Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Дорожні нотатки · с. 10сторінка оригіналу ↗

Час від часу хтось із вірних підходить до образу Ісуса Милосердного, стає перед ним на коліна, молиться, потім цілує скло, під яким знаходяться мощі св. Фаустини, витирає скло білосніжною серветкою з дезінфікуючим розчином і звільняє місце для наступної особи.

Слово Просвіти, №15 за 2005 рік

Паломництво до святих місць у Польщі збіглося у часі з завершенням Року Польщі в Україні й початком Року України в Польщі, що його урочисто відкрив наш Президент Віктор Ющенко. І тому виступи парафіяльного хору київського костьолу св. Миколая у Польщі стали засобом зближення та поєднання культур обох народів у найсприятливіший момент відкритості обіймів поляків і українців. Розмістили нас з усіма вигодами цивілізації, по 2 особи в кімнаті в окремому будиночку, за 10 хвилин ходу до монастиря. Керівничка хору пані Оля Бондарєва того само го дня оголосила вечірню репетицію о 21 годині й ранкову о 6 годині, безпосередньо перед початком Служби. Сумніваюся, що хтось із наших спокійно спав цієї ночі перед відповідальним виступом. Тим більше, що господарі, які нас приймали (зізнаємося) не виказували впевненості в наших мистецьких здібностях. Можливо, через це виконання псалма, що його мав виконувати соліст нашого хору, в останній момент доручили місцевому співакові. Не вірте тим, хто говорить, що виходять на сцену без стресу. Можу припустити, що не хвилюються хіба що ті, хто йде на сцену кричати, щоб “розкрутити” молодіжний натовп на площі, а не співати у поліфонічному чотириголоссі зі складною партитурою перед уважними слухачами… Щоправда, спокою нам додала не лише унікальна духовна атмосфера святині, а й телеоператори, режисери та робітники, котрі ще звечора поукладали численні кабелі, розставили телекамери, освітлю вальні прилади тощо, але знову й знову перевіряли їхнє функціонування, виставляли мікрофони, регулювали апаратуру і… заспокоювали нас делікатними знаками уваги. ВЕРНІСАЖ ВОКАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ Свята Меса розпочалася рівно через десять секунд після початку телевізійної трансляції, але ми про це дізналися згодом, коли вже отримали відеокасету із записом усієї події. Служба тривала впродовж години, проте для нас це відбува Вівтар Вітоша Ствоша в Маріацькому костьолі Кракова лося ніби поза часом — важко сказати, чи вічність, чи одну мить. Мені здалося, що час взагалі зупинився, коли сольно співав антифон: Хвала Тобі, Царю неба… Я є Світлом світу. Хто йде за Мною, Матиме світло життя… Звичайно, хор наш під час Служби показав лише частинку того, на що був здатний. Але цього виявилося достатньо, щоб суттєво підвищити авторитет України в очах мільйонів телеглядачів, котрі мали можливість бачити виступ звичайного хору зі звичайної парафії в Україні. У кожному разі, черниця органістка, яка перед нашим виступом із десятком запитань і застережень прискіпливо узгоджу вала нюанси вокальної частини Служби, тепер не приховувала свого радісного здивування. Велике враження отримали також вірні, присутні на Службі. Через зосередження на виконанні творів і сліпуче освітлення ми не дуже могли спостерігати загальну реакцію людей в костьолі, але в окремі моменти бачили радісні іскорки в очах черниць монастиря, котрі сиділи у перших рядах перед хором. Це втішало, бо хто хто, а черниці знаються на релігійних співах… Але на цьому наша вокально місійна робота того дня не закінчилася, бо перейшла у стадію навчальну. Показували нам свою вокальну майстерність отці капуцини під час Святої Меси в костьолі свого середньовічного монастиря фортеці в містечку Тинєц на березі Вісли у 30 кілометрах од Кракова. Отці капуцини під час Служб і молебнів традицій-но використовують григоріанські співи, виконання яких вимагає дотримуватися певних канонів мелодики, ритміки і… дихання. Не кажучи вже про володіння латиною, середньо вічні слова якої досі звучать у творах григоріанської класики. У репертуарі нашого хору є кілька творів, що виконуються в григоріанській манері, зокрема “Victimae paschali Laudes”, “Bogu rodzica”, “Sanctus”. Тому нам було надзвичайно цікаво порівняти своє виконання з тим, що ми почули в Тиньцу. Обідали вже у Кракові, в екзотичному підземному ресторані “Морське око” із традиційною гуральською кухнею. Таке враження, що ми опинилися десь у Яремчі чи Ворохті: одяг офіціантів, оформлення інтер’єрів, сервування столу і навіть страви — у виразному українському стилі, який у повсякденній культурі практично не відрізняється від польського гуральського стилю, від культури й атрибутики побуту мешканців хуторів на узгір’ях навколо Закопаного чи Санока. Ну й, звичайно, пісні, з їх характерними молодечими (“дзяр ськими”) вигуками у приспіві, своєрідно синкопованим і лексично стилізованим згідно із сучасною модою: “Крейзи, крейзи, крейзи із май лайф!.. Свят дрифує гдзєсь в отхлані, як галєра без пристані…” Словом, й польські гуралє (мешканці гір) також уже мислять і чинять згідно з категоріями ЄС. НЕЗАБУТНІ ЗУСТРІЧІ Про відвідання милого містечка Вадовіце, що за 40 км на захід від Кракова, треба було б розповісти детальніше хоча б тому, що там народився Святійший отець Іван Павло II. Але детальніше не вийде, бо сама лише розповідь про музей, розташований у колишньому помешканні родини Емілії і Едмунда Войтилів, де народився Кароль — майбутній Папа римський, а отже, й про його цікаве життя могла б вийти за межі не одного числа нашої газети. Цікавим є все: довідки з каменоломні, в якій Кароль Войтила працював під час війни, його власноруч написана автобіографія (лише почерк чого вартий!), старі фотографії з сімейного архіву, атестати з оцінками, свідчення перших творчих проб у поезії й драматургії, перші публікації, сліди навчання в семінарії й гра в театрі, сходження сходинками священицтва… Бог провадив його, святу людину. І дух святості був відчутним у його домі. У Вадовіцах народився й мешкав до закінчення гімназії ще один наш святий сучасник — до нещо давна ректор Вищої духовної семінарії у Кракові, відомий проповідник, беззмінний завідувач кафед чити їжею і посадити за столи нашу потужну команду з півсотні осіб. “Ми — прочани з України” — це завжди спрацьовувало як пароль, на який відкривалися двері й серця. У вівторок, під час спеціальної української Служби в санктуарії Божого Милосердя, мати настоятелька монастиря сестер Божого Милосердя урочисто вручила нашому пробощеві отцю Радославу реліквію (частку мощів) св. Фаустини… Торби були вже спаковані заздалегідь, і ми виїздили з Кракова. “По дорозі” ми ще відвідали копальню солі у містечку Вєлічка, де спустилися на третій горизонт (385 м), пройшли майже 10 кілометрів підземними виробками й ознайомилися з рідкісними експонатами підземного музею, послухали унікальні за своїм гумором і дотепністю розповіді нашого провідника пана Маріана Вронського, кинули монетки в підземне озеро і проспівали “Благослови, душе моя, Господа” в єдиному на весь світ, витесаному в солі підземному костьолі довжиною 60, шириною — 30 і висотою 16 метрів із чудовою акустикою, зібравши оплески численних екскурсійних груп. І це ще далеко не все про наше паломництво. Але хіба цього мало, щоб людина почувала себе цілком щасливою?! z Євген ҐОЛИБАРД, Київ—Краків—Київ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин