Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

«ЦЕ ЧУДОВО, КОЛИ ЧИТАЧ ВИМАГАЄ ВІД ЖУРНАЛІСТА ПОРАД»

Слово Просвіти, №15 за 2005 рік

ЕКСКЛЮЗИВ Бесіда з відомим метром української журналістики почалася з питання, яке лежить на поверхні нашого журналістського фаху. — Пане Володимире, що Ви вважаєте сьогодні найважливішим у підготовці журналістів? — Ви знаєте, напевне все таки найважливішим для журналіста є порядність і моральність. Бідою нашої української журналістики (а вона ж є частиною нашого соціуму), на мій погляд, є певна, насамперед, соціальна, безвідповідальність. Журналістика ще досі не може підвестися з колін через те, що журналісти дозволяють “ламати себе через коліно”. Хибна, залежна позиція значної частини журналістської громади давно відома. Це відзначають і ті, хто “ламає”, і ті, хто “споживає” журналістську продукцію. Журналістам, значною мірою, ще не вистачає самоповаги, шанобливого ставлення до обов’язків морального плану, що їх вимагає ця особлива професія. — Якщо моральність — складовий елемент професії, то чи можна (і як) “закласти” цей важливий елемент в існуючу систему професійної підготовки журналіста? — Отож у тому й річ, що закласти моральність у навчальний план ніяк не можна. Ми поки що даємо дипломи не за моральність, а за фаховість. Тоді як порядність, чесність, відповідальність — це вже риси соціального портрета людини. Зрештою, не лише журналісти, а й будь які громадяни (а особливо фахівці суспільних професій — лікарі, юристи, вчителі, правоохоронці, судді, державні службовці) мають бути обов’язково чесними. У жодному навчальному закладі не “переробляють” аморальних на моральних. Це справа, сказати б, інтимна, особиста, справа розвитку сумління. Натомість у вищому навчальному закладі ми даємо не лише фахові знання, а й формуємо професійні навички постійного само удосконалення, праці над собою, а отже, прагнемо привчити студента й до морального удосконалення. — Як бачимо, коло замкнулося: головним для журналіста є моральність, але цю категорію не введено до навчальних програм і до відповідної технології підготовки фахівця, якому ця моральність найбільше потрібна… — На сповідь грішна людина йде зі своєю совістю до священика. Натомість у нас ця позиція забезпечена цілком пристойними світськими засобами. Є заступник директора з виховної роботи, а також куратори навчальних груп, які є важливою ланкою університетського виховного процесу. — Володимире Володимировичу, скільки фахівців і яких спеціальностей випускає Інститут журналістики КНУ імені Т. Шевченка? — Зараз — близько 200 фахівців щороку. Така велика кількість — за рахунок контрактного навчання. Спеціальності — журналістика й видавнича справа та редагування. На базі цих двох спеціальностей — ряд спеціалізацій: тележурналістика, пресова журналістика, радіо журналістика, міжнародна журналістика, редагування періодичних та книжкових видань, електронні видання, менеджмент засобів масової комунікації, реклама і зв’язки з громадськістю. — Наскільки Ваші випускники готові працювати в сучасному світовому медіапросторі? — Ви знаєте, я не хочу тут займатися самохвальством, але твердо знаю, що саме наші випускники достатньо підготовлені до роботи в світовому медіапросторі, не озираючись на жодні кордони. Натомість їм важко працювати в українському медіаінформаційному просторі. — Цікавий поворот. Але чому?! микласники за рівнем базових знань часом на два три роки випереджають школярів США, котрих не дуже обтяжують знаннями, а тому вони довго шукають Україну на мапі. Ми в Україні віднедавна також намагаємося менше навантажувати школярів і студентів. Але, скажіть, коли ще в людини буде можливість отримати фундаментальну підготовку, як не в молодому віці? — У країнах ліберальної демократії інакше розміщено вимоги до певної частини спектра знань. А от щодо українських реалій, то нашій молоді, по-моєму, бракує того, що колись називали начитаністю. — Так, тонус високоосвіченої людини можна набути й підтримати лише за умови, що ця людина багато читає. На мою думку, останніми роками загальний рівень розвитку і світогляд нашої молоді помітно знижується за рахунок зменшення часу читання, яке витісняється часом уваги до телевізора та Інтернету. А коли література витісняється за межі зацікавленості, тоді різко падає рівень освіченості. Це — аксіома; а нині, на жаль, — і сучасна тенденція. — Сучасна тенденція шаленого розвитку електронних ЗМІ створює певний тиск на паперові носії — газети й журнали, з претензією на їхнє витіснення з медіапростору. На яку структуру ЗМІ у найближчі 10 років роз-викинути до урни, а комп’ютер?.. — Саме тому газета вже давно стала обов’язковим атрибутом побуту, навіть одягу і робочого столу, вона органічно притаманна кожному інтер’єрові й місцю перебування людини, чого не скажеш про комп’ютер. А головне: газета — це чи не найдемократичніший предмет спілкування і обговорення, як у масовій аудиторії, так і в ситуації тет а тет. Комп’ютер ніколи не замінить газети, як кіно не замінить театру. Газета — це невід’ємний елемент масової культури. — Знаєте, пане Володимире, щодо масовості, то я перебуваю під великим враженням від Вашої книжки “Маси”. На мою думку, це перше відверте, чесне і системне висвітлення та розкриття суті того, що ми часом називаємо “юрбою”, а також стосунків між ЗМІ як інформаторами — з одного боку, і споживачами інформації — з другого. Не здивуюсь, якщо знайдуться ображені на Вашу відвертість, особливо через те, що покладаєте на журналістів і ЗМІ відповідальність за брак просвітницької роботи, спрямованої на маси. Чи Ви справді вважаєте, що досвідчений журналіст має бути не просто інформатором, а просвітителем? — Це дуже складне питання. Функція інформування може існувати в чистому вигляді лише в нау

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин