Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Україна неухильно ставала однією з найбільших провінцій Російської імперії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНСЬКИЙ РОДОВІД МИКОЛИ ГОГОЛЯ

Слово Просвіти, №15 за 2009 рік

Тарас ЧУХЛІБ, доктор історичних наук Закінчення. Початок у ч. 13 за 2009 р. Протягом 1715—1716 років далекий родич Гоголя виконував обов’язки наказного стародубського полковника. Після ув’язнення в Петропавлівській фортеці в Петербурзі наказного гетьмана Павла Полуботка 1723 року разом з групою старшин добивався обрання нового гетьмана і збереження автономних прав України-Гетьманщини. Його заарештували разом з генеральним осавулом В. Жураківським як однодумців гетьмана П. Полуботка. До смерті царя Петра І перебував в ув’язненні. Після обрання гетьманом Данила Апостола Яків Лизогуб став генеральним обозним. Протягом 1733— 1734 років був наказним гетьманом і командував козацьким військом у поході на Польщу, під час яких завойовував Варшаву, Гданськ та інші польські міста. Пізніше брав участь у російсько-турецькій війні 1734— 1739 років, де, зокрема, відзначився в поході на Очаків. Яків Лизогуб був серед генеральних старшин, які восени 1745 року добивалися відновлення гетьманського уряду й зустрічалися з імператрицею Єлизаветою Петрівною. Після трирічного перебування у Петербурзі захворів на параліч. Помер 24 січня 1749 року й похований в Олександрівсько- Невській лаврі. З ініціативи та часткового авторства далекого пращура Миколи Гоголя складено т. зв. Лизогубівський літопис, що охоплював події з 1506 до 1737 року, в якому провідною стала думка збереження державної автономії України-Гетьманщини. Одним із найвідоміших предків Миколи Гоголя у третьому поколінні був генеральний бунчужний і полковник Чернігівського полку Юхим Лизогуб. Він відзначився як видатний український полководець під час Великої Північної війни 1700—1721 років. Спочатку очолював українських козаків, що здійснили похід до Прибалтики й допомагали московським стрільцям воювати там зі шведами. 1702 року саме полковник Юхим Лизогуб на чолі своїх підрозділів допоміг російському цареві Петру І відвоювати у Карла ХІІ землі у гирлі Неви, де згодом заснували Петербург. Батько Юхима й інший гоголівський прадід у четвертому поколінні наказний гетьман та чернігівський полковник Яків Кіндратович Лизогуб (1620—1998) відомий тим, що допоміг Петрові І отримати одну з найбільших військових перемог у XVII столітті — вигнати турків з Азовської фортеці (1696). Під час багатьох штурмів Азова саме 14 тисяч українських козаків під керівництвом наказного гетьмана Якова Лизогуба зуміли допомогти союзницькій московській армії перемогти численний гарнізон Османської імперії. ТАНСЬКІ, ПАЛІЇ ТА ЗАБІЛИ — ПРЕДКИ МИКОЛИ ГОГОЛЯ Поряд із представниками заслуженого козацько-старшинського роду Лизогубів великий внесок до генетичного коду Миколи Гоголя зробив і рід Танських. Прабабою письменника була Ганна Василівна Танська, дружина Семена Семеновича Лизогуба. Від шлюбу Ганни Танської й Семена Лизогуба народилася Тетяна Семенівна Лизогуб, яка пізніше стала дружиною Опанаса Дем’яновича Гоголя-Яновського, а, отже — рідною бабою Миколи Гоголя. Прапрадідом Гоголя був дід Тетяни Семенівни по материнській лінії Василь Михайлович Танський. Його родовід веде початок з “волоської землі”, тобто територій сучасних Румунії та Молдавії. Василь Танський на чолі підрозділу козаків-“волохів” брав активну участь у Великій Північній війні 1700— 1721 років. За бойові заслуги у цій війні 3 грудня 1715 року отримав універсал від Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського на володіння селом Озеряни Басанської сотні Переяславського полку. Окрім того, 1722 року йому надано царську “жалувану грамоту” на володіння містечком Мурафа з усіма навколишніми селами й угіддями. У 1726—1728 роках був полковником Переяславського полку. За відмову брати участь у військових походах 1734 року та постійні скарги місцевих сотників його заарештували за наказом імператриці Анни Іоанівни й заслали до Сибіру. Тоді у нього на користь родини Забіл відібрали й надане раніше село Озеряни. Марія та Василь Гоголі — батьки письменника. Портрети невідомого автора Відомі окремі біографічні дані про 17 представників козацько-старшинської фамілії Забіл. Серед них Степан Петрович Забіла, що протягом 1674—1678 років був Борзнянським сотником Ніжинського полку України-Гетьманщини, а потім генеральним хорунжим (1678—1683) і Ніжинським полковником (1687—1694). 1678 року Степан Забіла на чолі сотні відзначився у битвах з турками за козацьку столицю Чигирин. 1687 року Степан Забіла він був не тільки учасником змови проти Івана Самойловича, а й одним із претендентів на гетьманство разом з Іваном Мазепою. Братом Степана Петровича був Іван Забіла (1665—1703). 1693 року він виступав як знатний військовий товариш. Володів великими маєтностями, які перейшли йому в спадок від батька. Його донька була одружена з Гадяцьким полковником козацьким літописцем Григорієм Граб’янкою. Іван Забіла мав сина Івана. Іван Іванович перебував на посадах бунчукового товариша і хорунжого Генеральної артилерії України-Гетьманщини. Серед козацької старшини виокремлювався тим, що мав велику як на той час бібліотеку, а в середині ХVІІІ століття уклав генеалогічні нотатки та залишив невеликі історичні записи. Найколоритніша фігура у цьому генеалогічному ряду — один із засновників роду Петро Михайлович Забіла, який прожив 109 років. Він народився 1580-го. До середини ХVІІ століття був королівським адміністратором у Борзні, реєстровим козаком Борзнянської сотні Ніжинського полку. Активний учасник визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Виконував важливі доручення Хмельницького й був учасником українського посольства до Москви 1654 року. Перебував на посаді сотника Борзнянської сотні Ніжинського полку у 1654—1661 роках, згодом — генеральний суддя (1663—1669) і генеральний обозний (1669—1687). 1665 року входив до складу українського посольства до Москви на чолі з Лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким. Петро Забіла був одним з організаторів і учасників старшинської змови проти гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) 1672 року. Сподвижник гетьмана Богдана Хмельницького помер 1689 року. Поховано його у Рихлівському Пустинно-Микільському монастирі. Микола Гоголь також був і нащадком гетьмана Івана Мазепи, адже Степан Трощинський, прапрадід Дмитра Трощинського, рідного дядька матері Гоголя, доводився племінником гетьманові Івану Мазепі. Вперше його згадано у джерелах за 1687 рік, коли за дорученням гетьмана він відвозив подарунки князеві Голіцину до Москви. Протягом 1690—1697 років Степан Трощинський обіймав посаду коменданта Гадяцького замку, в 1697—1704 роках — полковий обозний Гадяцького полку, а в 1704—1708 — полков- У засланні Василь Танський перебував на поселенні Ілимськ поблизу Тобольська з 1734 до 1742 року. Після повернення з Сибіру за царським указом гоголівському пращуру надають містечко Яготин, села Келеберда і Решітки з угіддями. 20 січня 1763 року Василь Танський помер у віці близько 85 років. Згідно із заповітом, він передав своїй доньці Ганні та її чоловікові Семену Лизогубу містечко Мурафа та кілька угідь і хуторів, зокрема й хутір Купчин, або Купчинський, який став згодом на довгий час вотчиною Яновських-Гоголів, а через деякий час отримав назву Яновщина. Василь Танський був сином Михайла Антоновича Танського, про якого в історичних джерелах збереглося небагато свідчень. Однак знаємо, що по лінії матері він був онуком знаменитого козацького ватажка — Білоцерківського (Фастівського) полковника Семена Палія. Відомо, що донька Семена Палія та його дружини Феодосії Катерина Семенівна Палій побралася із засновником козацько-старшинського роду Танських — полковником Київського полку Антоном Танським. Отже, через Танських Микола Гоголь мав серед предків і родину Паліїв (Гурків). Рідним братом Михайла був Йосип (Осип) Антонович Танський, який народився близько 1706 року в родині київського полковника Антона Михайловича Танського. З 1737-го був поручиком Молдавського гусарського полку, з 1742-го — капітан у відставці. 1754 року купив великі земельні маєтності у свого 92-річного дядька, колишнього переяславського полковника Василя Танського. Йосип був одружений з донькою бунчукового товариша Андрія Андрійовича Дуніна- Борковського Ганною. У них було п’ятеро синів — два Василі, Іван, Антон і Семен. Сім’я Йосипа Танського мешкала у Києві. Документи засвідчують, що їхній будинок дістався у спадок Іванові, який у 1788—1791 роках був засідателем 1-го департаменту Київського верхнього земського суду. Помер Йосип Танський близько 1768 року. У Михайла та Йосипа був ще один брат Іван (бл. 1706 — до 1762 рр.). Він навчався у Києво-Могилянській академії, потім виконував обов’язки бунчукового товариша. Жив у Києві на Подолі в парафії церкви Миколи Притиска. У будинку Івана Танського протягом тривалого часу зберігався портрет його бабусі Феодосії Палій, на якому вона зображена разом з онуками. Окрім Лизогубів і Танських рід Гоголів- Яновських був споріднений із козацькою династією Забіл. Прапрабабою Миколи Гоголя була Ганна Степанівна Забіла — донька генерального хорунжого і Ніжинського полковника Степана Забіли, а також онучка генерального обозного Петра Забіли. У першому шлюбі Ганна Забіла була за Федором Биковичем, а після його смерті стала другою дружиною Василя Михайловича Танського. ник того самого полку. Неодноразово виконував доручення свого дядька й перебував з дипломатичними місіями у Московській державі, Речі Посполитій та Кримському ханстві. Його репресували і відсторонили від урядів за підтримку Мазепинського повстання 1708—1709 років. Степан Трощинський був одружений з донькою охотницького полковника Іллі Новицького Марією. Помер на засланні до 1716 року. ДІД ПИСЬМЕННИКА — КОЗАЦЬКИЙ КАНЦЕЛЯРИСТ Рідний дід Миколи Васильовича Гоголя Опанас Дем’янович народився 1738 року в селі Кононівка другої Лубенської сотні Лубенського полку (тепер Лубенського району Полтавської області) на Полтавщині. Походив із родини місцевого священика отця Дем’яна Яновського. Батьком Дем’яна був також священик на ім’я Іван. Однак він не був корінним жителем Лубенщини, а потрапив до Лівобережної України з Правобережжя під час т. зв. великих згонів, які проводив протягом 1679—1681 років Лівобережний гетьман Іван Самойлович, щоб не дати туркам вільно почуватися на українських землях “з Правого берега” Дніпра. Правобережна Україна довгий час перебувала під владою Польщі, тому серед місцевого люду поширювалися й польські відповідники українських імен. Так Іван став Яном, а його син назвався Яновським. Батьком Івана був козак одного з Правобережних полків Яків. Поки що не вдалося встановити, які родинні стосунки пов’язували козака Якова і Подільського полковника й наказного гетьмана Євстафія Гоголя. Можливо, вони були рідними чи двоюрідними братами. Тож прадід Миколи Васильовича Гоголя Дем’ян Іванович Яновський народився в Лубенській Кононівці наприкінці ХVІІ століття в родині Івана Яковича Яновського — вікарного священика Лубенської Свято-Троїцької церкви (з 1695), а потім священика Успенської церкви. На жаль, подробиці життя та діяльності Якова, так само як Івана і Дем’яна Яновських, залишилися поза увагою літописців. Після повстання проти російської влади гетьмана Івана Мазепи тривала поступова ліквідація ранньомодерної Української держави — Гетьманщини та її інтеграція до Російської імперії. Цей процес відбувався удвох зустрічних напрямах: переходу українців на службу в імперські установи Києва, Москви та Петербурга і переселення на українські етнічні землі російських чиновників, офіцерів, поміщиків, купців, ремісників і селян, священиків, а також поширення на її територію загальноімперських владних установ. Ці зміни охопили майже всі сфери суспільного життя, й Україна неухильно ставала однією з найбільших провінцій Російської імперії. За “Маніфестом про вільності дворянства” 1762 року та “Жалуваною грамотою дворянству” 1785 року, більша частина українських козацько-старшинських родин хоч і набувала статусу російського дворянства, але тим лише підтверджувала ті права, якими давно вже користувалася. До таких “праві вольностей” належали: доступ до державних посад, станове самоврядування, виборність, судовий імунітет, право на землеволодіння та володіння селянами а також інші станові привілеї. І хоч починаючи від Мазепинського повстання, козацька верхівка опиралася насадженню імперського державного та соціально-правового устрою (посольство гетьмана Павла Полуботка до Петербурга 1721 р., “накази” козацьких старшин під час дії Уложенної комісії середини XVIII століття, виступи українських представників на Законодавчій комісії 1768 року в Петербурзі, повстання “пікінерів” 1770-х років, місія Капніста до Берліна 1791 року та ін.), численні політичні акції тогочасної української еліти завершилися із кінцем процесу надання багатьом козацьким старшинам прав дворянства в межах Російської імперії. Політика царського уряду розколола тогочасну українську еліту на т. зв. автономіс-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин