Музика · с. 14сторінка оригіналу ↗
ЕЛІТАРНЕ ДЛЯ
Слово Просвіти, №15 за 2005 рік
“Антиформалістичний райок”, що за жанром близький до одноактної сатиричної опери. Якщо еклектична строкатість програми зазвичай свідчить про бажання виконавця похизуватися перед публікою за допомогою тих добутків, що вдаються йому краще, то тематичний концерт — як той, про який ідеться, — вказує на гарний смак і виконавську свідомість артистів, а часом і на свого роду просвітницькі цілі. Звертатися до великої кількості творів одного автора, до циклів — завжди відповідальніше і складніше, ніж виконувати окремі, найулюбленіші
1948 році він викладає в музичній школі ім. М. Лисенка, а з 1954 року — у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра. Ось тут і виявився його надзвичайний талант педагога. Він завжди пам’ятав уроки свого вчителя Андрія Федоровича Проценка. Виховуючи майбутніх музикантів, Верховинець учить їх повазі до великих колег. Сам завжди був у захваті від диригента Тольби, порівнюючи його з художником Шишкіним за вміння точно виписувати кожну деталь. Не менше захоплює Верховинця мистецтво інших диригентів: О. Климова, Я. Карасика, Н. Рахліна, В. Пірадова, К. Симеонова, якого він порівнював за силу мистецтва з великим живописцем — Леонардо да Вінчі. Пізніше прийде захоплення і молодим тоді Стефаном Турчаком. Усі кращі традиції музичної культури він намагається передати від диригентів своїм учням. Він розумів, що обов’язковим для кожного музиканта є фортепіано. Коли підросла донька маестро — Оля, він сам водив її на уроки до своєї колеги Євгенії Володимирівни Фрейнкін, чудового концертмейстера, в якої запозичив багато корисного для своєї педагогічної діяльності. Роки праці в Київській опері на завжди прихилили його серце до класичного оперного репертуару. Верховинець грав у найкращих
Що стосується “Антиформаліс тичного райка” — тут уїдливо все, від назви й імен діючих осіб до пародійних музичних характеристик, знущальних музичних цитат. Відомо, що на композиторську манеру Шостаковича багато в чому вплинув безмірно шанований ним Мусоргський, у спадщині якого є навіть своєрідний прототип “Райка” (звичайно, без сучасного епітета “антиформалістичний”, що безпомилково відсилає нас до часів без грамотної цензури). Музикознавці радянських часів делікатно мовчать про створення такого зухвалого та безжалісно відвертого “історичного анекдоту”, як “Антиформалістичний райок”, хоча саме в ньому як ніде проявився справжній Шостакович. На словах він міг скільки завгодно йти “По шляху народності і реалізму” і “Кликати на боротьбу за краще” (це реальні назви літературних творів композитора), але його музика видавала його з головою — розумного, нещадно проникливого й занадто незалежного генія. Що можна сказати про вокаль
ОСОБИСТІСТЬ виставах: “Катерина Ізмайлова” Д. Шостаковича, “Війна і мир” С. Прокоф’єва, “Аїда” Дж. Верді, “Борис Годунов” і “Хованщина” М. Мусоргського. Але найулюбленішою оперою Верховинця залишається опера, колись дебютна для нього: “Демон” А. Рубінштейна. Ще учнем десятирічки почув Верховинець слова свого вчителя А. Проценка: “Як ноти акуратно надруковані, так акуратно їх треба грати”. Цього він завжди вимагає і від своїх учнів. Найвищою похвалою для Ярослава Васильовича було, коли один із його учнів грав на консультації при вступі до консерваторії А. Проценку “Мелодію” з опери К. Глюка “Орфей і Евридіка” і професор перш за все зауважив: “Ти дуже точно знаєш текст твору”! Було б неправильно, якби герой нашого нарису видався людиною, яка тільки заглиблена у світ музики і нічого іншого не бачить. Ярослав Васильович — всебічно освічена люди на, чудово знає літературу, особливо українську класику. Багато років був незмінним передплатником журналу “Всесвіт” — від того знаменитого, часів В. Коротича, і до останнього часу. Молодий душею маестро захоплюється творами такого молодіжного жанру, як наукова фантастика, дуже любить поезію.
Оптиміст за натурою, Ярослав Васильович інколи з тривогою дивиться у майбутнє. Непокоїть його сучасний стан і майбутнє серйозної музики. Як це не сумно, він вважає, що сучасний її стан не найкращий. Але цей смуток швидко проходить. Він згадує своїх учнів, тих, кому дав путівку в життя. Розглядає їхні фотокартки і шкільні, і сучасні. По всій земній кулі звучать чарівні флейти. І в рідному Києві багато його улюблених учнів. Ярослав Васильович Верховинець — заслужений діяч мистецтв України. А мені хочеться сказати: народний. Він завжди живе для людей, зберігає і розвиває душу нашого співочого народу.
z
Микита ПЕРЦОВ, аспірант Національної музичної академії ім. П. Чайковського
КЛАСИКА не мистецтво? Спів завжди вабить та будить уяву своєю красномовністю, сполученням конкретності слів і емоційності музики. Задоволення, з яким піаністи акомпанують співакам, свідчить, на мій погляд, про їхнє (піаністів) непереможне бажання хоча б раз заговорити зі сцени не “універсальною мовою музики”, а словами, покладеними на музику. Не можу не зізнатися: я упереджений оповідач. Я не можу не звернути уваги на дивну енергетику цих людей, що нарівні з їхнім професіоналізмом привертає доброзичливу увагу публіки. Після таких концертів піднімається настрій і думається про приємне, — наприклад, про те, що в людях багато таємничого і прекрасного — того, що називається енергетикою або просто добротою, того, що змушує людей поділитися красою своєї душі не тільки в особисто му спілкуванні, а й зі сцени.
Олена ЖУКОВА
z
Ще учнем десятирічки почув Верховинець слова свого вчителя А. Проценка: “Як ноти акуратно надруковані, так акуратно їх треба грати”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
