Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Театр прагне бути посередником між глибинним розумінням небагатьох і пересічним розумінням більшості”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

НОВИЙ ПРОСТІР

Слово Просвіти, №15 за 2009 рік

Фото Ксенії Гладишевої Кшиштоф Зануссі, Єжи Онух, Богдан Ступка, Олег Кохан рий Костянтин вирішив пожертвувати гроші на філософські дослідження, щоб остаточно розвалити світ. Цю філософську течію Зануссі звинувачує у релятивізації традиційних цінностей, змішанні життєвих орієнтирів людини, і з нетерпінням чекає на її загибель. Ще одна сюжетна лінія — це зображення вільного ринку, де все продається, де єдина цінність — золото. Зробивши молодого і перспективного юнака директором супермаркету, режисер сподівається на можливість ринку з “людським обличчям”, не зараженого релятивізмом. Форма притчі, якою є фільм “Серце на долоні”, надає можливість розповісти історію про перемогу добра над злом, звівши життєві ситуації до метафоричного рівня. Головне ж у такій перспективі — це надія на глядача, на те, що метафора здатна втілитись у конкретику людського існування. чити з нещасним, сам гине в автокатастрофі, ставши довгоочікуваним донором для свого хазяїна. Отримавши нове серце, олігарх несподівано стає добрим і турботливим, вирішивши присвятити життя благодійності, а хлопця, до якого повернулось кохання, призначає директором магазину, де той колись працював. Серце у фільмі протистоїть розуму: занадто самовпевнені й бідний, і багатий втрачають сенс життя, не маючи нічого святого. Повернення серця — у фізичному сенсі чи в особі коханої дівчини — дарує обом шанс стати великодушними. Філософія, що втратила серце, на думку автора, приречена на загибель. Таку філософію режисер називає постмодернізмом. У кадрі навіть з’являється фраґмент відеолекції засновника деконструкції Жака Деріда, почувши яку, ще хвопрацював упродовж п’яти років. На початку 2003-го з’явилися ілюстрації до “Тараса Бульби”, що вийшли окремим виданням. Потім тривала величезна праця над екранізацією цієї повісті, де в головній ролі знявся Богдан Ступка, а режисером став Володимир Бортко. Для екранізації цього всесвітньо відомого твору художник зробив близько тисячі ескізів костюмів, декорацій, розкадровок мізансцен, гриму головних героїв, реквізиту. Митець створив ілюстрації до проекту “Гоголь. Всі повісті”, здійсненого видавництвом “Либідь”. Крім того, він автор більш як сорока портретів великого сина української землі. Здається, жоден великий майстер пензля з таким натхненням і винятковою віддачею сил не трудився над одухотворенням шедеврів світового генія. Хоч принагідно варто зазначити, що український графік відомий також як ілюстратор творів В. Шекспіра, О. Толстого, Ф. Достоєвського, О. Дюма, Ф. Ніцше тощо. Відкриваючи виставку, міністр культури і туризму України Василь Вовкун зауважив, що гоголівська тема у творчості Сергія Якутовича — унікальне явище. Його виставка в Парижі пройшла з великим успіхом. А тепер роботи захоплюють, хвилюють, налаштовують на роздуми нас. Сергій Якутович був небагатослівним: “Дякую Гоголю. Дякую Україні. Дякую Богові, що я народився саме тут. Це було непросто зробити, але я втішений, що вдалося здійснити свої задуми. Сподіваймось і любімо!” Ходимо виставковим залом, вдивляємося в обличчя гоголівських героїв, ще і ще раз підходимо до портретів одного з найпопулярніших і найтаємничіших класиків, що належить і українській, і російській літературам. Художнику легким дотиком пера до паперу вдалося передати не лише час і місце подій, дух тієї епохи, а й, здається, саме повітря, той простір, що зветься макросвітом чи всесвітом Гоголя. Леонід ТОМА, м. Харків Український театр, на відміну від російського, прибалтійського, польського, ще і не починав реформуватися. Парадоксальна ситуація: “Титанік” — Радянський Союз з відповідною ідеологією у трюмах давно поринув у міфологічні глибини історії. Уніфікована система театрального керівництва залишилась “на плаву”. Мінкульт України кидає рятувальні круги національним театрам і з олімпійським спокоєм вдивляється в порожній океанський простір. Тож бюджетні витрати великі, а зарплати в театрах мізерні, немає можливості підтримати національну драматургію, здійснити потрібний фінансовий маневр, визначити магістральний напрям роботи театрального колективу. Попри це, Запорізький академічний український музично-драматичний театр протягом останніх двох років здійснює сміливий і амбітний проект — створення ландшафтних вистав-видовищ “Тарас Бульба” і “Козак Мамай”. Легендарний острів Хортиця стає майданчиком, на якому відбувається сценічне дійство (вперше у пострадянському просторі). Запорізький театр рушив до глядачів, не чекаючи сприятливих умов. Як і в кожній великій справі, тут був певний ризик, і це добре усвідомив директор театру, заслужений діяч мистецтв України Валентин Слонов, ініціатор проекту. Успіх не прийшов сам. Перед цим Запорізький театр “зарезервував” для себе ціле гроно випускників Харківської академії мистецтв. Саме новобранець харківського резерву Андрій Попудренко чудово виконав роль Андрія у “Тарасі Бульбі” й Козака Мамая в однойменній виставі. Ландшафтна вистава К. Карпенка, яку поставив режисер Є. Головатюк, — продовження героїко-романтичної теми, що завжди виокремлювала Запорізький театр. Автори вистави не пішли шляхом повторення образу-символу Козака Мамая з арійським корінням, який має ознаки запорозького характерника, “сонячного стрільця”, що сидить під деревом у позі “напівлотоса”. Вони творять живу картину буття українського народу того часу з реалістично окресленими образами і колізіями. Добре прочитується сюжетна канва. “Козак Мамай” — “театральна дума”, яку вивів на авансцену театру режисер — заслужений діяч мистецтв України Євген Головатюк. Його схильність до символізму й узагальнення виявляється у цьому театральному дійстві, якому передувала сцена театру. Все це втілилось у телевізійній версії. Режисер так повертає “Магічний кристал”, що цілком реалістичний сюжет набуває сили узагальнення, виростає до висот народної міфології, що найкраще виявилась у кобзарських думах. Рідні брати — захисник і символ рідної землі “Козак Мамай” і яничар — “Чорна кров” Делегат гинуть у боротьбі однин з одним. Тут можна згадати епос “Шахнаме”, коли непереможний богатир Рустам гине переможеним тільки тоді, коли злий Див розрубує його навпіл, і легендарний богатир починає битися сам із собою. Режисерові й авторові “Козака Мамая” пощастило знайти найголовніший контрапункт, який піднімає реалістичну течію театрального дійства на висоту катарсису. Режисерові й акторам вдалося вловити “широкоформатність” розгортання театральної дії на великому просторі, де все підпорядковано одному — зосередити увагу глядача на контрапунктних точках дійства. І знаменно, що “Козак Мамай” продовжує заявлену у “Тарасі Бульбі” тему товариства і зради, адже брат Козака Мамая служить бусурманам. Торік постала на сцені запоріжців і “Майська ніч” Гоголя — апофеоз поетичного сприйняття світу, ще не розчленованого на екзистенційні “острови”, а цілісний, з ясною основою буття. Музика — складова театру. Це відчували ще давні елліни, які дали богиням музики і танцю імена Евтерпа і Терпсихора. Художник-постановник Катерина Слонова, хоч і молодий, але вже відомий сценограф, плідно працює із Запорізьким театром. Її яскравий романтично-авангардний стиль знайшов втілення у багатьох виставах театру. Вона також працює в Київській анімаційній кіномайстерні. Чуття нового, яскрава стилістика — ось візитівка талановитого художника-сценографа. Катерина Слонова бере той першокристал, геометричну форму, яка стає діючою субстанцією вистави. Ця форма не створює життєвих асоціацій, але це просторова структура, яка виражає ритм і акценти дійства. Оригінальна сценографія, де світло відіграє образотворчу роль, багатство музики і пластики, де поєднано різні стилі, але не еклектично, а в органічному розвитку, — все це дає змогу донести гоголівську філософію й естетику. Ще недавно ми думали, що світ вивчено. Глибина його зникла з горизонту. Простягалась велика площина. Не стало вічних цінностей, які відкривали перспективи. Але знову запрагло серце вічних істин. І коли заглиблюєшся в атмосферу гоголівського світу, що постає на сцені, то розумієш, що не події минулого хвилюють наше серце, а символи. Музика ідеально виражає символ. Перехід від побутового реалізму до осонценого символізму неминуче супроводжується пробудженням духу музики. Згадаймо Ніцше: “Увінчайте плющем чоло ваше, візьміть у руки тирси і не дивуйтесь, якщо тигри і пантери ляжуть біля ваших ніг… Ви повинні супроводжувати діонісієву урочисту ходу від Інду”. Саме цей діонісійський осонцений дух панує у спектаклі. Гоголівську тематику добре засвоїли запоріжці, це одна із складових магістрального напряму театру, який передбачає історичну героїчну романтику, музичний авангардний експеримент і ефективну роботу “малої сцени”, де успішно випробовують сили молоді режисери, драматурги й актори. Яскраво й оригінально поставили у Запорізькому театрі “Ревізора” М. Гоголя (режисер-постановник А. Денисенко). Стилістика спектаклю веде нас до первісної гоголівської редакції твору, а музичність, пластика і поліфонія дають змогу віднайти “золоту середину” між історичною достовірністю і сучасним прочитанням. Немає сумніву, що академічний театр у нинішньому вигляді має зазнати реформування. І початки такого реформування можна побачити у діяльності Запорізького академічного українського музичнодраматичного театру імені В. Магара. По-перше, це створення цілком нового жанру — ландшафтних вистав, “театру на повітрі”, де героїко-романтична традиція театру отримала нову якість і естетику. “Тарас Бульба” і “Козак Мамай” стали віхами для всього українського театру. По-друге, театр знаходить сили освоювати авангардне мелодикопластичне дійство, що особливо яскраво виявилось у “Таїнстві творіння”. По-третє, Запорізький театр, який започаткував всеукраїнський фестиваль академічних театрів, прагне розірвати коло самоізоляції, знайти нові організаційні форми театрального процесу. Театр прагне бути посередником між глибинним розумінням небагатьох і пересічним розумінням більшості. Зміни способу вираження мистецтва здійснюються не відразу. Непросто перейти перевал і звільнити від нашарувань дух театру, відтворити на сцені його ірраціональний шал. Але саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин