Малі міста України · с. 11сторінка оригіналу ↗
МІСТО НАД ДНІСТРОМ
Слово Просвіти, №15 за 2005 рік
Закінчення. Початок у ч. 14 за 2005 р.
Із Миколаєва родом відомі українські поети Уляна Кравченко (1861—1947 рр.) та Микола Устиянович (1811—1885 рр.), історик і перекладач Михайло Мочульський (1875—1940 рр.), головний редактор часопису ОУН “Ідея і чин” Михайло Палідович (псевдо Карпатський), один із найпрославленіших польових командирів УПА Михайло Гнатів (Скорий), стрілець УПА Степан Янкевич (Крук) та багато інших. На долі Уляни Кравченко зупинимося детальніше.
Уляна Кравченко (Юлія Юліївна Шнайдер) відома українському читачеві своїми поезіями для молоді. Виколисана природою рідного Миколаєва поетеса передала в своїх віршах усе найцінніше, що дало їй дитинство: любов до людей, до рідного краю, природи, добрих справ. До сьогодні в місті зберігся будинок тодішнього бургомістра Леонтія Устияновича, в якому зростала Уляна Кравченко. Саме тут вона не раз чула вірші у виконанні молодого Миколи Устияновича, ще одного визначного миколаївчанина, представника львівської романтичної школи, ядром якої була прославлена “Руська трійця”. Однак вирішальний вплив на формування літературного таланту поетеси мало її спілкування з Іваном Франком. Восени 1883 року Омелян Патрицький, редактор журналу “Зоря”, куди час від часу дописувала дівчина, дав перші риторії сучасної середньої школи №3 вони переходили у вали. Вали прикривалися ровами, які сполучалися з Глибоким потоком. Саме за ним, на території сучасного Болоня, до середини XVIII століття не дозволялося ставити будівель, щоб не перешкоджати міській артилерії прикривати найнебезпечніший напрямок. Від тогочасних укріплень сьогодні немає і сліду. Місто й нині розташоване в мальовничій улоговині, оточеній із трьох сторін хребтами гір Струж ної, Лисої й Адамової, яку в простонародді називають Високим Каменем, на лівому березі річки Дністер за 38 кілометрів на південь від Львова. Через Миколаїв проходить автострада Львів—Стрий, а в 3 км від центру міста знаходиться залізнична станція Миколаїв Дністровський. Ці транспортні магістралі визначають вигідне транспортно географічне положення міста. Однак про добробут Миколаєва можна говорити лише частково. Через ями велетенських відпрацьованих кар’єрів околиці міста схожі на пейзажі з Місяця чи ще якихось мертвих планет. Можливі прориви сміттєсховищ загрожують забрудненням басейну Дністра, а коштів, щоб навести лад, у бюджеті немає. У тих, хто колись бував на Львівщині, Миколаїв залишився у пам’яті “сірим містом”, містом, у якому сніг — сірий від цементного пилу, однак це твердження вже давно не відповідає дійсності. ВАТ “Миколаївцемент” і далі залишається найперспективнішим підприємством не лише району, ай області, однак від колишніх потужностей сьогодні залишилася лише десята частина. Це стосується і Миколаїв Львівського комбінату будівельних конструкцій, який був флагманом залізобетонного виробництва області. Сьогодні він на межі виживання. Схожі проблеми також в інших підприємств міста. Та попри все в Миколаєві ще витає дух надії. Заводи продовжують працювати, намагаючись зберегти районну промисловість і робочі місця, а люди ходять на роботу, покладаючи надії на зміни в державі та Божу допомогу.
СОБОРИ ЛЮДСЬКИХ ДУШ
Глибока духовність завжди була і, сподіваюся, буде характерною рисою Галичини. Незважаючи на те, що значну частину миколаївської землі знищено відпрацьованими кар’єрами та шкідливими викидами виробництва, місто продовжує жити. У ньому народжуються здорові ді точки, квітнуть сади, формуються молоді таланти. Повертаючись додому, сама дивуюсь, як живе і молодіє моє місто. І вкотре погоджуюся з маминими словами про велику духовність миколаївської землі. Протягом віків миколаївчани завзято і постійно зберігали свої неоціненні духовні скарби — віру, звичаї і традиції. Як пише у своїх спогадах парох Миколаєва отець Володимир Федусевич, незважаючи на прагнення поляків вигнати з галицької землі український дух, важко ще знайти місто з таким наскрізь українським характером. Від давніх часів і до сьогодні центром духовного життя українського народу були церкви і пов’язані з ними братства та школи. Тарли і Мнішеки, які прийшли їм на зміну, були фанатичними католиками, тож таким хотіли бачити і своє місто. Саме тому в межах валів Миколаєва не було жодної церкви: усі вони побудовані в передмістях. Найстаріша церква покровителя міста святого Миколая збудована ще в 1570 році на Стрийському передмісті. Вона пережила кілька реставрацій та була розібрана 1848 року. Тоді ж на її місці заклали фундамент нової церкви з каменю, яку в 1874 році освятив митрополит Йосиф Сембратович. Церква св. Миколая витримала дві світові війни, зберігаючи для миколаївчан унікальні розписи найкращого митця Галичини другої половини ХІХ століття Корнила Устияновича та скульптури видатного уродженця миколаївської землі Володимира Сколоздри. Десь у 1616 році на Підліссі над Глибоким Потоком побудовано ще одну дерев’яну церкву св. Арханге
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
