Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим”. Т. Шевченко · с. 12сторінка оригіналу ↗

НА ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ

Слово Просвіти, №15 за 2008 рік

Тетяна ПІВДЕННА Останній місяць вагітності дався мені важко. Аморфна та безпорадна, я сиділа у своїй порожній квартирі, поруч із телефоном, і не могла навіть змусити себе випрасувати пелюшки. Синку, що я скажу, коли ти запитаєш: “Де татко?” Твій батько залишив після себе шквал всепоглинаючої пристрасті та мізерно-гнітючої побутової істерії. І мене — щасливу, бо вагітну. Тобто нас. Тебе, бо ти вже існував, запрограмований на такого, яким ти є, — точна копія мого непутящого кохання, тільки не чорнява, а біла. Добрий знак. До пологового будинку я потрапила з останніми потугами. Удень твого народження, 13 числа, я вирушила ставити штамп на своє направлення на пологи. І не дійшла: ти поспішав до мене. У швидкій мене лаяли. Не могла уявити, що з жінками, які народжують, так грубо поводяться — наче в колонії. Наче діємо ми злим умислом, щоб спричинити зміні лікарів незручності. Ти приїхала до них по допомогу, себе не тямлячи від болю, а вони тобі: “Не скигліть, ми й так знаємо, що вам погано”. А в моєму екстреному випадку мене мало не побили. Але ти не довго мучив мене — все було дуже болісно, із сильними розривами, але блискавично швидко. І коли тебе принесли до мене у ліжко, ти чомусь усміхався. А потім почалися пригоди. Тебе відірвали від моїх набряклих грудей, бо в палатах не було місця, і десь зачинили. А я валялася в коридорі, як вивернутий мішок. Щоправда, незважаючи на заборону лікарів, таки піднялася і пішла тебе шукати. Пологовий будинок — якесь страшнувате місце, на кшталт концтабору. Жінки, хитаючись на нестійких ногах, але з дітьми на руках, тиняються коридором у закривавленому шматті. Вуха ріже дитячий крик. Господи, який то був жах для мене… Наймолодша в родині, я ніколи зблизька не бачила новонароджених і не знала, як до кісток пробирає дитячий плач. Уже вдома, коли ми лишилися вдвох, він доводив мене до відчаю, до божевілля, паралізував, пробуджував якусь хворобливу агресію… Де ж те материнське чуття, яке мало б підказувати мені, що робити? Ось купа книжок про немовлят, та нащо вони, коли ти кричиш, а я не здатна нічого зробити!? Але це було потім, поки що я мріяла про зустріч із тобою. Ти мені дуже сподобався, синку. І я була щаслива. Того дня я тебе так і не знайшла. Пізніше прийшли медсестри і показали, де ти. Ми з товаришками вирушили дивитися на вас, дітей. На підході я “відключила серце”. Врешті-решт, ти здоровий, чи принаймні відносно, а ось крихітки в барока- За офіційною статистикою, 12 % дітей в Україні народжують і 11 % виховують матері-одиначки. Лише у столиці майже 24 тисячі жінок, які виховують дітей самотужки. Законодавство передбачає деякі пільги цій категорії населення. Наприклад, одинокі матері мають право на додаткову соціальну відпустку (7 і 14 днів). Матерям-одиначкам, які виховують дитину віком до 14 років, заборонено знижувати заробітну плату, відмовляти в прийомі на роботу (в разі відмови роботодавець має повідомити причину Фото Олеся Дмитренка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин