орда. На диявола, якому не перемогти Світло, Свободу, Справедливість і Правду. Бо вони є найсильнішими українськими оберегами. Але їх конче необхідно з,єднати з тією сучасною зброєю, яку так довго очікуємо від Заходу. Панове західники, не зволікайте, не загравайте, не бійтеся, не торгуйте цінностями! Віддайте українцям, захищаючих себе і світ від московської агресії, те, що належить їм по праву. Зброю для Свободи і Перемоги! Лише в тому разі Українці повірять вам, що ви не служити водночас молоху і Богу. ********* 15 травня. Світ переповнений брехнею й правдою, безвихіддю й надіями, цинізмом і благородством. У пеклі війни, смертей і страху ніхто й не намагається порахувати чого більше. Вистачає всього. І вже зовсім не дивуєшся, що так багато зла, яке щомиті викидається, мов вулканічна лава, з нетрів кацапстану. Огидні й брутально “зверхні” словеса путлєрів, лаврових, мєдвєдєвих, рагозіних … постійно на шпальтах зарубіжних видань та інформаційних агентств. Якось уже звично отримувати регулярні підлоти від чорноротих моzковитів. “На це нема ради”, кажуть українці. Ці нелюди, невиліковно хворі на фальш, ненависть, людожерство й чванливість, захлинаються (надіюсь, що таки вдавляться) від люті. “Скажем мягко: нашей стране плевать на непризнание новых границ со стороны G7”, – заявив служка диктатора мєдвєдєв, озвучивши сигнал готовності анексувати захоплені окупантами території України. Ав цей же час в іншому кутку моzковської псарні такий собі депутат “госдуми” новичков (майже “новачок”) ініціює “узаконити” гамузом входження в ерефію на основі фейкових референдумів “республик Донбасса, Херсонской области и Южной Осетии”. Йому підгавкує моzковська “вчена еліта”. Проректор фінансового університету при путінському уряді зубець (“землячок”) упевнено стверджує, що “разрушен войной регион” перетвориться на “сельскохозяйственный Донбасс”, який буде годувати роzzію, забезпечуючи її “в овощах и фруктах”. Паралельно лавроф шантажує світ, що введення військ НАТО до України призведе до Третьої світової війни, а озброєння, які Захід постачає Україні, стане ціллю для збройних сил роzzії. Слова щодо неминучості війни роzzії з Україною регулярно лунали й раніше у виступах путіна, котрий разом із кількома “яструбами” ухвалив рішення про масштабне вторгнення в Україну (шойгу, герасимов, патрушев). І ця вакханалія продовжуватиметься до загину. Їхнього! А поки війна. Понад 6 мільйонів людей на травень 2022 року покинули Україну. Вбиті, закатовані, зґвалтовані, покалічені десятки тисяч українців. Зруйновані міста та села… Чому ж світова опінія не карає їх? Цих обезлюднених орків з кацапстану. Мовляв же колись Шевченко: “Чому на його (московита – Авт.) не плюють?? Чому не топчуть? Люде, люде!” А тому, що зрощували “пацифізм”, який роками сповідували держави, політики, міжнародні організації, включно з ООН, придумуючи заборонні причини щодо вступу України в НАТО чи ЄС. Усе це лише стимулювало агресора, привівши світ на край прірви. Співчуттів в стилі а-ля Макрон чи а-ля Меркель замало. Не вдаючись до оцінок угорців чи сербів, а тільки чиновників соціал-демократичої партії Німеччини (Шредер, Штайнмаєр), розуміємо, наскільки є руйнівними наслідки загравання близьких “друзів” путіна з кремлівським нацизмом. Справді, такі “миролюби”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин