Традиційна культура · “У часи бездержавності постійно розтирали на порох сумлінних дослідників кобзарства”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
НЕВІДОМИЙ МУЗЕЙ
Слово Просвіти, №15 за 2011 рік
Унікальну колекцію давніх бандур і документів про долю кобзарства Криму й Кубані, що десятиліттями тулилася в бібліотеці Ялтинського педучилища (нині Кримський гуманітарний університет), чиновники від культури не хотіли називати музеєм довго і вперто. Цей статус безцінне для української культури зібрання раритетів нашої духовної спадщини отримало незадовго до свого нинішнього 45*річного ювілею, завдяки наполяганням української грома* ди півострова. Та сьогодні багатий на рідкісні експонати музей залишається невідомим не лише мешканцям, а й гостям курортного півострова, бо інформації про нього немає в жодно* му туристичному путівнику Ялти і Криму. А міг би стати цікавою пам’яткою українського Криму і гідним пам’ятником своєму творцю — педагогу, музиканту, історику, краєзнавцю, артистові, для якого кобзарювання було долею — Олексію Федоровичу НИРКУ.
Віктор ХОМЕНКО, Крим
Тут живий літопис південного кобзарства. Десятки інструментів початку і середини минулого сто$ ліття нелегко було збирати, бо майже кожен виконавець чи тво$ рець опальної бандури закінчив своє життя на Соловках чи в Си$ біру. Туди ж обіцяли запроторити й збирача та реєстратора сьогод$ нішнього вельми значного істо$ ричного фактажу, пошуковця й увічнювача імен цілої когорти майстрів виготовлення і гри на старовинному козацькому інс$ трументі, тоді ще юнака з незвич$ ним для Ялти ім’ям — Олекса. Найчастіше — “добродії” з КДБ і запопадливі прискорювачі злиття націй “в єдіний совєтскій народ столько рускім язиком общєнія”, на яких Крим рясний і досі. Вони постійно ускладнювали життя й роботу педагога-україніста, який ще й організував та очолив ял$ тинську “Просвіту”, цькували, тримали в “чорному списку” неблагонадійних громадян, у вічі й позаочі називали “націоналіс$ том, бандєровцем”, — бо знали його хресну долю.
КОЗАЦЬКА КОЛИСКА. ГОЛОДО- МОР. ВІЙНА. КОНСЕРВАТОРІЯ. ТЮРМА. ТАБОРИ. БАНДУРА Так жартома Олексій Нирко відповів на моє прохання хоча б стисло розповісти про своє жит$ тя. Пізніше, запізнавши в мені земляка, звірився, що козацького роду, народився на Дніпропет$ ровщині, в селі Нова Січ, яка ста$ ла останнім притулком для запо$ рожців. Діди воювали в націо$ нальних військах, дарували онуку твори Шевченка і Кащенка, зба$ гачували переказами про січови$ ків, народними піснями. Тут піз$ нав жахіття голодомору, втрати найрідніших людей. Тоді вперше арештували батька, а 1938 року вдруге позбавили волі, разом із братом інкримінували антира$ дянську роботу. Звинувачення були безпідставні, брати мужньо їх відхиляли, вперто не ставили підписів під протоколами допи$ тів, але 5 років життя в них забра$
народні капели бандуристок і п’ять ансамблів, з якими висту$ пав у Білорусі, Греції, Туреччині, Франції, Польщі, Росії, Угорщи$ ні, Югославії.
СПРАВА ЧЕСТІ Й ЖИТТЯ На берегах Чорного й Азов$ ського морів у всі часи вистачало й українців, і козаків-бандурис$ тів. Серед них особливі родові козацькі прізвища: Цимко, Шар$ ко, Круча, Гусарь, Пилинський, Журчинський, Луковецький… Музей кобзарства постійно поповнюється новими експона$ тами. Його фундатор, збирач, охоронець, науковий працівник, пошуковець, екскурсовод, рес$ тавратор старовинних інструмен$ тів і водночас віртуоз гри на них — Олексій Нирко, сорок років щод$ ня витираючи музейний пил із дорогоцінних реліквій, оповідав мені, що кожна з них варта окре$ мого музею, а небуденна доля творця чи виконавця дум і пісень часів козацтва гідна роману чи до$ кументальної повісті. Збирати експонати, документи й світлини Олексій Федорович розпочав 1964 року. Основна кількість на$ бутків музею — кілька десятків бандур аматорського виготовлен$ ня кінця ХІХ—ХХ ст. Особливо цінні давні бандури відомих укра$ їнських майстрів Олександра Корнієвського, Кузьми Німчен$ ка, Івана Скляра, Семена Турчин$ ського, Володимира Тузиченка, Івана Герижвана, Василя Мако$ вецького, Йосипа Сніжного, бан$ дури кримських кобзарів Карпа Лудильника, Андрія Цемка, Мар$ ка Ковальського, Семена Хутір$ ного, Федора Кобзаря, інстру$ менти кубанських бандуристів Володимира Лазаренка, Михайла Теліги, Іллі Німченка, Івана Гав$ риша, Зота Діброви… А також багаті архіви, матері$ али про майстрів і виконавців$ бандуристів досліджуваних регіо$ нів Соборної України: понад пів$ сотні рідкісних світлин із 1898 року з історії кобзарства, праці Нирка про бандуристів і майстрів Криму та Кубані, тривалий час заборонені книги з історії коб$ зарства й України, бібліотека нотних видань, збірки україн$ ських дум і пісень, афіші вико$ навців-бандуристів, капел та ан$ самблів; програми концертів, фестивалів, фото створених Нир$ ком та його учнями капел та ан$ самблів бандуристів, аудіокасети тощо. Тут же окремі деталі бандур та інструменти, за допомогою яких їх виготовляли, листування, книги, журнали з відомостями про майстрів і кобзарів, спогади сучасників тощо. Зараз невелика аудиторія, яка стала музейною за$ лою, є водночас і місцем репети$ цій юних бандуристок, консуль$ тацій, наукової роботи. Ялтинський бандурист не мав часу журитися з того, що його “дитя душі” десятиріччями об$ минають увагою, праведно зби$
рав до цього стільника пам’яті нові реліквії. Надбав стільки, що почав навіть дарувати. Кілька цінних кримських і кубанських бандур опинилися в Києві. Три старовинні бандури передав Ял$ тинському музею Лесі Українки, куди приходив “виспіватися-ви$ сповідатися”, разом зі своїм уч$ нем, знаним у Криму кобзарем Остапом Кіндратчуком, або з ці$ лою капелою бандуристок. Разом із кубанцями, які ще пам’ятають свій родовід, вони підняли кобзарське мистецтво до рівня міжнародних фестивалів. Ці Ялтинські фестивалі стали щоріч$ ними вже давно, та про це роко$ тання бандур “останніх січовиків” пише чомусь лише канадська пре$ са. У цих змаганнях віртуозів, які проходять під назвою “Дзвени, бандуро!”, традиційно перші міс$ ця і зараз посідає капела імені Степана Руданського, якою опі$ кувався кобзар Олексій Нирко. Щороку майстернішим ставав і ансамбль бандуристок “Пролі$ сок”. Під художнім керівництвом Неоніли Нирко, його, першого в Україні серед дитячих, ще 30 років тому удостоїли звання народного.
СЛІДАМИ ОСТАННІХ ЗАПОРОЖЦІВ “У часи бездержавності пос( тійно розтирали на порох сумлін( них дослідників кобзарства”, — бідкався Олексій Нирко, назива( ючи десятки добре відомих йому імен, досі незнаних нами, под( вижників українського козацько( го духу. Найбільше обурювало його те, що повсякчас натрапляв на писання про те, що ніби в за( порізького козацтва “після поці( лунку пантофлі Катерини ІІ ви( парувалась українська суть”. Ду( же переймався Олексій Федоро( вич трагічною долею козацьких станиць, про знелюднення яких зібрав чималий матеріал серед іс( ториків і вцілілих очевидців тра( гедії. Зокрема про повністю висе( лену 18$тисячну українську ста( ницю Медведовську. Полтавську — де до радянських репресій жи( ло близько 15 тисяч нащадків пе( реселених Катериною ІІ на Ку( бань запорожців. Вони не дозво( ляли топтати рідну культуру, всі були освіченими людьми, пов( ставали проти закриття першого Всеросійського українського пе( дагогічного технікуму, який пра( цював у Полтавській. Із численних статей Олексія Федоровича, в яких він, — вічний подорожній станицями нащадків запорожців, — наводить реальні факти буття ще не притлумленої тут, попри жорсткі заборони й криваві репресії, українськості, гордого й вольного козацького духу, вдома не опублікував жод$ ної. Інакше й не могло бути, адже автор насмілювався заперечувати офіційну імперську тезу про ніве$ лювання-злиття націй у “новую общность — рускоговорящій со$ вєтскій народ”. Лише в Нью$
Йорку в журналі “Бандура” вид$ руковано його працю “Кобзар$ ство Кубані”. Це при тому, що, оцінюючи його титанічну працю, відомий кубанський краєзнавець Іван Федоренко відзначив: “Усі сучасники — історики Кубані не спромоглися виконати такого об$ сягу робіт з кобзарської темати$ ки, який звершив Нирко”. Кримські бандуристи, які ви$ ходили з турецьких і кримських невольників, для Нирка — окрема тема. У нього є свідчення й інших авторитетних дослідників про те, як невольницькі плачі безпосе$ редньо складалися на ринках Ка$ фи, що грали бандуристи не тіль$ ки на базарах Криму й Туреччини, а й у палацах султанів і владарів Європи. Імен тих музик час не вберіг, окрім Карпа Кобзаря-Лу$ дильника, спогади про якого за$ писав у часи війни від годинника$ ря, начальника ялтинського пар$ тизанського загону Василя Мусі$ йовича Кулініча. Сліди арештова$ ного діда і його бандури загубили$ ся вже перед війною. Більше фактів про ялтинсько$ го бандуриста Андрія Цимка. Є в музеї і його інструмент кінця ХIХ століття. Серед найцікавіших кобза “шаленого Шауера” — він, син фіна й німкені, так захопився українським мелосом, що став бандуристом, педагогом, актором українських труп. Бандури Сте$ пана Гарша, кубанців Михайла Теліги і Федора Діброви — зачи$ нателів капели кобзарів у Києві часів Гетьманату. Найновіша тут бандура майстра Семена Турчин$ ського зі станиці Азовська, який трагічно загинув у 94 роки. Казав цей кремезний дідусь: “Хто на моїх бандурах дітей грати вчити$ ме, тому навіть доплачувати го$ товий…”. Нині на його дзвінких інструментах грають кобзарі ку$ банської станиці Сіверської. Ми$ лозвучне диво народного мистец$ тва — й одна з перших хроматич$ них бандур майстра Григорія Гу$ саря зі станиці Канівської, виго$ товлена разом із керівником ка$ пели бандуристів — кубанцем Степаном Жарком, замордова$ ним у 20$ті роки за відродження українства у цьому краї, разом із сотнями інших народних талан$ тів — будителів духу. …Бандуристи і їхні пісні — по( за часом. Але ж коли дочекаємося гідного оформлення безцінного скарбу ялтинського музею кобзарс( тва Криму і Кубані та видання книги про ці реліквії козацького ду( ху нашого народу і водночас не( втомний, сподвижницький шлях їх збирача Олекси Нирка, для якого кобзарювання теж стало долею. Невже нагодою для цього не ста( нуть навіть два нинішні ювілеї — 85(річчя фундатора коштовної ко( лекції і 45(ліття унікального му( зейного зібрання — справи його життя? Чи вірус безпам’ятства до найкращих представників укра( їнської нації провінціали підхопили від нинішніх владників у Києві?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
