“За минулі два роки Україна не наблизилась до освоєння своїх родовищ ні на крок”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ — РЕАЛЬНІСТЬ
Слово Просвіти, №15 за 2008 рік
Віктор ХОМЕНКО, Крим
— Урядові програми щодо освоєння вуглеводневих ресурсів Чорного й Азовського морів не знайшли належного втілення через низку організаційних, фінансових, кадрових та технічних причин, — відзначив Роман Яремійчук. — Не можна очікувати значних результатів збільшення видобутку нафти й газу, коли за дев’ять років затверджені урядом програми профінансовано заледве на 10 %. Україна виявилася у ситуації людини, що сидить на мішку з золотом і вмирає з голоду. Чим далі будемо відтягувати освоєння власних морських родовищ, тим більше над країною затягуватиметься зашморг енергетичної залежності. Наші пропозиції мають на меті звернути увагу всієї вертикалі влади від Президента, уряду, Верховної Ради України та загалу на нагальні потреби якнайшвидше прийняти державні ухвали, що можуть і повинні реально розбудувати енергетичну незалежність нашої держави. Адже світова практика багата прикладами, коли ресурси служать країні або можливості держави втрачаються через відсутність відповідних скоординованих рішень і політичної волі. У запропонованому проекті стисло викладено основний вектор шляху, який має пройти Україна у найкоротші строки, щоб назавжди позбутися енергетичної залежності. Ось виклад пропозицій фахівців. Головні причини незадовільного розвитку сировинної бази нафтогазової галузі в українському секторі Азовського та Чорного морів у тому, що нема чіткої й послідовної державної політики освоєння родовищ вуглеводневих ресурсів акваторії Азовського та Чорного морів. Збільшення власного видобутку нафти і газу з морських родовищ не визнано ані пріоритетом, ані одним із реальних шляхів гарантування національної безпеки в енергетичному секторі. Облаштування морських родовищ потребує значних інвестицій. Лише щодо перспективного Суботинського родовища з надвисоким потенціалом видобутку 65 млн тонн нафти (а ще ж і газу з газоконденсатом) потрібно 6—8 млрд дол. Оскільки державна програма не спрацьовує, немає сталого фінансування за рахунок бюджетних коштів і за рахунок коштів підприємств НАК “Нафтогаз України”, бо її підрозділи, зокрема ДАТ “Чорноморнафтогаз”, за десятки років на практиці показали неспроможність ефективно інвестувати і виконувати функції генерального замовника масштабних геологорозвідувальних та експлуатаційних робіт. Нема й чітких, прозорих та гарантованих механізмів залучення зовнішніх інвестицій водночас зі збереженням державного контролю у цьому стратегічному секторі, а також внутрішньої міжгалузевої координації. Досі в Україні немає виробництва обладнання для прискореного освоєння цих ресурсів — підводного обладнання, устаткування для буріння горизонтальних свердловин, стаціонарних бурових платформ, самопідйомних та напівзанурених бурових установок, кораблів для буріння свердловин у глибоководній частині Чорного моря, трубоукладочних барж, гідротехнічних споруд. Не вистачає супутньої техніки для прокладання морських трубопроводів, кораблів супроводу буріння та експлуатації свердловин, авіації. Жодного разу належно не розглядали питання кадрового забезпечення таких масштабних робіт. А для прискореного освоєння ресурсів лише у східній частині шельфу Чорного моря слід якнайшвидше виконати тривимірні сейсмічні дослідження, для здійснення яких в Україні немає ні коштів, ні власного обладнання. Між тим, такі дослідження дають змогу вчетверо скоротити обсяг розвідувального буріння. Для виконання цих робіт треба також врахувати вимоги до захисту навколишнього середовища, беручи до уваги й те, що цей реґіон сейсмічно активний. Будь-яке ослаблення екологічних вимог може завдати непоправної шкоди басейну Чорного й Азовського морів.
власний видобуток нафти в Україні, — розробка Суботинського родовища. Облаштування інших структур східного шельфу могло б довести видобування нафти до кількох десятків мільйонів тонн за рік. Тут постає низка проблемних питань, які можна вважати другоплановими. Розробку зазначеного родовища та інших нових багатопластових родовищ у цій зоні слід здійснювати горизонтальними свердловинами, що майже учетверо зменшить потрібну кількість експлуатаційних свердловин на кожен продуктивний горизонт (зі 100 до 25), а також скоротить на третину термін розробки родовища і на чверть збільшить коефіцієнт нафтовилучення з пласта. Сучасні технології буріння горизонтальних свердловин стали надбанням світових нафтовидобувних компаній, і понад 60 % експлуатаційних свердловин у світі прокладають у горизонтальному виконанні. Проте в Україні нема обладнання та власних технологій для буріння горизонтальних свердловин не лише на морі, а й на суші. У Росії сьогодні, наприклад, прийнято рішення про імпорт передових технологій, які не мають аналогів у державі. В Україні на закупівлю бурового обладнання і технологій західних компаній кошти майже не спрямовують, а власні дослідження зведено до нуля, і НАК “Нафтогаз України” їх не фінансує.
Розвідка й облаштування глибоководних ділянок удвічі більш капіталомістка порівняно з роботами на шельфі. В Україні для цього нема фінансів, техніки, технологій. Випереджувальні роботи з інформаційного забезпечення, з перепрофілювання вітчизняного виробництва на випуск вкрай потрібних засобів і обладнання також не проводять. Залучення до цих робіт компанії “Vanco ltd”, яка не володіє сучасними технологіями, обладнанням, персоналом, але перемогла в тендерному доборі 2006 р., інших зарубіжних компаній теж завдало непоправної шкоди нашій державі, бо відсторонення її від виконання робіт — велика проблема. За минулі два роки Україна не наблизилась до освоєння глибоководної частини своїх потенційних родовищ ні на крок. Це стосується і залучення компаній “РосУкренерго”, “Укргазенерго” до освоєння Одеського і Безіменного газових родовищ та до освоєння Прикерченської зони. Одним із шляхів прискорення освоєння нафтогазових родовищ Чорного й Азовського морів могло б бути залучення позитивного міжнародного досвіду — наприклад Бразилії, яка за 25 років збільшила власний видобуток нафти з шельфу Атлантичного океану (на глибині від 10 до 1900 м) до 120 мільйонів тонн за рік. Приклад цієї країни найприйнятніший для України, але за умови ухвали відповідних законодавчих актів. Тож для організації ефективного освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Азовського і Чорного морів слід створити потужну вітчизняну управлінську структуру для видобутку нафтогазових ресурсів Чорного й Азовського морів, яка повинна бути схожа на “Петробраз” (Бразилія) і працювати під егідою уряду України. Виконання цих робіт силами НАК “Нафтогаз України”, яка переобтяжена боргами, на практиці не дало змоги залучити вітчизняний та іноземний капітал до освоєння цих ресурсів і виконати програмні завдання. Управлінська структура має забезпечити розробку і погодження
Пропозиції прискорення розробки нафтогазових родовищ українського шельфу Чорного й ак< ваторії Азовського морів подала Президентові та уряду України група фахівців під керівництвом лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки за 2007 рік, професора Романа ЯРЕ< МІЙЧУКА, декана спільного факультету нафтогазових технологій Івано<Франківського національного технічного університету нафти і газу та Національної академії природоохоронного і ку< рортного будівництва (Сімферополь). Програми, які розглянув уряд України 1996 та 2007 рр., по< тенційні запаси нафти і газу тут оцінюють від 1,5 до 3,0 млрд тонн умовного палива. Фактично це сторічний обсяг потреб еко< номіки України в нафті й газі, який може бути запорукою енерге< тичної незалежності та безпеки країни.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
