Духовний простір · “Воскреслий Господь вчить нас перемагати духовну смерть”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
І СПАСЕТЕСЯ
Слово Просвіти, №15 за 2009 рік
пустелі, стати анахоретом, щоб це зрозуміти, осмислити свої гріхи. Вважаю, що людина може приходити до храму тільки з миром у душі. Може нести й печаль та радість. Але Бог заспокоює душу, вона виходить із храму умиротвореною, адже молитва і благодать Божа здатні з людини черствої зробити людину добру. Людина навіть фізично змінюється, відстоявши службу, в неї стає не таке зле і сумне обличчя, тому раджу всім із семи днів тижня хоч півтори години присвятити Богові. — Інколи Церква вимагає “від кожного за можливостями”. Тобто якщо не висповідаєшся, не причастишся, то хоч свічку постав. Чи це прийнятно для Вас? — У такому випадку мені пригадується огласительне слово Іоана Золотоуста, яке читається на Пасху. Там є приблизно такі слова: якщо ти запізнився і прийшов об одинадцятій годині, це дуже добре, якщо навіть о дванадцятій, Господь також прийме, і вночі прийме, і прийдіть ті, хто постився і не постився. Пасха — таке свято, яке прощає всім усе. Але чи Ви хочете бути в храмі в Пасхальну ніч з тими людьми, які причастилися, сповідалися, покаялись, а Ви — ні? Коли побачите велич богослужінь, почуєте, як люди радісно відповідають “Христос воскрес — воістину воскрес!”, Ваша совість все одно нагадає, що Ви не підготувалися як слід. — Хочу запитати Вас як педагога про виховання майбутніх вірян і громадян України. Викладачі наших шкіл після введення предмета “Християнська етика” зіткнулися з тим, що основ християнського світовідчуття у багатьох дітей нема. Чи не повинні все-таки саме батьки більше впливати на духовний розвиток дитини? Чим керуватися на цьому шляху, крім “Української християнської абетки” Дмитра Степовика? — Наших дітей зараз виховує здебільшого вулиця. Батьки цілий день на роботі, а ввечері приходять і телевізор дивляться. Школа також не надає того, що повинна. Радянська школа втілювала ідею, якою жила вся країна. Вона була погана, безбожна, але це була ідея з певними моральними принципами. Я навчався в радянській школі. І згадую, наприклад, як у “Лісовій пісні” Лесі Українки ми шукали добра, тому нам було цікаво аналізу-
Фото Ксенії Гладишевої
Свято:Михайлівський Золотоверхий монастир вати вчинки таємничих і міфологічних персонажів. А тепер учитель навіть не може зацікавити дитину читанням. Я тут не хотів би образити всіх учителів, але, на жаль, є й такі. Що треба робити батькам? Займатися вихованням дитини. З дитиною треба йти до храму. Не може дитина вистояти дві години — підіть погуляйте, поверніться… На територіях храмів є на що подивитися, наприклад у нас в Михайлівському монастирі. Причащайте дитину, оберігайте від надмірного захоплення комп’ютером і телевізором. — Що думаєте про сучасний стан церковної архітектури? — Зараз фахові архітектурні організації вимагають дуже великих коштів за проектну документацію. Інколи процвітають не зовсім прозорі схеми, і священнослужителі, знаючи про це, не звертаються по проекти. По селах часто можна побачити еклектику — частина храму російського типу, частина — українського, частина — бозна-якого. Але існують певні стилі. В Академії ми читаємо курс історії церковної архітектури. Зараз епоха відтворення і будівництва храмів. Україні притаманний бароковий стиль, стиль Мазепи, з яким раніше боролися як із буржуазним. Ці собори й церкви з грушеподібними банями, пишним внутрішнім і зовнішнім вбранням вписуються у ландшафт нашої української землі з її високими тополями, прекрасними гаями та лісами, полями і ріками. Храми України віддзеркалюють самобутність, душу народу. Тому бажаю всім священикам і мирянам уважно ставитися до будівництва храмів. Тим більш, що не лише їм до них ходити, а й майбутнім поколінням. Модерну не сприймаю. Михайлівський Золотоверхий — це саме бароко XVIII ст., і дуже добре, що він такий. — Ваше Високопреосвященство, що Ви побажали б вірянам нинішнього Великодня? — Душевного миру, спокою, добробуту, гідно зустріти Свято Воскресіння Господнього, і щоб Воскреслий Христос доторкнувся до душі кожного православного християнина.
Спілкувалася Людмила ІЛЬЄНКО
Високопреосвященним та Преосвященним Владикам, всесвітлішим та високопреподобним священнослужителям, преподобним ченцям та черницям, дорогим у Христі сестрам і братам — мирянам Української Греко-Католицької Церкви та всім людям доброї волі. У Великодню неділю ми вітатимемо одне одного словами “Христос воскрес! Воістину воскрес!” Ці слова — не просто форма вітання, а визнання християнської віри. В них міститься підстава нашої віри, сама суть нашого ставлення до Господа Бога. Звертаючись до вас цим християнським привітом, хотів би зробити ці слова змістом свого сердечного побажання для вас із нагоди Великодня. Коли замислимося над сенсом слів “Христос воскрес!”, то зрозуміє-
Фото Оксани Цеацури мо, що в них усе, що для нас є суттєвим. Те, що Христос зробив і робить для нас, — ось що я хотів би бачити змістом свого побажання, а все інше, що міг би сказати і побажати від себе, повинно цілковито поступитися місцем тому, що сам Бог для нас робить і бажає в цей святочний час. Дорогі в Христі, чи ж не палає наше серце, коли ми чуємо слова Великоднього вітання? Чи не бліднуть перед очима нашої душі всі земні блага, чи не втрачають сили всі земні примани? Зникає страх. Зникає тривога. Починаємо відчувати у своєму серці якусь надзвичайну силу. Господь Бог є з нами. Він воскрес. Подолав усе лихо, і немає сьогодні нічого, що могло б замінити Його, що могло б стати кращим, змістовнішим.
ВЕЛИКОДНІЙ ПРИВІТ БЛАЖЕННІШОГО ЛЮБОМИРА, ВЕРХОВНОГО АРХІЄПИСКОПА КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
