Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Актуальне інтерв’ю · “У зв’язку з аварією в Чорнобилі різко піднялася гіркота і розчарування наукою...” Юрій Щербак · с. 6сторінка оригіналу ↗

ФІЗИК-АТОМНИК ВОЛОДИМИР ТОКАРЕВСЬКИЙ:

Слово Просвіти, №15 за 2011 рік

Починаючи з кінця 1985 р. роз! почалися спільні роботи В. В. То! каревського з Чорнобильською АЕС з експериментального визна! чення глибини вигорання ядерно! го палива, оптимізації переванта! жень ядерного палива, модерні! зації систем контролю цілісності технологічних каналів тощо. Але вибух реактора четвертого енер! гоблоку Чорнобильської АЕС у ніч на 26 квітня 1986 р. примусив змі! нити тематику досліджень і вико! нати інші роботи. Вже через два тижні після вибуху на найпотужні! шому в той час у Києві комп’ютері після майже двохсот годин розра! хунків було доведено, що вибух реактора був неминучим внаслі! док недоліків у системі управління активної зони реактора. Про результати моделювання доповідали на засіданні першої робочої групи Урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чор! нобильській АЕС наприкінці трав! ня 1986 р. у Москві. Для В. В. Тока! ревського післячорнобильський період ознаменувався перенесен! ням центру ваги досліджень і практичної діяльності на пробле! ми поводження з радіоактивними відходами й ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 1991 року В. В. Токаревський очолив творчий колектив із роз! робки першої Національної прог! рами розвитку атомної енергети! ки в Україні, яка була передана до уряду. Після 1993 року він працю! вав на посадах генерального ди! ректора Міжгалузевого науково! технічного центру “Укриття” НАН України (м. Чорнобиль), генераль! ного директора новоствореного державного спеціалізованого під! приємства Центр переробки та захоронення техногенних відходів “Техноцентр” (ДСП “Техноцентр”, м. Чорнобиль), підпорядкованого Міністерству України з питань лік! відації наслідків аварії на Чорно! бильській АЕС, генерального ди! ректора державної корпорації “Ук! раїнське державне об’єднання “Радон”. Під керівництвом Володимира Васильовича 1997 року в зоні від! чуження розпочато будівництво комплексу виробництв “Вектор” для захоронення радіоактивних відходів і 2008 року була введена в експлуатацію інфраструктура цьо! го комплексу. Завдяки особистим зв’язкам із науковцями багатьох країн світу були започатковані міжнародні проекти з установами Німеччини, Швейцарії, США і Росії з проблем поводження з паливо! вмісними матеріалами об’єкта “Укриття” та розробки нових енер! гозберігаючих технологій пере! робки радіоактивних матеріалів і відходів. 2001 року була розроб! лена стратегія вилучення пали! вовмісних матеріалів і поводжен! ня з радіоактивними відходами об’єкта “Укриття”. Соціально активна позиція В. В. То! каревського проявилася участю у громадських слуханнях із питань заборони завершення будівниц! тва третьої черги Чорнобильської АЕС (1987 р.) і відміни мораторію Верховної Ради України на будів! ництво нових енергоблоків АЕС в Україні (1992 р.), організованих Науково!технічною спілкою енер! гетиків та електротехніків України, де головою науково!технічної сек! ції “Ядерна енергетика та промис! ловість” він є з 1980 року. Інформація з сайту НТСЕУ Л. Голота: Володимире Васильовичу, дякую Вам, що погодилися вислухати наші запитання і відповісти на них на сторінках “Слова Просвіти”. Наше спілкування почну зі слів академіка Вернадського, занотованих майже сто років тому: “Недалекий той час, коли людина одержить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили, яка дасть їй можливість будувати своє життя як вона захоче. Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до вміння використати ту силу, яку неминуче мусить дати їй наука? Вчені не повинні закривати очі на можливі наслідки їх наукової праці, наукового процесу. Вони мусять себе відчувати відповідальними за всі наслідки їх відкриттів. Вони повинні зв’язувати свою роботу із кращою організацією всього людства”. Отже, чи зуміла людина спрямувати цю силу на добро, а не на самознищення? Чи наука вміло використовує атомну енергію, а головне — чи вміє і навчає людей не лише запускати її в дію, а й зупиняти? Чи існує взагалі контроль над “мирним атомом”? В. Токаревський: Пророцтво академіка Вернадського збува$ ється — людина почала одержу$ вати у свої руки атомну енергію. Але чи про таку атомну енергію писав Вернадський? Поки що ми не використовуємо власне атом$ ну енергію, а тільки побічні її продукти, в основному — теплову й електричну енергію і, чесно ка$ жучи, не дуже ефективно. Спочатку атомне джерело си$ ли було використано як зброю масового знищення. Дві атомні бомби, скинуті американцями на Японію в серпні 1945 року, зни$ щили в момент вибуху щонай$ менше 200 тисяч мирних грома$ дян, ще 220 тисяч померли внас$ лідок опромінення впродовж наступних 65 років. Це був дуже невдалий початок використання енергії атома з огляду на сприй$ няття атомної енергії суспіль$ ством. Хоча як фактор стриму$ вання він застерігає світ від нової великої війни. Спрацьовує прин$ цип, що страх — основа безпеки. Іншими словами, людина інс$ тинктивно, з метою самозбере$ ження, досить швидко навчилася зупиняти застосування атомної енергії для цілеспрямованого знищення собі подібних. Тепер щодо контролю над мирним атомом. “Мирний атом” відрізняється від “озброєного атома” тільки тим, що в бомбі поділ відбуваєть$ ся за мільйонну частку секунди (а це вибух), а в реакторі АЕС атом$ на енергія вивільняється під пильним контролем і досить по$ вільно впродовж трьох—чотирьох років (а це вже горіння). Отже, безпечне використання мирного атома на сучасному етапі вирі$ шальним чином залежить від якості контролю, тобто від люди$ ни, яка розробила конструкцію ядерного реактора, виготовила обладнання, врахувала (чи не врахувала) ймовірні стихійні яви$ ща, створила автоматизовані сис$ теми управління та експлуатує високотехнологічний ядерний реактор АЕС. Тобто “людський фактор” сьогодні відіграє значну роль: майже всі ядерні аварії, які сталися в світі, рукотворні. Але безпеку АЕС можна забез$ печити не тільки активними, а й пасивними (без втручання люди$ ни) методами. В активних методах роль людини (чи зовнішніх чин$ ників, наприклад, землетрус чи цунамі) є досить важливою, навіть вирішальною. Все передбачити просто неможливо. Не тому, що це дорого, а тому, що немає досві$ ду. Пасивні методи — це безпека, підтримання якої ґрунтується на непорушності законів фізики й не потребує прийняття рішень екс$ плуатаційним персоналом. Сучасна технологія викорис$ тання атомної енергії для вироб$ ництва електричного струму — це тільки перший і, можливо, не найкращий крок на шляху до ви$ користання ядерної енергії. Фун$ даментальний принцип вивіль$ нення атомної енергії в реакторах усіх АЕС у світі той же, що і в атомній бомбі. В обох випадках джерелом енергії є процес поділу ядра під дією нейтронів. В обох випадках паралельно з виділен$ ням енергії утворюються так зва$ ні осколки поділу, значна частина яких — радіоактивні елементи. Саме вони — джерело радіації. Радіація вбила 420 тисяч людей в Японії. Тобто створився стерео$ тип: радіація — це смерть. Здава$ лося б, що цього досить, щоб ви$ користанню атомної енергії ска$ зати тверде “ні”. Але!.. Але непереборна жага люд$ ства до високої якості життя пот$ ребувала, потребує зараз і потре$ буватиме завжди енергії, енергії іще раз енергії. Величина доступ$ ної кожній людині та суспільству в цілому енергії (теплової, меха$ нічної, електричної) для задово$ лення постійно зростаючих пот$ реб людини (продовольство, житло, одяг, безпека, розваги, за$ доволення тощо) є одним із вирі$ шальних факторів, які визнача$ ють якість життя. Краще живе той народ, який виробляє більше енергії на душу населення. Але! Настає момент, коли ви$ рішальним гальмом для зростан$ ня якості життя стає погіршення стану навколишнього середови$ ща (якості повітря, води, забруд$ нення міст і зростання кількості побутових і промислових відходів тощо). Виникає цілком обґрунто$ ване враження, що людство пра$ цює не лише на власне знищен$ ня, а й на умертвління навколиш$ нього середовища. Людина на$ пружує мозок і знаходить шляхи збереження життя. Світ розвивається за добре ві$ домим сценарієм. Еволюція будь$ якої цивілізації (зокрема й техно$ логічної) проходить через п’ять етапів. Перший етап (зароджен$ ня) виникає в період кризи попе$ редньої цивілізації. Другий етап (розвиток) відбувається паралель$ но із занепадом попередньої циві$ лізації. Третій етап (розквіт циві$ лізації) характеризується тим, що попередня цивілізація стала вже історією, складається враження, що існуючий стан найкращий і якість життя практично повністю відповідає бажанням. Четвертий етап (криза) характеризується тим, що частина суспільства по$ чинає розуміти негативні наслід$ ки існуючої цивілізації для май$ бутнього, виникають сумніви що$ до безпеки, суспільство генерує нові ідеї і поступово зароджується нова цивілізація. П’ятий етап (за$ непад) — це повільна смерть ста$ рої цивілізації, існує паралельно зі зростанням нової цивілізації. Все, буцімто, повертається на круги своя, хоча й на іншому вит$ ку спіралі. — За якимось диявольським планом 25-річчя Чорнобильської катастрофи відбувається на тлі аварії на АЕС “Фукусіма-1”. Це одна з найстаріших АЕС у світі, побудована в 1970-х роках. Чи багато старих АЕС у світі? Чому славетні японські технології не передбачили засобів, які б не допустили того, що нині в морській воді вся таблиця Менделєєва? — Сьогодні майже всі енерге$ тичні реактори (більше 450 у сві$ ті), незалежно від часу введення в експлуатацію, належать до так званого другого покоління ядер$ них реакторів. Так само й 52 реак$ тори в Японії. Як, до речі, і Чор$ нобильський реактор РБМК$ 1000 і реактори ВВЕР$1000 на всіх діючих АЕС України. Реакто$ ри третього покоління почали бу$ дуватись і введені в експлуатацію тільки в Японії (три реактори). До речі, реактор № 6 АЕС “Фуку$ сіма$1” — реактор третього поко$ ління, а інші 5 реакторів — друго$ го покоління. Реактори четверто$ го покоління з’являться через 15—20 років. Кожне покоління реакторів краще, ніж попереднє. Але всі ядерні реактори мають одну й ту ж ваду: вони продуку$ ють радіоактивні відходи. А це означає, що суспільство завжди пов’язуватиме їх з атомною бом$ бою, Чорнобилем, а відтепер і з Фукусімою. Жодні ядерні технології на су$ часному етапі розвитку не мо$ жуть виключити ймовірність ра$ діаційної аварії. Це аксіома. Зав$ дання науковців, проектувальни$ ків, конструкторів, будівельників та інженерів — передбачити шля$ хи мінімізації наслідків такої ава$ рії й повністю виключити вихід радіонуклідів за межі ядерної ус$ тановки. Будь-яка радіаційна аварія має дві фази: гостру, коли радіа$ ція “витікає” з об’єкта, і хроніч$ ну, — коли треба зменшувати (чи ліквідовувати) наслідки аварії. Пропозиція щодо “підземного бункера”, в який можна опустити зруйнований ядерний реактор, на перший погляд, вирішує проб$ лему швидкої ліквідації гострої фази аварії. Але що робити по$ тім? Чи не нагадує такий підхід поведінку домогосподарки, яка все сміття у квартирі замітає під диван, щоб не було видно? Наша Земля — жива планета. Розміщу$ вати будь-де чужорідні речовини в її тілі небезпечно, особливо для прийдешніх поколінь. Щодо скиду в океан аварій$ них рідких радіоактивних відхо$ дів, які виникли внаслідок аварії на АЕС “Фукусіма$1”, то це свід$ чить про конструктивні недоліки в протиаварійній інфраструктурі АЕС. Так робити не слід. Хоча ра$ діоекологічна небезпека скиду практично нульова, психологіч$ ний резонанс від “радіоактивно$ го забруднення океанської води і морепродуктів” є ще одним аргу$ ментом не на користь атомної енергетики. — Після Чорнобильської аварії начебто з’явилися нові інструкції, згідно з якими мають бути аварійні генераторні установки, незалежні одна від одної. Чи встановлено їх на українських АЕС? — На всіх АЕС світу, на всіх українських АЕС і на Чорнобиль$ ській АЕС (ще до аварії) встанов$ лені дві резервні системи для електричного живлення насосів систем охолодження: дизельні ге$ нератори й акумуляторні батареї. Вони абсолютно незалежні одна від одної і спрацьовують лише у випадку аварії загальної енерго$ Наш співрозмовник — Володимир Васильович ТОКА* РЕВСЬКИЙ — заступник генерального директора Держав* ної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон” із питань науки й нових технологій. Доктор фізико*мате* матичних наук, професор. Член Центрального правління Науково*технічної спілки енергетиків та електротехніків України (НТСЕУ), відомий спеціаліст у галузі ядерної фі* зики і ядерної енергетики. Лауреат іменної премії ім. К. Д. Синельникова НАН України. Автор 257 наукових праць, 12 авторських свідоцтв і 6 патентів України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин