Золоті голоси України · с. 14сторінка оригіналу ↗
“Бути вельми популярним у радянській системі — небезпечно. Небезпечні “зникали”. Петрусенко — не виняток…” Валеріян Ревуцький ТРИ ПАСТКИ ДЛЯ ОКСАНИ ПЕТРУСЕНКО
Слово Просвіти, №15 за 2004 рік
Нещодавно в київському міському Будинку вчителя відбувся вечір пам’яті ле# гендарної Оксани Петрусенко. Перед слухачами розкрилося багато драматичних сторінок із життя незабутньої Оксани. Тужно звучали унікальні записи співачки, здійснені в 30#х роках збіглого століття. Арії та дуети з опер, у яких свого часу з винятковим успіхом виступала видатна артистка, виконали солісти Національної опери Світлана Годлевська (сопрано) і народний артист України Степан Фіцич (тенор), акомпанувала на роя# лі концертмейстер Національної опери Світлана Орлюк.
рила яскраву галерею сценічних образів. Там вона прихилила до себе шанувальників оперного мистецтва неповторними Аїдою, Тоскою, Турандот (в однойменних операх Дж. Верді, Дж. Пуччіні), Лізою, Татьяною, Оксаною (“Пікова дама”, “Євгеній Онєгін”, “Черевички” П. Чайковського), Марфою, Мілітрисою, Купавою (“Царева наречена”, “Казка про царя Салтана”, “Снігуронька” М. Римського-Корсакова), чарувала тамтешню публіку українськими народними піснями й романсами. В 1934 році Оксана Петрусенко стала солісткою Київського державного академічного театру опери та балету. Її голос вибухнув вулканом, сколихнув громадськість столиці, навколо нього схрестилися мечі доброзичливців і ворогів. Вона навіть не здогадувалася, що приїхала до Києва спалахнути сліпучою зіркою на всесоюзній вокальній орбіті — і передчасно вмерти, підко-
Розпочну із запису в її щоденнику від 9 листопада 1934 року: “Сьогодні була генеральна репетиція “Запорожця”. Після було обговорення. Яка добра, чарівна людина А. Х. (Андрій Хвиля — М. К.)! Він не побоявся сказати, що я й голосом і (як) актриса краща за М. І. (Марію Іванівну Литвиненко-Вольгемут — М. К.). Наші розгубилися — не чекали”. Заступник начальника управління у справах мистецтв УРСР Андрій Ананійович Хвиля похвалив не багатолітню авторитетну примадонну опери, а прибулу з провінції співачку (!) — і Марія Іванівна затаїла в серці образу. Також незлюбили її Зоя Гайдай, Галина Маньківська, Олександр Коробейченко… Унікальне вокальне обдаровання й видатний акторський хист свідомо ігнорували головний диригент театру Арій Пазовський, головний режисер Йосип Лапицький. Зі слів Ніни Іванівни Скоробагатько: “… До мене не раз чулися тривожні дзвінки з проханням, аби я не залишала саму Оксану Андріївну після вистав, супроводжувала її аж до самого дому (мешкала вона тоді на Стрілецькій). Я їй нічого не казала про ті зловісні телефонні дзвінки…” Справа тут не лише в ненависті до співачки художніх керманичів опери й амбітних співаків — запахло доносами, залякуванням, ба навіть… розправою. Щоденник, 26 березня 1935 року: “Возненавиділа група нечестивих мене за моє сценічне і вокальне обдаровання — моя робота, мої успіхи спать їм не дають. Та якщо вже прогавили моє сходження.., важко назад відтягнути — занадто яскравою одиницею я в очах суспільності. А копають яму піді мною сильно. Мене важко шльопнути…”
“Шльопнути” в ті дні не наважилися, бо Оксаною Петрусенко опікувалися авторитетні партійні керівники Панас Любченко, Андрій Хвиля — і з першої пастки вона вислизнула порівняно легко, відбувшись стресом. Тривала підготовка до декади українського мистецтва в Москві. Робилося все, щоб Оксана Андріївна туди не поїхала, — обох “царів” театру не задовольняло трактування Оксаною Андріївною партії Купави в “Снігуроньці”. Та під час генеральних прогонів вистав вона так вразила членів партії та уряду вокальною і сценічною майстерністю, що її занесли до списку учасників й одноголосно ухвалили, що в прем’єрах “Наталки Полтавки” і “Снігуроньки” на сцені Великого театру співатиме вона. І — підступності наперекір — Оксана Андріївна пожала в Москві тріумф, приголомшила найвибагливіших московських музичних критиків Наталкою, Одаркою, винятково
Наталка (“Наталка Полтавка” М. Лисенко)
Оксана Петрусенко після сольного концерту в 1926 році
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
