Куди йдемо? · с. 4сторінка оригіналу ↗
НЕ ЗНАЮ КРАЩОЇ ВІДОЗВИ, НІЖ ЦІ БЕЗСМЕРТНІ СЛОВА: «І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ!..»
Слово Просвіти, №15 за 2004 рік
Сьогодні в Україні вони звучатимуть приблизно так: “Титульному етносу України — бомжам, невільним нелегалам-заробітчанам по всіх неукраїнах, рабиням і рабам секс-індустрії глобалізму, героїчним жебракам-освітянам, безсилим від голоду вченим, митцям у внутрішній еміграції, обеззброєній славі України — військовим, нацькованим на неньку чиновникам, студентам і пенсіонерам — жертвам чергового геноциду окупаційної влади, сотням тисяч самогубців із відчаю, мільйонам абортованих через безнадію. Приспаному інтелекту України і в солодкому сні незалежності — зґвалтованому. І все ж таки, єдиній надії нації — постінтелігенції — відозва: “До зброї!” Моя зброя — мій інтелект. Наша зброя — наш інтелект!
схожий на Карла Маркса — чи то, бува, не він сам?) дражнить хохла на хуторі поблизу Диканьки, а українські письменники спалюють свої рукописи під вікнами Прем’єра, щоб зігрітися. Багато чого показали цікавого. І все це — через чотири кватирки (два вуха і два ока) в моїй довбаній голові-жлукті — впаковувалося у мій понівечений, відбілений, страждальний, загиджений ідеологічною дезою, зомбований, напівголодний інтелект… Це був ранок століття. Початок інформаційної ери. Тринадцятий рік Незалежності. Я прокинувся. Чи, може, ми вже всі прокинулися? Не знаю, бо ми всі роз’єднані. Не чую, щоб хтось комусь посміхнувся: “Доброго ранку! Слава Ісу! Слава Україні!” А скрізь лише: “Здравствуйте, мама. Здесь, в Украине, можно было бы неплохо жить, если бы не эти хохлы с их дурацкой национальной идеей”. Інформаційна ера, перш за все, подбала, щоб споживач інформації був не колективний, а відокремлений від інших. Сам на сам з Інформацією. Дезінформацією — так буде точніше. Власне, сьогодні — це синонімічний ряд, якщо поставити в нього ще й слово Терор. Інформаційний терор, інформаційне залякування, інформаційне розтління, інформаційне знущання, інформаційний голодомор, інформаційне замовчування — краще, ніж мочити у сортирі, або контрольний постріл у потилицю в ліфті. В чиїх руках інформація — той новітній диктатор. Інформацію, хочеш ти того чи не хочеш, доставлять тобі через твої чотири довірливі кватирки персонально додому, або де б ти не був. Все одно тебе замочать інформацією, — сказав же Цар. Лише відкрий вікно комп’ютера, зазирни у вічко телетруни, погортай листя отруєних прайс-листів, встроми носа в заразні метастази мас-медіа, повсовуй у вуха банани слухових апаратів, що під’єднані до міазмів російськоамерикансько-єврейського маскультмаразму. Інформація обплутала зем+ ну кулю ловчими сітками, паву+ тинням Інтернету. При цьому формою дер+ жавних незалежностей поста+ ли національні інформаційні простори. Кожна держава дбає, в пер+ шу голову, про свою інформа+ ційну незалежність, недотор+ канність, суверенність і само+ достатність. Решта — похідне. Економіка — похідне. Ви+ робництво — похідне. Політика — похідне. Кордони — похідне. Валюта — похідне. Церква — похідне. Все — в інформації, і все — через інформацію. Христос — це інформація,
Повернімося до Заповіту, вже як до мандату до дії. Сказано: “Кайдани порвіте!” Які такі кайдани Ти маєш на увазі, Тарасе Григоровичу? Інформаційні. Сьогодні лише одні кайдани на Україні. Точніше — дезінформаційні. Решта видів кайданів і катувань — похідні. Коли Україна по руках і ногах в інформаційних кайданах, то дуже просто: кинути їй у жебрацьку торбу договір про ЄЕП; пообіцяти, якщо буде тихо висіти на гілці російської культури, — європейську інтеграцію; і в той же час вирвати їй язика, позбавити мови; зґвалтувати й знеславити її культуру; обібрати до нитки і її саму, і її оселю; заморити голодом та безробіттям і розігнати по світах її працелюбних, працездатних дітей, розбестити її малих діточок за ковток пепсі-коли; замість Божої Матері, Сковороди й Шевченка на покуті поставити портрети Кінг-Конга із зони, зображення кумирів руйнівного часу. Ідеолог зачистки території Табачник свої портрети познімав з усіх вітрин, з усіх покуть і працює в рукавичках, щоб не залишити відбитків пальців на шиї конаючої України.
Панове інтелектуали! Українська інтелігенціє! Годі вже складати до ніг повішеної на придорожній вербі України, тобто при всохлій при нафтогінній трубі-вербі; годі складати і складати до посинілих ніг неньки незчисленні факти наруги над нами, її законними дітьми й байстрюками, народженими й ненародженими; годі нагромаджувати свідчення брехні й зневаги, геноциду й голодомору, енкаведистських розстрілів і відрубаних таращанських голів; годі згадувати про приватизаційні сертифікати й ваучери, які роздавали нам, дурням, як індульгенції-перепустки в рай, що виявився кравчуково-кучмівським пеклом. Годі! Головне, єдине і пекуче+ перше: треба змусити Верхов+ ну Раду на конституційному рівні прийняти Закон про націо+
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
