Вернісаж · “Скульптура в нашій країні є досить герметичною цариною”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ККААЛЛІІГГРРААФ ФІІЯЯ ППРРООССТТООРРУУ
Слово Просвіти, №15 за 2011 рік
В’ячеслав ЛЕВИЦЬКИЙ Фото автора
Із різних причин скульптура в нашій країні є досить герметич$ ною цариною. В ідеалі кожен із нюансів композиції сприяє грі об’ємів. Утім, низкою авторів та$ ка ціль применшується. Схоже, сьогодні поширеною метою скульптора стає надання фактури тому, що в принципі не придатне для втілення. Майже без опосе$ редковування, без паралелей із класицистичними алегоріями пластика опредмечує підсвідо$ мість сучасної людини. Примі$ ром, К. Синицький у роботі “Комфортне існування” пропо$ нує гротескний римейк Венери Милоської. Статуя жінки з відби$ тими кінцівками розміщується в інвалідному візку під старою па$
Костянтин Синицький. “Комфортне існування”
расолею. Із грудної клітки, ніби з розчахнутої шафи, визирає інша голова з несамовитими очима — певний “голос нутра”. Інколи “унаочнення ком$ плексів” увінчується експери$ ментом в ім’я експерименту. Зок$ рема експонат А. Ротара “Мерсе$ дес мого дитинства” узагалі про$ мовисто неживописний. Це лис$ кучий двоколісник із кермом, сідлом і педалями, оздобленими хутром. Було б дріб’язковим по$ вертатися до думки про чергове винайдення велосипеда. Зате на$ очним є знеособлення та мізер$ ність теперішнього епатажу. Француз М. Дюшан шокував мо$ дерністичну громаду, виставляю$ чи в галереї банальний пісуар під назвою “Водограй”. Осмислення стереотипів і культу побуту відбу$ валося з показною ядучістю, під$ кресленою незграбністю, “чор$ ним гумором”. У версії Ротара основним виявляється знак ком$ форту — розкішний, хоча зайвий аксесуар. Він набирає іронічності в поєднанні з назвою, проте як твір просторового, а не словесно$
го — часового — мистецтва, дово$ лі безпорадний. Із іншого боку, перегук між кількома художніми мовами простежується й на вдячніших прикладах. Для низки скульпто$ рів істотне унаочнення лише об’ємного контуру об’єкта. Тіло наче зумисне відшаровується від форми. Цей ефект увиразнюється завдяки гратчастому матеріалові. Перетини металевих стрижнів і планок уособлюють тотальну по$ рожнистість, просвітчастість. Су$ мірному відчуттю звукової обо$ лонки, її апробації на доступ$ ність, змогу розриватися та зрос$ татися приділяє увагу І. Андрусяку поетичній збірці “Неможливос$ ті мови”. Деконструкція в літера$ турі цілком узгоджується із зосе$ редженістю на розщепленнях у скульптурі. Провідна тенденція віт$ чизняної скульптури поля$ гає в переоцінці меж деко$ ративного. Протягом тако$ го перегляду оскаржуються найменші вияви монумен$ талізму. Свідченням цього є проект “Kiev Fashion Park”. Паркові прикраси, які пла$ нують розмістити на Пей$ зажній алеї, співзвучні рад$ ше з трансавангардними ілюзіями, аніж з традиці$ ями містобудування. Задум окремих скульптур вторин$ ний і мало пов’язаний із культурним силуетом Киє$ ва. Так, згідно з баченнями романтизму, кожен сквер читається, ніби книга, де “розділи” рослин поповне$ ні витворами пластичного мистецтва. Чи багато про столицю невдовзі оповість “хор” “брюссельських хлоп$ чиків” із кольоровими стру$ менями в роботі О. Алексє$ єва “Rainbow”? Згадка про вивільнення підсвідомості не усуває по$ леміки щодо її проявів. На$ певне, до найконструктив$ ніших серед інших нале$ жить міф. Посилань на мі$ фологію, поетичний світо$ устрій на виставці чимало. Послідовне очуднення особ$ ливо гармонійне в скульпту$ рі Н. Мудрук. У маньєрис$ тичних композиціях крихітні ге$ роїні в шляхетському вбранні й високих перуках співіснують із тваринами-добротворцями. При цьому опертя на мовні підтексти реалізується з тендітною вишука$ ністю. Підтвердженням є бронзо$
Із колекції Наталії Мудрук ва піраміда слоників, уподібне$ них до мух. Споріднені, у гарному сенсі “книжні”, мотиви наражаються на єдиний ризик. Казковий анту$ раж нині занадто закоренився в ужитку. Через деталістичну пиш$ ноту сувенірів ми розучилися ба$ чити прекрасне в цілому. Можли$ во, повернути такий хист посиль$ но українській міфології. Вона не здобула занадто багатьох серйоз$ них скульптурних подач — і це мінус. Зате вона не розтиражова$ на — і це в дечому неймовірна пе$ ревага. Самобутніми учасниками са$ лону, заглибленими в перевід$ криття нашої минувшини, є М. Горловий і Р. Найда. Своєрідність їхніх стилів простежується крізь призму крилатого виразу. Як ві$ домо, Ф. Ніцше казав, що міф — абревіатура явища. Перший зі скульпторів схильний виокрем$ лювати “літери” з відповідного “скорочення” та відновлювати за ними слова. Іноді, вірогідно, усе вивершується “плетінням сло$ вес”. Так, твори М. Горлового ви$ різняє, насамперед, моноліт$ ність, масивність, заокруглені обриси. Митцю особливо вдаєть$ ся зобразити язичницький анту$ раж. “Зозулька” в однойменній роботі перевтілена в сирену — райську діву-птаху. Колорит насі$ чок на ритуальному камені, із яких “зростається” портрет вол$ хва чи божества, провідний у “Приборканні коня”. Тим часом Р. Найда добирає “міфічній абревіатурі” лаконіч$ ний екслібрис. Символізація, стискання тілесних вимірів на тлі розімкнутого духовного — питомі засоби в лабораторії майстра.
Руслан Найда
Знахідки цього художника та скульптора заслуговують на ви$ няткову увагу. Вони перекону$ ють, що зазирання в давнину не обмежується привнесенням уро$ чистих архаїзмів. Сам автор зі$ знається в орієнтації на сакральні джерела мистецтва, зокрема сте$ пові споруди. Статика рукотвор$ них святилищ у його образності сполучається з лініями природ$ них краєвидів. Містерія нічних силуетів рівноцінна вибуху фор$ ми в полудень, коли плавиться обрій. Чиста незрушність тут ви$ являється відносною. Вигинисті коні завмирають, зберігаючи ша$ ленство серцебиття. Змії, навпа$ ки, згрубіло ціпеніють на списах. Окрім того, темп людського жит$ тя цілком підпорядкований рит$ міці довкілля. Скульптура “Вес$ няний галоп” розкриває відпо$ відний суголос чи не найпоказо$ віше. У композиції скакун засти$ гає, натужний, наче стиснута пружина. Його голова тягнеться вперед, увись, як і стріла наїзни$ ка. При цьому значущою стає не лише умовність, а й вірогідність наслідування. У пасмах гриви та хвоста фіксуються легкі (бо вес$ няні) доторки вітру. Творчість узагалі мислиться автором похідною від природи. Справді, Р. Найда прагне інсталю$ вати статуї в степу, як у галереї. Згідно з такою концепцією, люди$ на опиняється між художніх підка$ зок світу, наче Саят-Нова у фільмі С. Параджанова “Квіт граната”. Митець заохочує не просто небайдуже, а незамулено-наївне сприйняття. Він особисто пере$ конаний в одухотвореності мате$ ріалів. Залізо й камінь, основні в новій колекції, зіставляються з чоловічим началом. Раптові пе$ реходи загостреного у плавне, властиві експонованим роботам, вторять неправильним природ$ ним формам. Причому асоціації не слід обмежувати мегалітами. Автор зауважує, що змалку всту$ пив у змагання з простором, коли взявся різьбити окоренок зруба$ ної шовковиці. Невипадково ок$ ремі скульптури (човен із підко$ рювачами ріки та ін.) ніби стилі$ зуються під покручені галузки. Збагнути сенси в кожному вигині можна завдяки фантазії, дотич$ ним споминам про “світове” й особисте дитинство. Щільна низка персонажів теж засвідчує зближеність із міфом. Лицар завершує похід, амазонка спирається на списи, воїн при$ кривається щитом, схожим на листок подорожника, — про це
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
