Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “На духовних цінностях тримається й триматиметься людина”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ХАЙ КОЖЕН ЗАПАЛИТЬ СВОЮ СВІЧКУ

Слово Просвіти, №15 за 2009 рік

Євген Сверстюк — відомий письменник, критик, літературознавець, лауреат Шевченківської премії. Дослідник творчості Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Олександра Довженка. Головний редактор газети “Наша віра”. Тема нашої розмови — просвітницька роль письменника, звернення до Закону Божого в його житті й творчості. — Євгене Олександровичу, яке значення, на Вашу думку, відіграє віра, мораль у творчості класиків і сучасних письменників? — У різні часи література порізному впливала на людину. Можливо, був час, коли красне письменство мало вирішальну силу, особливо для школярів — тоді, коли не було жодної іншої поживи, крім літератури. Ще застав той період, коли читання книжок формувало людину. Проте навіть тоді це стосувалося меншості — навіть відмінників середньої школи, не кажучи вже про двієчників. Ця функція залишається — функція духовної терапії, відновлення нормальної життєдіяльності людини, яку псують погані впливи, стреси. У житті більше поганих впливів, ніж хороших. Думаю, що література повинна й зараз виконувати роль морального очищення. Досліджуючи творчість великих поетів — Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, я пересвідчився, що вони ставили собі великі, непосильні завдання. Гоголь прагнув навернути людей до Закону Божого, до справжньої віри. Шевченко, по суті, ставив те саме завдання. Вони оволоділи такими засобами впливу, яких до них не мав жоден із поетів. Вони мали колосальний вплив на людей різних поколінь і-таки навертали до духовності. У багатьох побутує думка, що література — це одне, а духовне, релігійне життя — зовсім інше. Насправді великі поети, письменники тим і ставали великими, що були духовними і черпали мудрість, інтелектуальну енергію зі Святого Письма. Якщо говорити про російську літературу саме в контексті духовності, то її посправжньому започаткував Гоголь. На його ґрунті виріс Федір Достоєвський і значною мірою Лев Толстой. Колосальний вплив саме духовного чинника на рівень літератури, зокрема й на інтелектуальний рівень, неодноразово підкреслювали і Гоголь, і Достоєвський. Українська літературна традиція — традиція релігійна. Майже всі попередники Шевченка були віруючими. Але йдеться не просто про релігійність, а про те, щоб усі свої моральні максимуми, принципи будувати на засадах Закону Божого, ставити це на перше місце. У цьому розумінні першим в українській літературі з’явився Шевченко, який прийняв цей максималізм і розпочав нову дорогу в літературі. — Велике значення для утвердження моральності мають ЗМІ. Наш інформаційний простір надзвичайно засмічений, брудний. Невже його не може якось упорядкувати держава? — Можливо, в певному, в гіршому розумінні, вона може спрямовувати політичний інформаційний простір, як це відбувається в Росії. За наявності приватних ЗМІ інформаційний простір проблемний. Дуже багато залежить від конкретної людини, від кожного, хто працює в пресі, на радіо, телебаченні. Журналіст запрошує або людей позитивних, тих, які можуть налаштовувати на певний духовний лад, або тих, які нічого не мають за душею і несуть руйнівні начала. Бачимо цілковиту безвідповідальність, люди розгублені, тому допускають у пресу речі, яких зовсім не варто оприлюднювати. Мене, наприклад, дуже здивувала публікація так званої поезії В. Цибулька в журналі “Кур’єр Кривбасу”, який здається пристойним виданням, хоч недбало редагований. Сам я, може, й не натрапив би на неї, але мені показав добірку Василь Герасим’юк, який завагався, чи можна після цього давати в цей часопис свої вірші. Я прочитав і побачив, що в літературі є те, що можна зарахувати до категорії сміття, до того ж, отруйного. Це не просто атеїзм, до якого можна ставитися толерантно, а брудне богохульство. І це називається поезія? То скажіть, від кого це залежить? Таке не повинно друкуватися. Кожен редактор має в душі певний фільтр. Ми ж тільки тим і займаємося, що щось відсіваємо і щось приймаємо. А в багатьох людей немає жодних фільтрів. Так редактори фактично стають співучасниками розтління. Думаю, що кожному з письменників треба ставити питання, яке ставив Гоголь: “Чого ви хочете досягти? Що ви сієте?” Розмови про те, що література не має мети, що вона вільна, — просто базікання людини, яка не вміє думати. Коли людина виходить орати і збирається сіяти, вона знає, навіщо це робить. — Отже, Ви вважаєте, що відповідальні за нинішнє становище ми всі? — Вплив на середовище має кожен із нас, незалежно від того, яке місце займає в суспільній ієрархії. Не обов’язково це працівник пера, не обов’язково людина впливова. Кожен перехожий або підбирає сміття, або смітить. У нас бракує тієї духовної енергії, щоб замість скаржитися на темряву кожен ніс свою свічку і сприяв очищенню. Це головна проблема нашого політичного простору. Дай нам зараз президентом Цезаря чи Наполеона — у нинішньому засміченому просторі його висміють і освищуть, він сам нічого не зрушить. Кожна ділянка нашого життя вимагає очищення. Оскільки ми працюємо в літературі, то повинні нагадувати елементарні істини, ініціювати й наполегливо йти в цьому напрямі. Треба подавати позитивний приклад, бо виховання — це наслідування когось. Кожен повинен усвідомлювати, що його хтось може наслідувати. Ми творимо свій образ щодня. Коли з’являються нові імена, публікації, люди одразу помічають. Усе хороше, позитивне — норма. Цієї норми немає сьогодні тому, що ми загубили традиції. Це має бути суцільна лінія розвитку, срібна нитка, яка йде від покоління до покоління. Через усі катастрофи, що трапилися протягом ХХ століття, вціліли ті імена, які трималися цієї срібної нитки. Які не трималися — згасли. Вони не відібрані до того культурного запасу, який потрібен нам на насіння. У наш час такого хаосу багатьом молодим здається, що нині вже не діють закони, які діяли в минулі часи, що нині інші принципи, цінності. Але справжні цінності ніколи не змінювалися, тільки видозмінювалися. Так само, як здорове харчування і добре лікування, попри зміни способу життя і клімату, залишається тим самим. Фізичне ми дуже добре відчуваємо, а у сфері духовній люди часто схильні йти за вітром. Цікаві міркування висловив Гоголь в одному з ліричних відступів у розділі про капітана Копєйкіна. Кожне покоління вигадує нові міражі, нових ідолів і зрікається тієї ясної дороги, яка веде до ясної мети. Потім осмислює свій шлях і думає: навіть дитині зрозуміло, що туди не треба було йти — це облуда, обман, біси крутять. Приходить наступне покоління й знову пробує бічними дорогами йти до погибельної ями. На духовних цінностях тримається й триматиметься людина. Коли ми хочемо мати добру перспективу, то повинні зрозуміти, в чому самі винні. Треба ставитися відповідально до свого вибору. Щоб створити нормальне життя, потрібно встановити певний рівень поваги й самоповаги. Думати не про НАТО, газову трубу, російську мову. Обирати порядних людей, а не тих, що обіцяють кон’юнктурні політичні речі. Маємо те, що самі обрали. — Наші читачі — духовні, моральні, розумні люди. Що порадите їм у Великодні дні? — Людина повинна чекати свята і творити свято навколо себе незалежно від того, який навколишній світ. У своєму маленькому колі, де маєте певний вплив, утверджуйте справедливість, як бджілки, продовжуйте процес очищення. Таких людей багато, усі разом ми поліпшимо життя. Спілкувалася Надія КИР’ЯН Ніна ГНАТЮК Світле свято Великодня знайшло своє відображення не лише в картинах, народній вишивці, писанкарстві, а й у літературі, зокрема поезії. Упорядник Надія Данилевська та редактор збірки “Великдень в українській поезії” Микола Ткач зібрали вірші багатьох поколінь українських поетів, створені у трьох століттях. Тема Великодня тут багатопланова: для одних — це муки Христа, Його розп’яття, для інших — Його світле Воскресіння, торжество духу і віри, а також краса і таїна народних звичаїв і обрядів. Поруч із віршами класиків української літератури, відомих майс- ХРИСТОС ВОСКРЕС! Христос Воскрес, а з ним воскресне Господня правда на землі, І все святе, і все небесне Заграє зорями в імлі. Христос Воскрес, і перемога Добра над злом вогнем засяє, І понесеться дух до Бога У царство зоряне безкрає. Христос Воскрес, а з ним постане Й правдива Церква в силі й славі — Й вона відродить все кохане, І згинуть підступи лукаві! Іван ОГІЄНКО (митрополит Іларіон) * * * Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може, — від образ, і за життям не пожалів, умерши. А потім розп’яли на полотні, у мармурі, у гіпсі і в граніті. А потім розп’яли його в мені, і розп’яли на цілім білім світі. І тіло з’їли, кров’ю запили. Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку? І продавали образ з:під поли, і не дають умерти чоловіку. Куди піду? Куди тепер піду? Де на землі земля обітована? Казарми в Гефсіманському саду, І всі народи — як розкрита рана... Ліна КОСТЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин