Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації · с. 1сторінка оригіналу ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Слово Просвіти, №15 за 2004 рік

ВОСКРЕСІННЯ Будні розшиті святковою прошвою, в’яззю парчевою — по полотні… …Тато і мама ідуть із всеношної, тихі, просвітлені, ще молоді. День воскресає над тінями росними, повен любові, безмежних щедрот, і благодать празникова, ниспослана руцею Божою з горніх висот, ллється, пливе, огортає Сергіївку, кожну билинку та душу людську… Пахне Великдень едемською свічкою, паскою світиться на рушнику. “Христос воскрес!” — лунає нині в кожній християнській оселі, під храмовими склепіннями, під куполом весняного неба. “Христос воскрес!” — озивається в щебетанні ластівки, хлюпанні ставкової хвилі, у розпросторюваній від обрію до обрію благодаті Господній. — Христос воскрес! — Воістину воскрес! Але… Як уявити ЙОГО — непокрита голова, вітрами спекотними овіювана, взуті у сандалії, мандрами натруджені ноги? Як собі уявити нетривале земне життя: від “колиски”, себто зчорнілої деревини вертепних ясел, зогрітих диханням худоби, до свіжовиструганого, скропленого кров’ю жертовного хреста — від повивального полотна до полотна погребального? Як ЦЕ уявити? І ЩО означали для тодішнього (і не тільки тодішнього) людства ЙОГО народження, смерть на хресті, воскресіння? Передусім, варто усвідомити, що було тоді за людство, що за час був, і які звичаї владарювали. Так, на ту давню пору людям уже були даровані небесні заповіді: не убивай, не кради, не свідчи ложно, шануй отця і матір, не називай всує імені Господа.., — хто ж не знає, чи бодай не чув про ці скрижальні приписи! Але люди часто нехтували ними, губили себе в нестримних язичницьких оргіях, утішали плоть свою і заразом нищили дух, обкрадали, ложно свідчили, вбивали. У тих напівдиких племенах панували свої немилосердні закони: око за око, зуб за зуб, кров за кров… І ось посеред усього цього беззаконня, посеред розпусти, розбрату, ненависті з’являється раптом… ВІН! Пропахлий деревною стружкою тесляр. Продублений солоним морським вітром рибалка. Простий і доступний кожному. З’являється і лагідно промовляє до праведних і до грішних, багатіїв і бідаків, розбійників і священиків, до митарів, фарисеїв, саддукеїв, до еллінів, іудеїв, нумідійців — до всіх промовляє ласкавим голосом: “ЗАПОВІДЬ НОВУ ДАЮ ВАМ: ЛЮ- БІТЬ ОДНЕ ОДНОГО…” Як це — любіть? Що за незвичні слова? Що за дивні заклики? Багатьом, вельми багатьом, неможливо було тоді збагнути, що в одному цьому заповіті — “любіть одне одного” — уміщуються, власне кажучи, усі десять старозавітних заповідей. Уміщуються і заразом виповнюються новим змістом, новим сенсом — любові, добра, прощення. Авжеж, якщо ти ЛЮБИШ ближнього свого, ніби себе самого, то хіба не зрозуміло, що ти й не вб’єш, не зрадиш отого ближнього, не пожадаєш виноградника його, хати або худоби його, не свідчитимеш неправдиво супроти нього?! Справді, ти тільки застережеш сусіда, товариша, брата від лихого вчинку, скажеш йому в очі правду про нього, а відтак — простиш… Як легко, як просто розуміти це! І як неймовірно важко ЖИТИ за цим Небесним законом! Тим більше, коли й держава донедавна відкидала й досі відкидає сей закон. Відомо: земля, яку сходив і на якій проповідував Христос, належала до володінь Риму, імперії язичницької, політеїстичної. Для людини античної доби відмовитися від сонму своїх богів означало зректися власної сім’ї, свого народу, своєї Батьківщини. Доки християнство розповсюджувалося переважно серед євреїв, воно, хоч і частково заперечуване, все ж зоставалося доступним іудейській свідомості (через Біблію, єдиного Бога, розуміння гріха). Та незмірно важче було прийняти християнство людині, котра виросла й виховалася в стихії еллінізму. Тож нічого дивного не вбачаємо в тому, наприклад, що афінські філософи, зібравшись послухати апостола Павла, урвали його християнську проповідь, щойно зайшлося в ній про воскресіння мертвих. Аби вислухати, збагнути і прийняти нові ідеї, необхідне було переродження свідомості, мислення, почуттів. І все-таки люди наверталися до християнства. Збиралися потай у катакомбах, печерах, льохах, на лісових галявинах. Молилися там. Спілкувалися. Ховали за своїм обрядом померлих. Усупереч владі збирали скарб небесний, духовний. Жодна релігія не зазнала стільки переслідувань, мук, жертв, скільки зазнала їх віра християнська, принесена на землю Месією, аби переродити людину. Христос — жертва в ім’я спасіння роду людського. Христос дав людині внутрішній, духовний стрижень — віру у воскресіння. Людська душа, власне кажучи, отримала впевненість у своєму безсмерті. Христос дав людству ІСТОРІЮ. Досі були лише її фраґменти, клаптики, розкидані у міфах, життєписах, безлічі календарів, мішанині літочислень. Від ЙОГО народження почався відлік історії нової, спрямованої в майбутнє, і відлік історії давньої, простертої в далеч минувшини. Два промені від одного джерела світла. Таким чином людське буття, історія людства здобули і лад, і сенс, і мету. Може виникнути начебто й логічне запитання: і що ж, хіба після Христа нащадки Адама і Єви стали взірцевими? Хіба не вбиває брат брата, не йде народ на народ, не… не… не… Не стали. Вбиває. Йде. Однак ми не відаємо, яке було б людство без НЬОГО. Без Христа. І чи було б узагалі… Нині ми святкуємо ЙОГО воскресіння. Згадуємо, як ЙОГО переслідували, мучили,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин