Актуальне інтерв’ю · “Духовний Чорнобиль давно вже почався, а ми іще тільки його боїмось”. Ліна Костенко · с. 7сторінка оригіналу ↗
«НАШЕ ЖИТТЯ — ЦЕ ПОСТІЙНИЙ БАЛАНС КОМПРОМІСІВ»
Слово Просвіти, №15 за 2011 рік
мережі, на яку працює АЕС і з якої бере енергію для власних потреб. Енергомережа може ви$ йти з ладу внаслідок багатьох причин — і технічних, і природ$ них. Під час аварії на Чорнобиль$ ській АЕС енергомережа працю$ вала у звичайному режимі. Під час аварії на АЕС “Фукусіма$1” енергомережа північної Японії миттєво вийшла з ладу внаслідок катастрофічного землетрусу си$ лою 9 балів. Діючі на момент зем$ летрусу (14:46 за місцевим часом) енергоблоки 1, 2 і 3 АЕС “Фукусі$ ма$1” були автоматично зупинені шляхом введення аварійних пог$ линачів нейтронів в активну зону. Інші три реактори АЕС були зу$ пинені раніше, але потребували електричної енергії для охолод$ ження радіоактивного ядерного палива. Через декілька секунд після розвалу зовнішньої енерго$ системи автоматично ввімкнули$ ся дизельні генератори на всіх шести енергоблоках АЕС “Фуку$ сіма$1” для охолодження шести активних зон і шести басейнів витримки відпрацьованого ядер$ ного палива. Менш ніж через го$ дину (15:51 за місцевим часом) хвиля цунамі заввишки 14 метрів вдарила по АЕС, споруди якої розташовані на відстані 100—200 метрів від берега океану, вивела з ладу дизельні генератори і біль$ шість акумуляторів. Можливість землетрусу силою до 8 балів і цу$ намі висотою до 6 метрів були враховані при проектуванні та будівництві АЕС. Спеціальний протицунамний хвилеріз захис$ тив би від цунамі до 6 метрів. Японські реактори витрима$ ли землетрус і цунамі. Якби не розвалилась енергосистема, раді$ аційної аварії не було б. Те, що сталося на АЕС “Фуку$ сіма$1”, свідчить про необхідність суттєвого удосконалення проти$ аварійних планів, які є на кожній АЕС у світі. Крім того, уроки Чорнобиля не були належно вив$ чені: ні у нас в Україні, ні в світі. Але це вже окрема тема. — Уже через два тижні після вибуху реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС за Вашої участі було доведено, що вибух був неминучим внаслідок недоліків у системі управління активної зони реактора. Чи враховані ці недоліки нині — і в нас, і в світі (зокрема в Росії). — За результатами аналізу причин аварії на Чорнобильській АЕС уже восени 1986 року було внесено багато принципових змін у конструкцію і регламент експлуатації реакторів типу РБМК$1000, і на енергоблоках № 1, № 2 і № 3 Чорнобильської АЕС, і на всіх інших АЕС з реак$ торами РБМК$1000, які працю$ ють в Росії. Змінені й системи аварійного захисту, що унемож$ ливлюють повторення відомого сценарію аварії на четвертому блоці ЧАЕС. — Представники чи не всіх країн, де використовується атомна енергія, бували в Україні, вивчали чорнобильські наслідки, давали поради. Активними були і японські спеціалісти. А сьогодні ситуація в Японії непередбачувана, як визнав прем’єр-міністр країни Наото Кан. Чи не значить це, що через об’єктивні та суб’єктивні чинники (державні засекречення, бізнесові інтереси — власник АЕС в Японії — фірма ТЕРСО) атомна енергетика розвивається в кожній країні за принципом “аби дешевше”, а потім стає проблемою всіх?
— На жаль, інформування громадськості про радіаційний стан навколо АЕС “Фукусіма$1” абсолютно не відповідає масшта$ бам аварії. Ситуація багато в чому схожа з інформуванням про по$ чаток і гостру фазу Чорнобиль$ ської аварії. Будь-яка потужна енергетич$ на установка небезпечна. Або в процесі експлуатації, або при ви$ никненні аварії. В процесі екс$ плуатації АЕС набагато безпечні$ ші, ніж теплові електростанції. Вони не забруднюють атмосфер$ не повітря, не спалюють кисень. Але аварія на АЕС має набагато гірші екологічні, політичні й пси$ хологічні наслідки, ніж аварія на тепловій електростанції. Дешевизна атомної енергети$ ки — це міф. Спорудження сучас$ ної АЕС коштує набагато дорож$ че, ніж будь-якої іншої електро$ станції на органічному паливі. Комплексні суспільні витрати теж великі, якщо правильно вра$ хувати вартість поводження з ра$ діоактивними відходами і відпра$ цьованим ядерним паливом. І все ж атомна енергетика розвиваєть$ ся після Чорнобильської катас$ трофи і розвиватиметься після Фукусімської трагедії. Зовсім не тому, що її лобіюють атомники, і не тому, що сучасна атомна енер$ гетика не має альтернативи, а то$ му, що інші джерела не зможуть задовольнити енергетичний го$ лод людства без самознищення. Історичні переваги АЕС, хоча цей видасться дивним її противни$ кам, полягають у безпечності її експлуатації для навколишнього середовища, відносно невеликій кількості відходів, простоті вимі$ рювання радіації і надзвичайно великій енергоємності ядерного палива. — Володимире Васильовичу, в післячорнобильський період центр уваги Ваших наукових досліджень і практичної діяльності було перенесено на проблеми поводження з радіоактивними відходами і ліквідації наслідків аварії, Ви очолювали державне спеціалізоване підприємство Центр переробки та захоронення техногенних відходів “Техноцентр”. Що вдалося зробити? Як нині стоїть справа з утилізацією цих відходів? Наша громадськість свого часу схвилювалася, почувши, що Чорнобиль може стати кладовищем цих відходів з інших країн (чи це правда)? Чи існують якісь продуктивні проекти, зокрема й альтернативні, з ліквідації наслідків катастрофи? Що скажете про підписання контракту з компанією “Холтек” на будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива? — Державне спеціалізоване підприємство Центр переробки та захоронення техногенних від$ ходів “Техноцентр” було створе$ но 23 лютого 1997 року з метою розробки нових технологій по$ водження з техногенними відхо$ дами, перш за все тими, які ви$ никли внаслідок аварії на Чорно$ бильській АЕС, а також для нау$ ково-технічного супроводу будів$ ництва сучасних безпечних схо$ вищ радіоактивних відходів. Що вдалося зробити? Разом із проектувальниками розробили і почали будівництво (1998 рік) першої черги комплек$ су виробництв для дезактивації, транспортування, переробки та захоронення радіоактивних від$ ходів із територій, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС. Цей ве$ личезний об’єкт вартістю близько
500 мільйонів гривень (у цінах 1997 року), більше відомий як комплекс “Вектор”, мав виріши$ ти проблему надійної ізоляції від навколишнього природного сере$ довища значної кількості Чорно$ бильських радіонуклідів. Але — не судилося, бо щороку на будів$ ництво виділяли в кілька разів менше коштів, ніж передбачалося проектом і відповідними плано$ вими графіками будови. Основні об’єкти інфраструктури комплек$ су “Вектор” і сховище, збудоване за кошти Європейської комісії на підтримку зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, були прий$ няті Державною комісією в екс$ плуатацію в квітні 2008 року. Зда$ валося, що до кінця 2008 року ми здамо в експлуатацію ще два схо$ вища, а 2009 року почнемо при$ ймати радіоактивні відходи на за$ хоронення. Але в Україну прий$ шла економічна криза, на яку можна списати всі прорахунки, і будівництво комплексу “Вектор” 2009 року зупинилося. Не відно$ вилося воно і в наступні роки. Складається враження, що справа тут не тільки в недостатньому фі$ нансуванні, а й у відсутності пріо$ ритетів у державній політиці що$
до ліквідації наслідків Чорно$ бильської катастрофи. Одначе, все, що збудовано й експлуатуєть$ ся на комплексі “Вектор”, я вва$ жаю великим досягненням ко$ лективу ДСП “Техноцентр”, буді$ вельників і проектувальників. Це плацдарм не тільки для завершен$ ня будівництва готових на 90— 95 % об’єктів, а й для створення на їх базі Національного сховища ядерних відходів, зокрема радіо$ активних відходів АЕС України. Щодо сховища відпрацьова$ ного ядерного палива, збудувати яке планується в зоні відчуження поруч із комплексом “Вектор”, то рішення про його розміщення має бути прийняте Верховною Радою України. Моя особиста думка полягає в тому, що спочат$ ку потрібно прийняти Закон Ук$ раїни про стратегію повернення земель зони відчуження для про$ живання населення і про довічне виведення з господарського вжитку частини зони відчужен$ ня, яка забруднена трансурано$ вими елементами (плутонієм і америцієм) вище певної межі. Проживання людей на такій те$ риторії має бути заборонено на сотні років. До речі, на таких зем$ лях будується комплекс “Век$ тор”, експлуатується пункт захо$ ронення радіоактивних відходів “Буряківка”, знаходиться Чорно$ бильська АЕС. Побоювання, що концентрація в одному місці ве$ ликої кількості ядерних відходів створює потенційну небезпеку для сучасного і майбутніх поко$ лінь, є не безпідставним і потре$ бує детального професійного і громадського обговорення. Чи може стати Чорнобиль кладовищем для радіоактивних відходів з інших країн? Може, як$ що буде змінено законодавство України, яке забороняє ввезення з інших країн будь-яких відходів, зокрема й радіоактивних. Може, якщо будуть змінені законодавс$ тва наших сусідів чи інших дер$ жав, якими теж забороняється вивезення відходів в інші країни. Може, якщо народ цього заба$ жає, примусить депутатів змінити законодавство і дасть “добро” на будівництво на забруднених плу$ тонієм землях зони відчуження міжнародного сховища радіоак$ тивних відходів зі спеціальним статусом, а зароблені кошти пі$ дуть на екологічне оздоровлення. В усіх інших випадках розмови про “Чорнобильське кладовище” — це ще одна страшилка проти будь-яких реальних кроків до приборкання “мирного” атома, який вирвався з-під контролю. Місце “вільних” радіонуклідів у контейнері, а контейнера — у сховищі радіоактивних відходів,
яке треба якнайшвидше будува$ ти. Іншого шляху не існує. І, наостанок, про альтерна$ тивні проекти ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зупинюсь тільки на трьох проек$ тах, до яких мали безпосереднє відношення фахівці ДСП “Техно$ центр”. Жоден із цих проектів не реалізований. 1997 року ДСП “Техноцентр” разом з Оукріджською Націо$ нальною лабораторією (США) запропонував застосувати техно$ логію фіторемедіації для приско$ реного очищення радіоактивно забруднених ґрунтів. Суть техно$ логії полягає в тому, що будь-яка рослина (трава, кущ, дерево) для свого росту висмоктує з ґрунту різні хімічні сполуки, зокрема й ті, що містять радіонукліди. Рос$ лина стає радіоактивно забрудне$ ною, а ґрунт очищається від радіо$ нуклідів. Далі радіоактивна біо$ маса використовується як сиро$ вина для виробництва енергії. Розглядалося два проекти отри$ мання корисної енергії. Перший проект — револю$ ційний, під назвою електрофер$ ма (спільно з німецькими фахів$ цями), який передбачав вироб$ ництво з радіоактивної біомаси водню і пряме перетворення хі$ мічної енергії при синтезі води з водню і кисню в електричну енергію в так званих паливних елементах. 1998 року в Славутичі за підтримки Міністерства енер$ гетики США відбувся міжнарод$
ний семінар, присвячений засто$ суванню технології фіторемедіа$ ції зони відчуження з одночас$ ним виробництвом енергії. Мін$ чорнобиль України (міністр Кальченко В. М.) підтримав спільний українсько-американ$ ський проект, склали перспек$ тивний план і кошторис, викона$ ли попереднє техніко-економіч$ не обґрунтування. Але проект “не пішов”, негативно спрацював людський фактор і в Україні, і в США. Змінилися міністри і голо$ ви державних комітетів, звільни$ лися керівники лабораторій, з’явилися інші відповідальні осо$ би й “цегляні стіни”, виникли су$ то організаційні перепони. Не вистачило командної гри і про$ бивної сили з обох сторін. Чудо$ вий проект тихо помер… Другий проект — класичний, який передбачав спалювання ра$ діоактивної біомаси для вироб$ ництва тепла або для виробниц$ тва електричної енергії таким же шляхом, як це робиться на тепло$ вих електростанціях. Для реаліза$ ції цього варіанта створили Євро$ пейський технологічний консор$ ціум за участю ДСП “Техно$ центр”, лідером консорціуму ста$ ла компанія Альстом (Німеччи$ на), а координатором — професор Гельмут Фолькер. Федеральний уряд Німеччини фінансував роз$ робку техніко-економічного об$ ґрунтування, яке було успішно завершено 2001 року. Для початку фінансування німецьким урядом будівництва в зоні відчуження ус$ тановки для утилізації радіоак$ тивної деревини потрібна була підтримка Міністерства охорони природних ресурсів України. Склалася дивна й абсолютно не зрозуміла, як на мене, ситуація: “зелене” Міністерство екології Німеччини пропонує надати до$ помогу Україні в будівництві, а “зелене” (на той час) Міністер$ ство екології України не підтри$ мує цю ідею. Упродовж останніх восьми років інтерес до цього проекту то з’являється, то зникає. Ініціатори й автори проекту вже вийшли у відставку, зникли деякі фірми й підприємства — члени Європейського технологічного консорціуму, а ідея жива. Мене не покидає думка, що цей проект усе ж таки буде реалізовано. Третій проект стосується об’єк$ та “Укриття”. Перетворення зруй$ нованого 26 квітня 1986 року вибу$ хом четвертого енергоблоку ЧАЕС на безпечну систему було заверше$ но вже через півроку, в листопаді 1986 року, коли в неймовірно важ$ ких радіаційних умовах над зруй$ нованим реактором звели нову споруду, так званий саркофаг. Тим самим аварія була локалізована втому розумінні, що забруднення навколишнього природного сере$ довища припинилося. Сукупність саркофагу і мертвого тіла (зруйно$ ваного реактора) назвали об’єктом “Укриття”. Доки саркофаг накри$ ватиме зруйнований реактор, доти радіонукліди звідти не потраплять ні в атмосферу, ні в Прип’ять, ні в Дніпро, ні в Чорне море (далі — всюди). Саркофаг уже простояв майже 25 років і свою захисну функ$ цію виконує. Певної відповіді на питання “скільки він простоїть ще?” не знає ніхто. Відомо тільки те, що у випадку його руйнування (від старості, внаслідок стихійного лиха чи зловмисного втручання) тисячі тонн радіоактивних матері$ алів, забруднених радіонуклідами
Закінчення на стор. 10
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
