Читацьке віче · с. 10сторінка оригіналу ↗
ГОЛОСИ ЗМИНУЛИХ СТОЛІТЬ
Слово Просвіти, №15 за 2004 рік
Дуже зацікавила стаття “Волинські зустрічі”, надрукована у числі 8 (228) “Слова Просвіти” від 19—25 лютого 2004 року. Її авторка, членкиня НСПУ Олена Леонтович, ділилася враженнями від мандрівки Лесиним краєм і, зокрема, розповіла, що у фонді науково-дослідної лабораторії Волинського університету є унікальна платівка з автентичним голосом Лесі Українки, передана туди з особистої колекції професора Олександра Рисака. Дозвольте поділитися своїми думками з цього приводу. Переважна більшість нинішніх учителів історії не можуть використовувати на уроках допоміжні засоби навчання, тобто відео-та фонозаписи, — а прослуховування на уроці історії України музики, написаної у період, який вивчається, чи перегляд відповідного відеоматеріалу підсилює освітній ефект. Колись школи забезпечували широким арсеналом допоміжних методичних посібників, передусім ідеологічними матеріалами. У кабінеті вчителя історії були грамплатівки із записами голосів Леніна, “наркомів”, Сталіна, навчальні відеоматеріали озвучувалися патріотичною музикою “радянської закваски” 20—40-х років та піснями про Велику вітчизняну війну. Чому ж українське Міністерство освіти, покликане займатися такими питаннями, не спроможне організувати видання кількох збірок із записами промов політиків, науковців, літераторів, виступів співочих та музичних колективів України, і в такий своєрідний спосіб сформувати історичне тло ХХ століття? На рубежі XIX—XX століть у середовищі української та російської інтелігенції було прийнято записувати голоси на фонограф. Завдяки цьому дійшли до нас пісні у виконанні Лесі Українки, Соломії Крушельницької, філософські роздуми Льва Толстого. Тільки де ці записи, і чи кожний бажаючий може їх почути? 1 січня 2003 року в ефірі української служби радіо “Бі-Бі-Сі” прозвучав голос Степана Бандери. Як виявилося, транслювався уривок з його виступу — єдиного, що зберігся у фонозаписі. Чи не варто, щоб учні могли почути думки цього видатного ідеолога національно-визвольної боротьби України? І невже не збереглися голоси М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри, Р. Шухевича, поетів доби “розстріляного Відродження”? Повинні десь знаходитися і ті фонозаписи, які робилися у добу німецької окупації в Рейхскомісаріаті “Україна”, адже німці розгорнули тоді широку пропагандистську діяльність через пресу та радіо, всіляко сприяли відродженню українськомовної опери, театру, хорового співу тощо (нехай і переслідуючи свої жорстокі плани побудови “світового порядку”). Наприклад, знаємо про роботу радіостанцій у Львові, Вінниці, Києві. Але що нам відомо про зміст програм, зокрема українськомовних, які вони транслювали? Сьогодні поверненням українських голосів з мороку минулого займаються, на жаль, тільки ентузіасти. Та цього мало. Для виховання патріота, а не “космополіта”, видання збірок з української історії такого штибу конче потрібне, адже спливає час.
Володимир КОВАЛЬЧУК, аспірант Інституту української археографії та джерелознавства НАН України
z
z
СМІЙМОСЯ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
