Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Політизація мовного питання — доволі прибутковий медіа!бізнес, особливо під час виборів і парламентських криз”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ДВА ШЛЯХИ МОВНОГО ЗАКОНУ

Слово Просвіти, №15 за 2008 рік

морального права не зважати на це під час прийняття законів у сфері застосування мов. Припинити політизацію мовного питання можна лише, ставши на тверду конституційну позицію. Тому в час, коли назріла потреба і виникла реальна можливість довершити вдосконалення мовного законодавства, дуже ризиковано докорінно змінювати Конституцію, адже не відомо, як буде сформульовано її 10 статтю. Відповідальність за це лежить на ініціаторах нової конституційної реформи. Битва законопроектів і політизація мовного питання свідчить про те, що політичні, навіть геополітичні (читай економічні) інтереси в Україні сконцентровані саме навколо проблеми державної мови. Хто виграє битву проти державної мови, матиме деяку гарантію домінування власних економічних інтересів на українській території. Фактично це означатиме дальше скорочення застосування української мови, а отже, і зменшення впливу етнічних українців, які цією мовою розмовляють. Відсторонення від впливу на українські справи українців, яким не все одно, — ось справжня мета оборонців особливого статусу російської мови. Є загроза реалізації на українській території звичайної економічної колонізаційної технології нового тисячоліття — жорстокий закон вигоди понад усе і жодної ворожості чи надмірних сентиментів до українців. Національно свідомі потенційно заважають багатьом небідним людям, які примножують тут власні статки. З тих, хто вважає проблему державної мови однією з найголовніших, відверто глузують. На телебаченні можуть легковажно не зважати на природні мовно-культурні потреби більшості населення — етнічних українців, маючи україномовне за “неформат”. Усе це означає, що хтось дуже сміливо порушує конституційні права українців, бо переконаний, що ми йдемо не тим шляхом до врегулювання мовного законодавства, що цей шлях веде Україну до другої державної мови. Український парламент і обслуговуюча його правнича еліта від самого початку вимушено дотримувалися цієї лінії. Спочатку це було тимчасовим тактичним ходом, хоч відомо, що нічого не буває постійнішого за тимчасове. Верховна Рада продовжує йти отим другим шляхом розвитку мовного законодавства. Концепція його така: закони про порядок застосування мов мають відповідати реаліям суспільного життя; закони слід приймати шляхом політичних компромісів відповідно до виборчих програм коаліційних груп аж до спроб змінити 10 статтю Конституції; суспільство як реальний носій і користувач мов штучно відсторонене від участі в обговоренні й не готове, не здатне конструктивно впливати на процес законотворчості у мовній сфері з причин недостатньої правової просвіти в цьому питанні збоку держави, поширення неправильних тлумачень мовного законодавства і відвертих його порушень в інформаційній сфері, негативного прикладу пошанування державної мови багатьма політиками і чиновниками; у законотворчості про застосування мов не існує ієрархії законів, згідно з якою решта законів (крім Конституції) повинна узгоджуватися з фундаментальним конституційним Законом про порядок застосування мов. Тож чи можливо і чи потрібно приводити проект Закону про мови і проекти інших законів у відповідність до реалій штучно політизованої і слабко контрольованої державою мовної ситуації в Україні? Це зробити нереально. Російську мову справді масово, всупереч Конституції, застосовують як другу державну, але ж відобразити це в законі неможливо — забороняє Конституція. Намагання “узаконити” реальну мовну ситуацію не тільки суперечить Конституції. Це може мати згубні наслідки для конкурентоспроможності й захищеності України і, відповідно, негативно позначиться на добробуті та якості життя простих громадян. Можлива і міжнаціональна неприязнь, спровокована узаконеною політизацією мовного питання. Україна такого довго не витримає. Більш ніж очевидно, що жодним законом “відображати” реалії штучно дестабілізованої мовної ситуації не можна. Стаття 10 Конституції стверджує: “Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”. Це можна тлумачити як нагальну потребу прийняття єдиного “конституційного” Закону про мови, а решта законодавства у сфері застосування мов повинна узгоджуватися з Конституцією і цим законом. Мабуть, творці Конституції передбачали саме такий варіант, бо був уже чинний Закон про мови в УРСР. Тому нову редакцію Закону про мови варто приймати без узгодження його проекту з усім масивом законодавства. Приводити чинне законодавство у відповідність до Конституції та нового конституційного Закону про мови доведеться вже потім. На жаль, домінує інша точка зору: узгоджувати новий проект Закону про порядок застосування мов з чинними законами. У результаті “узгодження” з недосконалими чинними “компромісними” законами у сфері застосування мов новий закон вийде не кращим від старого. Тоді немає сенсу приймати ще один мовний закон зі старими помилками та недоречностями, краще залишити все, як є. Доведеться повертатися до першого шляху вдосконалення мовного законодавства, який передбачає пріоритет Конституції й фундаментального Закону про порядок застосування мов. Основні засади цієї концепції: Закон про мови треба прийняти як основоположний конституційний закон; він не може відображати реалії мовної ситуації та не повинен бути законом про мовну політику, а має встановити відповідний до Конституції, національних інтересів і європейської перспективи держави демократичний порядок застосування мов; закон про порядок застосування мов, як диспетчер, повинен “розвести” сфери застосування мов згідно з їхнім практичним призначенням, щоб вони не втручалися у сферу державної; застосування мов міжнародного спілкування, до яких належить і російська, слід чітко, детально і зрозуміло внормувати, щоб не допустити обмеження конституційного порядку застосування державної та інших мов, поширених в Україні; у Законі про порядок застосування мов слід виписати мотивацію для громадян — преамбулу, кожне слово повинно бути зрозумілим простому громадянинові без особливої підготовки чи коментарів Конституційного Суду, адже це закон передовсім для громадянина. Запропонована концепція, що передбачає пріоритет єдиного конституційного Закону про мови, ставить під сумнів потребу приймати окремий Закон про державну мову. Якщо прийняти Закон про державну мову разом із Законом про мови, приймається тлумачення 10 статті Конституції: “порядок застосування мов визначається законами”, що формально не відповідає букві Конституції. У цьому випадку вдала ідея прийняття окремого Закону про державну мову, який зареєстровано в парламенті, насправді може зробити злий жарт — спрацювати на остаточне прийняття другої концепції мовного законодавства, яка вкрай небажана. Верховній Раді дуже важко подолати надмірне захоплення компромісами, тому перша і правильна концепція прийняття нового мовного закону виглядає абсолютно нереальною, хоч це прикро. Проте вихід завжди є. Конкретні пропозиції, як правильно вийти з цієї непростої ситуації: 1. Одержати від Конституційного Суду роз’яснення останнього абзацу статті 10 Конституції. 2. У випадку прийняття КС очевидної формули “порядок застосування мов визначається єдиним фундаментальним законом; усе законодавство, яке здійснює регулювання у сфері застосування мов, повинно узгоджуватися з Конституцією України і фундаментальним законом про порядок застосування мов” можливе прийняття основоположного конституційного Закону про мови (Закону про державну мову не приймати, а його положення слід враховувати в Законі про мови), і це дає правову основу для внормування нестабільної мовної ситуації в Україні. 3. У випадку прийняття КС іншої формули “порядок застосування мов визначається законами (законодавством) України” слід тимчасово утриматися від прийняття Закону про мови і Закону про державну мову, почавши із внесення змін до законів, які регулюють усі сфери суспільної діяльності, де застосовують мову, для вилучення некоректних норм, які заважають приймати нормальні закони про мови і про державну мову. 4. Прийняттю закону повинна передувати державна просвіта у сфері порядку застосування мов і приклад влади. Держава дуже мало займається правовою просвітою у сфері застосування мов, чимало українських ЗМІ працюють в протилежному напрямі — на технології мовної дезорієнтації, що робить таку просвіту марною, принаймні зараз. Це дуже важлива проблема, яку повинні розв’язати Президент, парламент і уряд. Ми звикли не зважати на проблему мови, як не зважаємо на важливість повітря для дихання. Тому нормально, що, за результатами опитувань, громадяни не вважають мову особливим пріоритетом. Проте без мови не відбувається жодна людська дія, жоден процес і не працює жодний закон, а держава німіє або розмовляє чужим голосом і втрачає незалежність. Політизація питання мови тримає націю в стані напівпритомності, українське суспільство почувається як людина, якій “дали під дихавку”. Багатьом впливовим силам в Україні та світі такий стан нашого суспільства вигідний. Доки українці прийдуть до тями, доти дуже легко очищати народні кишені й маніпулювати електоратом.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин