Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Якщо ми наділені уявою, то немає жодних труднощів, яких би ми не здолали”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ХИМЕРНА МРІЯ НА ЦЮ ХВИЛИНУ

Слово Просвіти, №15 за 2008 рік

Валентина ДАВИДЕНКО Міро якось зізнався, що його найбільше вражає тиша і те, що в ній відбувається, наприклад скрип коліс сільського воза на світанку. Він прагнув відобразити це і в своєму живописі незаповненим простором, кольоровою паузою. Мені це близьке. Отак, ніби гілка нового весняного пробудження, що сама собою займає графічно вузько окреслений простір, але її аура, набухла вільгістю, туманом щемкого запаху молодих листочків, сонячною суспензією, обіймає кількасот метрів довкола. І вже зоддаля, простуючи від того куща, однаково відчуваєш його подих, шерхкий язичок ніжності чи туманець на щоці. Та мені кажуть, що в ідеалі незаповненого простору не буває. Кожну щілинку чи нірку, навіть тріщинку в камені заповнює рухлива жива матерія, добре, якщо це бадилинка чи мураха, щось невинне та працьовите. Та мені кажуть, що простір зазвичай густо населений кентаврами і панегіристами Евкліда, шанувальниками родючих трикутників і надзвичайних кульок. Не можу не повірити співрозмовникові, бо йому вісімдесят два роки, він зустрічався з Пікассо, Джакометті, Міро, А. Лораном. А в Національному музеї українського мистецтва Івон Таяндьє, французький мистецтвознавець, художник, скульптор, письменник, відкриваючи свою виставку, заявив киянам: “Сьогодні мені 82, а я продовжую малювати з таким завзяттям, ніби розпочав це тільки вчора”. За пензлі він узявся у сорок п’ять і вигадав справжній міфічний світ, який назвав Taillandier-land (“Таяндьє-ленд”), та зробив його відомим у Франції й за кордоном. “Яка ж для мене радість, що мешканці “Таяндьє-ленду” завітали до України, цієї родючої країни. Колись я мав ферму у самому центрі Франції, в Оверні, де з захопленням спостерігав за сільською працею. Тепер, коли в мене її нема, досі розмірковую, чи не залишився я таким собі працьовитим селянином, який вирощує образи на папері”. Це він — теоретик і апологет заповнення паузи, тиші, простору — зізнається, що біля його картин чути гамір чи жебоніння багатьох голосів, так густо він заселяє полотно своїми кумедними персонажами. Вони не дурні: вміють їздити на велосипеді, керувати авто і літаками чи іншими літаючими пристроями. Там, де вже немає місця великим, оселяються крихітні, а є такі, що прижилися навіть на краватках великих, — дрібненькі. Такі, що прижилися на крават! ках великих… Розумію, що це ана! логія не з нашого буття. Що нав’язує мені транскрипцію цього образу — наш пересит новинами життя політикуму, який на екранах і шпальтах газет витіснив просто Людину. Пропоную нашим корес! пондентам в областях: “Напишіть про Людей, які залишаються таки! ми і за нинішніх умов, не втрачають своїх чеснот навіть у найскрутні! ших ситуаціях. Покажіть, який нині наш народ — на Одещині, в Терно! полі та Чигирині. Хочу почути же! боніння живої мови наших україн! ців, не все ж споглядати парсуни доглянутих і неголодних з парла! ментської зали”. А французький художник твердить: “Почуваюся щасливим. Мене зачаровують людські обличчя”. Ще тринадцятирічним він малював реалістичні портрети. На його думку, їхні риси виказували мужність. Потім Івон Таяндьє пережив вплив Пікассо, і це природно, бо писав про нього статті та монографії, як і про інших улюблених майстрів різних Богдана МОРОЗ Фото автора Всеукраїнське това< риство “Просвіта” імені Т. Шевченка спільно з му< зеєм народної архітекту< ри та побуту НАН України у церкві Св. Василія про< водить виставки та май< стер<класи. Першою відкрилася виставка Лесі Бабляк “Великодній цвіт”. Представлені роботи виконано у техніці лісерувального акрилового живопису. Вони захоплюють світлими барвами, дарують тепло та радість. Художниця зовсім не вживає чорного кольору, як імпресіоністи, і тому її колорисепох. Став лектором, а потім критиком у паризьких часописах, згодом — секретарем знаменитого “Травневого салону”, де виставляли свої шедеври уславлені митці. Він зустрічався і взяв інтерв’ю у всіх, кого можна вважати основоположниками сучасного мистецтва другої половини ХХ століття. Коли ж сам повернувся до полотна, то з сюрреалізму Пікассо перейняв хіба що засіб передавати образ у профіль і анфас водночас. Його веселі кольорові персонажі, слова яких вміщено у повітряні мовні “бульбашки”, як у коміксах, рухаються у картонних спорудах, схожих на середньовічні портики. Він назавжди прибрав зі своєї палітри чорний колір, бо вирішив творити життєрадісний світ. Розповідає звиклим до всього київським критикам про переконання давніх греків, що повітря щільно заповнене богами. Коли спостерігати промінь світла в присмерку, побачите тичні композиції такі яскраві. На мить здалося, що довкола живі квіти, які наповнили залу весняними пахощами. З ікон пильно дивилися лики святих. Про іконопис Лесі Бабляк пише професор, доктор богословських наук та доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик: “Пані невагомі яскраві порошинки. То вони і є. Або ще, згадуючи Демокріта, просто-таки поезія: рух атомів нагадує спадання дощу, бо вони летять паралельно, і дуже рідко, винятково рідко, а все ж один атом зустрічається з іншим, і від цього — порушення сталості, порядку і якесь диво, народження краси. Так це бачить Таяндьє. “Я — фігуративний художник. Треба реабілітувати фігуративність перед лицем абстракції. Мені подобається тіло людини. Ви знаєте історію про Джакометті, коли він робив портрет Жана Жене? Після кожного сеансу художник повторював: “Який ви гарний…” Згодом додавав: “як усі”. Я це дуже добре відчуваю. Для мене людська істота гарна, бо вона вдосконалюється чи принаймні змінюється”. Він споріднює живопис з оповіддю, усвідомлено надає тексти для читання, щоб, на його думку, зменшити відстань між живописом і літературою. Хоче перетворити аматора книжок на аматора споглядання картин. Чи відбирає це щось у живопису? А може, вивільняє його, як свого часу Жан-Домінік Енгр додав три зайвих хребці до величезної, проте дуже елегантної спини його знаменитої Одаліски, як імпресіоністи позбавилися світлотіні, експресіоністи знехтували класичною анатомією, а кубісти — перспективою Ренесансу. Івона Таяндьє приваблює архаїчне мистецтво. “Мій світ — світ філософа у звичному розумінні цього слова. Що ж до моєї мови, то вона подібна до мови первісних людей”. Художні уподобання Івона Таяндьє виявилися у найрізноманітніших темах, яких він торкався: деколонізація, жіноцтво, боротьба за мир, Французька революція, Декларація прав людини. Він зібрав надзвичайну колекцію, присвячену народному мистецтву всього світу, яку подарував музею міста Нуаєсюр-Серен. Ще один курсив виникає в моїй статті, як вододіл: “у них” і “в нас”. “Надзвичайну колекцію, яку подарував музею”. У нас нині зовсім інший показник прилучення до світової культури: в розкішних приватних колекціях, які інколи оприлюднюють на певних акціях, з подивом зустрічаємо полотна, що зовсім недавно належали державним музеям, ба, навіть зазначені в друкованих виданнях і каталогах. А Леся Бабляк дотримується візантійського стилю, що був поширений у Київській Русі-Україні в Х— ХV ст. Але її візантизм дуже оригінальний. Відчувається особиста манера, зв’язок з народною іконою, особливо — мальованою на склі. Також ікони пані Лесі декоровані в суто українському дусі. Вона В Україні триває “Французька весна 2008”. Серед заходів фестивалю, які проходять у столиці, а також у найбільших обласних центрах, — виставки живо< пису і фото, театральні вистави, фестиваль допрем’єрних показів, презентація книг. У рамках цього проекту — й виставка паризького художника Івона Таяндьє.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин