Культура “Творчі люди є гарантами нашої стабільності”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ, МІЖ СЬОГОДЕННЯМ І МАЙБУТТЯМ Василеві Лопаті вже 70 років
Слово Просвіти, №15 за 2011 рік
Дмитро СТЕПОВИК, доктор мистецтвознавства, професор, академік АН Вищої школи України, м. Київ Так, йому вже 70. Мешкан$ цеві далекого Сан-Фран$ циско, але вічному україн$ цеві за всіма параметрами життя. Я не раз бував у Сан-Франциско, там при Тихому океані можна добре жити, правда, заважають трохи землетруси, але вони бува$ ють не часто. Василь із дружиною Регіною, донькою Олею там і давно (з 1994 року) і начебто не$ давно. Щороку буває в Києві, і його друзям-мистцям важко по$ вірити, що він так давно — 17 ро$ ків — уже не киянин. Справді, фі$ зично, може, і не киянин, але та$ ки справжній українець. Не діас$ порний, свій, нашинський. Чо$ му? Тому що має любов. І матиме її далеко вперед за свої нинішні 70. Що він там живе Україною і з Україною, можу назвати лише два факти. Живучи там, дістав тут на$ родного художника України та лауреата Шевченківської премії. Не один запитає і “Як то так мог$ ло статися?” А сталося! І сталося у цього уродженця Чернігівської землі за ці 17 “позаукраїнських” років ще багато чого такого, що може здивувати не одного.
Володимир КАЧКАН, м. Івано-Франківськ
Мав незаперечну рацію ви$ датний культуролог Юрій Шеве$ льов (Шерех), коли у статті “Ку$ лішеві листи і Куліш у листах” бідкався: “Поетика епістолярно$ го жанру не опрацьована. Історії листування на Україні ще не на$ писано” (Цит. епіграф до кн.: За$ бужко Оксана, Шевельов Юрій. Вибране листування на тлі доби: 1992—2002: з доданими творами, коментарями, причинками до біо$ графій та іншими документами. — К.: Висока Полиця, ВД Факт, 2011. — 504 с.; іл.). Можна і треба розширено ін$ терпретувати цей вислів, оскіль$ ки значна армада епістолоспад$ щини українства ще томиться під порохами комунізованих сховищ та архівів, практично немає до$ ступів і до приватних зарубіжних колекцій, які нерідко спадково опиняються в руках далеких ро$ дичів, що не розуміють своєї місії у якнайшвидшому оприлюдненні матеріалів. Отож очевидно, пот$ рібні державницькі зусилля, спрямовані на публікаторство епістолярних надбань, після чого піде цілий спектр напрямів та ас$ пектів досліджень у цій царині. Наразі ж маємо цікавий
Наприклад, чудові серії вишу$ каних графічних робіт, зроблених там, а презентованих на виставках тут. Як-от, глибоко духовні, філо$ софічно насичені й ретельно про$ роблені в кожнім штриху ілюстра$ ції до Гоголевих “Мертвих душ”. Вічна для Лопати Шевченківська тема. Повні містичної фантазії з несподіваними переходами в лі$ ричну поезію малярські роботи, якими здивував не одного, бо всі знали Лопату-графіка, а тут рап$ том малярство, та ще й яке! Його творча продуктивність дивувала завжди, але в період між 60$ма й 70$ма роками вона феноменаль$ на! Василь за вдачею імпульсив$ ний, гарячий, і не один психолог міг би запитати, як такий до краю жвавий, моторний чоловік може днями, тижнями, місяцями тер$ пляче висиджувати за вирисову$ ванням кожної найменшої лінії своїх бездоганних рисунків? Ве$ ликі творчі натури завжди загад$ кові, не вписуються в загально$ прийняті стандарти життя. Його життя в Америці теж ди$ вує й навіть декого непокоїть. Не знають, що це своєрідне несення хреста, бо Америка багата, але не для всіх. І поїхав туди Лопата не для курортування, а за сімейними обставинами, та ще й за станом здоров’я. І слава Богу, що лагідний,
теплий і в міру вологий приокеан$ ський клімат благотворно впливає на нього і дає силу робити ту істин$ но Сізіфову мистецьку й письмен$ ницьку — так, і письменницьку! — працю, якою він там постійно, день за днем займається. Звідтам Лопата славить Україну, працює для неї, ширить про неї правду й добро, — всупереч тим, хто там ширить про неї брехню й компро$ мат, — а таких не бракує ніде. Я певен, що в Києві чи будь$ де в Україні Василь Лопата не зробив би більше і якісніше для розвою сучасного українського мистецтва, ніж в Америці. Там мало що його відволікає від улюбленої і натхненної справи, і він знає своє призначення і своє покликання. Якби навіть відте$ пер він не зробив би нічого особ$ ливого, то все одно він уже вві$ йшов у когорту класиків україн$ ського мистецтва, його графіка і малярство гарні на вигляд, усі йо$ го персонажі й герої вродливі, по$ тужні, монументальні — таких людей створював у Раю Бог, таких Він хотів бачити на землі, якби їх не зіпсував зовні і в середині гріх. Вони ладні й статечні тому, що в їхніх серцях живуть Божі гени, які ми звемо духом, душею. Це відчу$ ває Лопата, лиш приступаючи до твору, — і в нього це виходить, бо робить з вірою і любов’ю, не шкодуючи ні себе, ні свого часу. Маю у своїй хатній книгозбір$ ні декілька книжок, написаних і видрукуваних Василем Лопатою: “Надії та розчарування, або мета$ морфози гривні”, “Десь на дні мо$ го серця”, “Дорогу Свою покажи мені, Господи”… Ось у видавниц$ тві лежить рукопис, який от-от має вийти як ще одна мемуарна книга. Працюючи над монографі$ єю про Василя Лопату (на жаль, ще не надрукованою), я не тільки вглядався, аналізуючи, в його ри$ сунки, гравюри, акварелі картини, а й читав-перечитував написані ним книжки. Як розумно, талано$ вито написані! Не філолог і не письменник за фахом, а яка мова, яке відчуття стилю писання! Як майстерно, часом із неповторним гумором, побудовані його діалоги! І яка любов до давно загиблого батька та недавно упокоєної у віці понад 90 років матері! Хай мене звинуватять читачі цієї ювілейної, скажімо, статті в надмірному захопленні словом та образом у доробку Василя Лопа$ ти, але це реальність, не віртуаль$ ність, не вибудування собі в уяві якогось супермена в мистецтві.
Василь Лопата справді феноме$ нальна особистість нашого часу. І кожна неупереджена людина, на$ віть не знаючи його особисто, але пройшовшись по першій-ліпшій виставці його творів, або прогля$ нувши книжки з його ілюстрація$ ми, скаже й напише так само, а може, й краще. Україна нині в тривозі. Наша свобода і незалежність знову за$ грожені, знову у випробуванні. Іза такої пори ми повинні особли$ во лагідно, шанобливо ставитися до наших талантів, до всіх твор$ чих людей. Бо це вони є гаранта$ ми нашої стабільності, а не жодні інші гаранти. Василь Лопата ти$ хо, скромно, непомітно показав нам, тут сущим, що, де б ти фі$ зично не був, Україна залишаєть$ ся твоєю Мамою: плекай, бережи її, твори їй славу!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
