Культура · с. 13сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКЕ КІНО — ТАК!
Слово Просвіти, №15 за 2005 рік
КІНОЗАЛ
Існування українського кіно більше 10 років під загрозою: постійне (за винятком 2001 року) не виконання бюджетного фінансування, відсутність правового поля, яке б стимулювало його фінансову підтримку, як це є у європейських країнах. Але ще ніколи ситуація не була такою загрозливою, як сьогодні. Здавалося, зміни на краще почалися 23 лютого, коли держава нарешті зосередилася на “найважливішому з мистецтв” у стінах Верховної Ради, вислухавши і кінематографістів, і конструктивно діло вий виступ міністра культури, чіткій слушні завдання якого вселяли надії: міністр тепер допоможе активізувати й оживити виробництво українських фільмів. Минув час, і 31 березня електронна пошта при несла повідомлення прес служби цього Міністерства, — “Міністр зустрілася з кінематографістами й відбулася розмова про реформування українського кіно”. У списку запрошених, окрім одного кінематографіста (Михайла Іллєнка), кіно представляв комерційний кінопрокат, який обслуговує американське кіно, і комерційні телеканали, для яких кіно — додаток до реклами і виключно продукт іноземного виробництва (студія “1+1”, спасибі, почала показувати нарешті українське, щоправда після півночі) та директор МКФ “Молодість”, який назвав парламентські слухання “колективною мастурбацією”. Може, слід радіти, що телебачення і прокат виявили “інтерес” до українського кіно? Але які їхні справжні наміри, якщо, маючи фінансові ресурси, вони досі нічого для кіно не зробили, навіть готових українських фільмів практично не показували. Вони прагнуть знецінити Постанову слухань і переконати всіх, що нічого не відбулося. Виникає запитання: з якого дива виконавча влада довіряє національні інтереси кіно комерційним структурам, які працюють винятково з іноземним товаровиробником? — Миколо Павловичу, що це — свідома підміна понять чи наслідок некомпетентності, коли не розрізняється кіно і теле-
МИСТЕЦТВО
ГОЛОВА — НЕ ПРЕЗИДЕНТ: СКІЛЬКИ ЗАХОЧЕ — СТІЛЬКИ Й БУДЕ, ЯКЩО ВИБЕРУТЬ… З’їзд відбувався протягом двох днів наприкінці березня рівно через 4 роки після попереднього (саме на чотирирічний термін обирається голова Спілки й голова ревізійної комісії). Основні питання, поставлені на з’їзді, — хто буде головою Спілки, яка її подальша програма, чи будуть кардинальні зміни в її діяльності. Також піднімалося і питання про термін перебування голови Спілки на своїй посаді. Обмежень щодо терміну немає ні в законі про творчі спілки, ні в нашому чинному статуті. Людина має право стільки разів претендувати на посаду голови, скільки вона захоче. За результатами таємного голосування на альтернатив ній основі головою залишився Володимир Чепелик. Зміни, безумовно, будуть, але не зміниться основне, — наш голова міцно стоїть на позиції, що Спілка має бути, має розвиватися, альтернативи НСХУ як організації, яка проводить державницьку національну політику в галузі образотворчого мистецтва, поки що немає. Тож та довіра, яку виявив з’їзд керівництву, що працювало попередній період, свідчить про те, що у Спілці і за напрямом, і за характером діяльності все гаразд.
СПІЛЧАНСЬКІ СПОДІВАНКИ Й УСПІХИ Головне — зберегти Спілку як потужну громадську організацію, кількість членів якої наближається до 5 тис. у всій Україні, зберегти бачення? Я розумію, не Ви формували список, і питання, отже, не до вас. І все-таки, як Ви це прокоментуєте? — Я, по перше, вдячний, що хоч туди запросили, бо маю стосунок до кіно, пропрацювавши в ньому 41 рік. Починав освітлювачем, і перший мій фільм, до речі, “Тіні забутих предків”, коли з підвісного мосту у великому павільйоні кіностудії ім. О. Довженка я дивився, як знімають епізод у церкві й був вражений тією казкою, що там творилася. — Що таке сила справжнього кіно — навіть освітлювачі, які беруть участь у творенні шедевра, роблять неабияку кар’єру! — Мені надавали слово у цій зустрічі. До речі, Михайло Іллєнко відзначив певний перекос у бік представників телебачення. Воно є конкурентом кіно, але з іншого боку — це потужна сила, яка могла б допомогти кінорозвитку. Насамперед, донести до глядачів українські фільми. Поки що широкого плідного співробітництва з телебаченням не маємо, бо в нього, особливо комерційного, своя мета: звичайно, прибуток, доходи від реклами. Були проекти — спільно зробили кілька фільмів. Навіть Меморандум про співпрацю уклали. Ми не відмовляємо жодному телеканалу і надаємо можливість показати будь який український фільм,
часто робимо це безкоштовно, хоча державні кіностудії мали б одержувати з цього якісь кошти на своє утримання. Мене також здивувала однобокість у доборі учасників. Я зрозумів, що слухають тільки одну сторону. Більшість учасників мають до кіно опосередкований стосунок. І було дивно слухати сентенції керівників телеканалів “Інтер” та “1+1”, — я їх поважаю, вони добре роблять свою справу, але це бізнесмени від телебачення. А інтереси кіно й телебачення треба врівноважити — і це завдання держави. Звичайно, на таких нарадах
З Миколою МАЗЯ- РЕМ, директором Департаменту з питань кінематографії Міністерства культури і мистецтв України бесіду веде Лариса БРЮХОВЕЦЬКА.
має бути більше кінематографістів. На мою думку, слід дотримуватися вже прийнятого закону: “Про загальнодержавну програму розвитку кіноіндустрії на 2005—2007 роки”, де визначено концепцію державної політики на найближчий період і яка полягає у відновленні кінематографа як самостійної конкурентоспроможної галузі. А зробити це можна, тільки підтримавши національний кінобізнес. Змінити механізм державного фінансування і перейти до продюсерської схеми. До речі, треба виконувати і рекомендації Верховної Ради за результатами парламентських слухань, а я вже чую — це всього лише рекомендації. Ці новоявлені радники погано їх прочитали. А в них чітко визначено шлях виходу з кризи українського кіно. За основоположним принципом кіно — це бізнес. А культура — це бюджетна сфера. Їх увесь час намагаються поєднувати. Через те
— і в законі, і на парламентських слуханнях зазначено: треба створити окремий орган управління. Натомість міністр пропонує Державну службу кінематографії під контролем Міністерства. — Тобто змінюється тільки назва, але не структура. — Суть не змінюється. Є кілька кроків, які негайно треба зробити. Чітко визначити: кіно — це галузь, івона потребує окремого органу державного управління. До того ж об’єднання з Мінкультури довели галузь до критичного стану. Скільки років підряд усе, що ми пропонували, наштовхувалося на формальну підтримку! Не вирішувалося по суті. Друге: негайно слід прийняти низку пільгових законів (точніше, доповнень до законів), про які говорили на парламентських слуханнях, утому числі й міністр культури. Мене здивувала пропозиція про співпрацю з американським кіно. Американське кіно буде спонсорувати українське? Не вірю! Єдине — воно дешевше зніматиме тут свої фільми. Американці рухаються на Схід і далі України не підуть, Росія їх не пустить — там сьогодні справжній ренесанс у кіно. Чому ми не хочемо скористатися з їхнього досвіду? Кінопроцес іде. Процес динамічний і наступальний. Ми повинні дати поштовх нашому кінобізнесу. Є бажаючі. Але вкладати гроші в сферу, яка не може принести прибутки негайно, — ризиковано. І це потребує підтримки. Нічого ж не має — в тому числі пільг з оподаткування. Держава ніколи не зможе забезпечити кіновиробництво сто відсотковими коштами. Є вихід! Закон про збір зможе забезпечити підтримку національного кіно. Вже два роки законопроект у Верховній Раді. Отже, треба стимулювати інтерес національного бізнесу до цієї галузі. Бодай на 4—5 років. — А як щодо кадрових питань? Хто б міг очолити цей
Нещодавно відбувся черговий з’їзд Національної спілки художників України. Про його перебіг, а також про діяльність Спілки та її подальші плани розповів відповідальний секретар НСХУ, народний художник України, член-кореспондент Академії мистецтв Василь Євдокимович ПЕРЕВАЛЬСЬКИЙ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
