Постаті · с. 9сторінка оригіналу ↗
ІВАН ФРАНКО. ЛЮДИНА
Слово Просвіти, №15 за 2005 рік
Іван Якович Франко — письменник (поет, прозаїк, драматург, літературний критик, перекладач, видавець), публіцист, учитель молодих письменників і, звичайно, революціонер-демократ, один із засновників соціалістичного руху в Галичині (про те, що на порозі ХХ століття він не тільки пориває із соціалізмом, але й ґрунтовно розкритиковує соціалістичні ідеї про диктатуру пролетаріату, про однопартійну владу, про критику К. Маркса, звичайно, замовчувалося і замовчується досі). Ці хрестоматійні істини відомі вже навіть учням середньої школи.
товариства, хоч не був поступливим, податливим. Як раз майже навпаки: часто був майже безкомпромісним, особливо коли йшлося про громадські справи, літературу, політику. Це було в нього змалку й залишилося на все життя. Конфліктів не уникав. Так, ще в гімназіяль ній письмовій роботі заперечив слова А. Міцкевича про те, що “важче добре прожити день, ніж написати книгу”. Мав неприємності, був оскаржений перед директором за “профонування до Міцкевича”, багато років по тому напише статтю про Міцкевича “Поет зради”, за що буде виключений із польських часописів, де мав єдиний вагомий заробіток, хоч називав ці роки праці в “Кур’єрі Львівськім” “десятилітньою панщиною”. Часом такі конфлікти при водили до розриву з людьми, з якими письменник мав тісні зв’язки впро бався він жіноцтву, якому набридли “крохмалені ковніри” галицьких вихованих панків. Скільки їх, емансипованих галичанок, закохувалось у того “рижуватого” невисокого мужчину. “Душу мою він полонив своєю поемою (“Мойсей”)”, — писав М. Коцюбинський. “Викормлений мужицьким хлібом”, Франко був надзвичайно працьовитий: п’ятдесятитомне видання творів аж ніяк не охоплює всієї його спадщини. І він сам, і мемуаристи згадують, що читав і писав до першої чи другої години ночі, рано вставав, знову “запрягаючись” до праці. Хоча полем основної його праці була література, не менше політика, а основним заробітком — журналістська та видавнича діяльність. Після відвідин Франка в Криворівні Леся Українка довго плакала: письменник тоді не творив, як сподівалася Леся Українка, а “правив коректуру” до газети. Не могла ж вона знати, що творитиме він тоді, коли “ніч темна людей всіх потомлених скрила”. Для праці на літературній ниві потрібна була книжка, хоча для кабінеті Франка (тепер меморіальному музеї письменника у Львові) на стіні велика кольорова таблиця — визначник риб у водоймищах Європи. Це ще одна з пристрастей письменника з дитячих літ, коли малий Мирон (так називала вдома його мати) в невеличкому потоці біля Нагуєвич ловив руками рибу. Так, і в дорослому, і в зрілому віці любив рибилити Франко, зрідка користуючись вудочками чи сітями. Цим захопленням “заразив” він і дружину Ольгу, вони вдвох, коли вдавалося вирватися на природу, дружно займалися риболовлею, викликаючи
Не був завсідником кав’ярень, хоча заходив туди часто: в кутку за столи ком при горнятку кави (“філіжанці” по галицькому) нашвидкуруч записував строфи нових поезій, тільки що складені на львівських тротуарах, у кав’ярнях можна було переглянути дві три нові газети: газета у кав’ярні тих часів — то стара добра традиція Львова. Був людиною свого часу, випереджаючи його на століття, був європейцем і галичанином, був учителем народу. І, найперше, — був людиною.
z
Богдан ПРОЦИШИН
Скільки їх, емансипованих галичанок, закохувалось у того “рижуватого” невисокого мужчину.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
