Читацьке віче · “Українці мають повернути в європейську свідомість духовну абетку”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Центр світоглядної боротьби знеособленого проти особистісного
Слово Просвіти, №15–19 за 2022 рік
Володимир САБАДУХА, доктор філософських наук, член правління Луганської ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Війна Московії проти України – це не лише війна України за свою Незалежність, за право жити за загальнолюдськими цінностями, не лише геополітичний конфлікт, а центр світоглядної боротьби двох типів людини: знеособленої й особистісної. Від Конфуція, Платона через середньовічну арабську й християнську філософію до німецької філософії Нового часу проходить ідея ступенів духовного розвитку людини. Ця концепція максимально чітко пояснювала людську сутність на основі спонукань до життя: є чотири ступені духовного розвитку людини, які мали різні назви, але їхня сутність була подібною. Перший – ница, тілесна, природна людина, яка у своєму житті спонукується безпосередніми потребами і не виходить за їх межі. Другий – посередня людина, яка може бути освіченою, але, як правило, є аморальною, бо на перше місце ставить власну економічну, політичну, моральну, психологічну вигоду. Третій – зріла особистість, яка у своїй діяльності спонукується інтересами іншої людини, суспільства й держави. Четвертий – генії, їх спонукання сягають рівня масштабів людства. Які б не були філософські системи, вони визнавали пріоритетну роль духовно розвиненої людини – особистості. Відмінності між нижчими (першим і другим) і вищими (третім та четвертим) ступенями духовного розвитку максимально зрозуміло висловив християнський мислитель Іоан Золотоустий: людина особистісного ступеня духовного розвитку завжди діє відповідно до моральних норм, утім так звана “розумна людина” ніколи не забуває про матеріальну й іншу вигоду. У християнській філософії народжується ідея особистості як духовно досконалої людини, яка не зупиняється на власній досконалості, а прагне вдосконалювати Інших і суспільство. Під впливом спрощеного гуманізму сучасна людина втратила здатність критично дивитися на себе. Прошу замислитися над проблемою спонукань і “поміряти” українських, російських і європейських державних діячів на предмет їхніх спонукань, але при цьому не забути “поміряти” й себе. Так звана Велика французька революція закреслила всі попередні надбання щодо людської сутності й всупереч ним проголо-
Наповнення експозиції становлять книжкова виставка та плакати-розповіді, створені Українським інститутом національної пам’яті в межах всеукраїнського інформаційно-просвітницького проєкту “Воїни. Історія Українського війська”. Книги з фондів Бібліотеки розповідають про лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН, УПА, а також героїв Небесної сотні та героїв сучасної російсько-української війни. Плакати “Воїни. Історія українського війська” – це 20 фото про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення. Експозиція дає змогу зазирнусила судження “кожна людина – особистість” вершиною гуманізму. Новітні філософські концепції без будь-якого обґрунтування – це судження прийняли за абсолютну істину. Як філософ зауважу: немає такої праці й такого філософа, де б було доведено, що кожна людина є особистістю. Це судження має ціннісний характер і не має жодного відношення до людської сутності. Це філософський фейк. Більшість європейських філософів пішли за цією “філософською” концепцією. Кожен без будь-яких зусиль став особистістю, а посередня людина отримала легітимне право на владу. Не буду стверджувати, що всі правителі до французької революції були добрими й моральними, а після революції всі стали злодіями. Проте, сам принцип середньовічної християнської філософії був абсолютно істинний: лише особистість має легітимне право на владу. Так, новітня матеріалістична філософія сприяла філософському перевороту, у результаті якого посередність отримала легітимне право на владу. Ось вона філософська правда про те, як гітлери, мусоліні, путіни, лукашенки, януковичі та інші посередності отримали легітимне право на владу. Концепція ступенів духовного розвитку, з одного боку, а життя, з іншого, доводять: посередній людині не може належати влада в державі. Радіо-та тележурналісти, експерти намагаються зрозуміти “Хто є хто?” і “Що є що?” у цій геополітичній кризі. Відверто говорять про психічну хворобу Путіна, його злочинні наміри щодо українців. Утім, на наш погляд, відчувається, що у журналістів, політологів, а також європейських політичних діячів не вистачає філософського понятійного апарату для розуміння того, що відбувається у світі. Агресія Московії проти України примушує переглядати філософські уявлення про людину і повернутися до сутності, яка була відома стародавнім і середньовічним філософам. Якби сформульована концепція була усвідомлена філософами і доведена до свідомості суспільства, то прийти до влади таким як Путін, Янукович, Лукашенко та іншим посередностям було б значно складніше. Людство опинилося в стані кризи тому, що новітні філософи виявилися нездатними розкрити людську сутність, а тому опинилися під впливом знеособлених спрощених уявлень про людину. Коли під впливом свого духовного батька Олександра Феногеновича Гречаного я доходив до розуміння людської сутності, то у мене виникло питання: “Якщо ідея особистості виникла в Україні, то це не випадково, мабуть, існує наукове, духовне й соціальне підґрунтя?” Особистісне начало існувало в Україні з часів Київської Русі. Ідея ступенів духовного розвитку знайшла відбиття у філософських поглядах видатних українських мислителів: І. Вишенського, Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та ін. Ідея особистісного буття й духовного вдосконалення існувала в Україні навіть в умовах комуністичного режиму. Згадаймо шістдесятників – братів Богдана і Михайла Горинів, Левка Лук’яненка, Миколу Руденка, Івана Світличного, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола та ін. Ідею особистісного буття успадкував “Народний Рух України” й наступні три революції: Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності. Особистісне начало української нації дратувало Сталіна й Путіна. У цьому полягає психологічна причина патологічної ненависті російських диктаторів до українців. Ненависть знищувала будь-яке раціональне начало, й вони втрачали контроль над своїми емоціями, стаючи їх рабом. Під час Революції Гідності конфлікт знеособленого й особистісного став очевидним, але колеги-гуманітарії, отруєні примітивним гуманізмом, мовчали. З початком російської агресії я став говорити про те, що ліберальна людина програє тоталітарній людині. Якби особистісне начало було присутнє в Європі, то Путін не наважився б на агресію. Перебуваючи під впливом матеріалістичних спонукань і цінностей, не маючи знань про людську сутність, ліберальна людина не здатна була зрозуміти далекоглядні плани Путіна, а тому не наважувалася все назвати своїми іменами. Ось вона філософсько-психологічна причина слабкості ліберальної людини дати чітку відповідь і все назвати своїми іменами. Недоліки ліберальної людини подолав Дж. Байден, сказавши: “Путін вбивця”. Більше ніхто із європейських політиків не наважився на такий Вчинок. Про що це говорить? Це свідчить не лише про політичну, інтелектуальну, психологічну слабкість європейської еліти. Це доводить вичерпаність філософсько-світоглядних засад сучасного буття, а точніше вичерпаність духовного потенціалу посередньої людини, а у загальному вигляді є доказом вичерпаності світоглядних засад буття, які орієнтують людину на пріоритет матеріального. Путін більше ніж вбивця. Він некрофіл, але не в біологічному аспекті, а в філософсько-антропологічному. За визначенням американського філософа й психолога Е. Фромма, некрофіл не любить живе, а тому готовий на будь-який злочин. Ліберальні політики, які є носіями матеріалістичних цінностей за своїм духовним потенціалом не здатні до адекватної оцінки подій. У цій ситуації Українські особистості: воїни, добровольці, бійці територіальної оборони, пересічні громадяни демонструють усьому світові свою духовну вищість перед тоталітарною й ліберальною людиною. Українські особистості ведуть боротьбу не лише із тоталітарною московією, але й посередністю всередині України. Якщо дивитися у філософську глибину, то знеособлена маса породжує знеособлених лідерів: сталіних, гітлерів, путіних, лаврових, януковичів, які у свою чергу старанно розбещують народ за допомогою знеособлених гуманітаріїв. Народна війна доводить, що й пересічна людина здатна на духовне прозріння і діяльність із позиції особистості. Але чи будуть здатні на прозріння й очищення гуманітарії і влада? Посередня людина має фантастичну здатність до мімікрії, щоб зберегти за собою владу. Тому українській нації та духовній еліті треба думати, щоб перемогою не скористалася посередня людина, як це часто має місце в історії. Відтак постає питання: “Що треба робити?” По-перше, необхідно визнати об’єктивність ступенів духовного розвитку людини. У цій ідеї не має ані грама антигуманізму. До кожної людини треба ставитися як до особистості, але за своєю сутністю не кожний сягає ступеня особистості. Лише особистість здатна забезпечити дійсно гуманні умови людського буття, а саме можливість духовного розвитку людини. Слід погодитися з об’єктивною людською сутністю, а не боятися її. По-друге, держава має піклуватися про формування критичної маси особистостей, бо без них суспільство приречено на деградацію. По-третє, важливою причиною наших сьогоденних страждань є відсутність чітко сформульованого і записаного у Конституції України національного інтересу. Відсутність статті про національний інтерес породжує спекуляції, а тому маємо сформулювати статтю про державний інтерес і внести її у Конституцію. По-четверте, формування зрілої особистості треба піднести до рівня національної ідеології. Вищі посади у державі мають займати особистості, а не посередності, у яких, окрім економічної й політичної вигоди, не має нічого. По-п’яте, відсутність державної ідеології й національної ідеї є причиною відсутності у значної кількості громадян критичного мислення. Проблема ускладнюється тим, що самі гуманітарії не здатні до нього. Гуманітарії мають переглянути світоглядні засади, зміст своїх курсів і започаткувати у ЗВО і коледжах курс з критичного мислення й філософської антропології, які б сприяли духовному розвиткові людини. По-шосте, започаткувати жорсткі, але об’єктивні вимоги до державних посадовців, народних депутатів із їх тестуванням на рівень інтелектуального розвитку (ІQ) та наявність моральних якостей. Накреслені заходи мають закріпити нашу військову перемогу й привести до морального й духовного одужання нації. Українці мають подати приклад відродження ідеї особистісного буття й повернути в європейську свідомість духовну абетку: пріоритет у всіх сферах суспільного життя має належати зрілій особистості, у протилежному разі пріоритет переходить до посередньої людини. Це буде дійсним початком нової ери – епохи пріоритету духовного над матеріальним, особистісного над знеособленим. Переконаний, що в цьому полягає місія України!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
