Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Деукраїнізована та зрусифікована Україна — прямий шлях до перетворення її в колонію Росії”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ЩЕ РАЗ ПРО НОВУ КОНСТИТУЦІЮ

Слово Просвіти, №15 за 2011 рік

21 лютого цього року Президент України В. Янукович видав Указ “Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї”. Цим Указом Глава держави розпочав чергову конституційну реформу. Для більшості досвідчених політиків та аналітиків таке рішення В.Януковича було очікуваним. При відкритті 8*ї сесії Верховної Ради шостого скли* кання (1 лютого 2011 року) Президент України заявив: “Поступово від реформи влади ми перейдемо до реформ усієї політичної системи, за* стосувавши механізм Конституційної Асамблеї. Але всьому свій час”. І цей час настав дуже швидко. Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат ВР України Президентський Указ із політичного та управлінського поглядів є досить дивним. Це документ з багатьма невідомими. Він не дає відповіді на найголовніші питання: про масштаби конституційної реформи, мету та способи її проведення. Ні “ініціатор” створення Конституційної Асамблеї Пре$ зидент Л. Кравчук, ні Президент В. Януко$ вич не поінформували суспільство про те, що саме не задовольняє їх у чинній Кон$ ституції і які положення в ній потрібно змі$ нити. Така собі гра “в темну”. Ця ситуація створює дуже широкі рамки для обгово$ рення самого Указу й зумовленої ним кон$ ституційної реформи і безмежний простір для здогадок і спекуляцій навколо них. Насамперед виникає запитання: для чого створюється Конституційна Асам$ блея? У першому пункті Указу говориться, що “для підготовки змін до Конституції України”. Але у своїх виступах Президент В. Янукович формулює цілком інше завда$ вання для Конституційної Асамблеї. На першому засіданні науково-експертної групи з її створення він сказав: “…процес роботи над новою Конституцією треба від$ новити”, … “нова редакція Конституції — це нагальна потреба, апогей цієї роботи”. Зрозуміло, що термін “нова редакція Кон$ ституції” узятий не з теорії конституціо$ налізму, а зі сфери жонглювання поняття$ ми для приховування справжніх намірів. Тому справжній намір В. Януковича і Ко — нова Конституція. Для тих, хто знається на конституціо$ налізмі, очевидно, що для реформування влади, навіть “усієї політичної системи”, не потрібно нової Конституції. Досить точкових змін до чинної. То для чого ж то$ ді потрібна “нова Конституція”? Для пере$ заснування держави. Президент Л. Кравчук також говорить про “новий текст Конституції”. Про це він заявив на “Свободі слова” 21 лютого цього року (телеканал ICTV). Нова Конституція потрібна правлячо$ му режиму, щоб відійти від нинішніх засад українського державотворення, зокрема від української державності. І перейти до ціл$ ком інших засад, не пов’язаних з українською національною традицією. Важливо зазначити, що теперішня ук$ раїнська держава твориться в річищі євро$ пейської традиції як держава національного типу. Такими державами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща та багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний устрій загалом у сучасній незалежній Україні базуються саме на тра$ диції та звичаях української нації. При, звісно ж, забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія українського державотворення зафіксована в чинній Кон$ ституції, визначена Декларацією про дер$ жавний суверенітет України й Актом прого$ лошення незалежності України та була освя$ чена народом на Всеукраїнському референ$ думі 1 грудня 1991 року. В першому розділі Декларації — “Самовизначення україн$ ської нації” — зазначено, що Україна “…як суверенна національна держава розвива$ ється в існуючих кордонах на основі здій$ снення українською нацією свого невід’єм$ ного права на самовизначення”, що Укра$ їна “… здійснює захист і охорону націо$ нальної державності українського народу”. Ініціатори прийняття нової Конститу$ ції прагнуть ревізувати європейський ви$ бір українського народу й запровадити тип державності, який ґрунтувався б на кому$ но-радянській ментальності та реалізову$ вав російську політичну традицію та дер$ жавну модель. Ключовими елементами цього підступ$ ного антиукраїнського задуму є: запровад$ ження другої державної мови (російської) через внесення змін у 10 статтю Конститу$ ції, перегляд положень 20 статті про дер$ жавні символи, закріплення на конститу$ ційному рівні так званого позаблокового статусу України. Передбачається також зміна 2 статті Конституції для перетворен$ ня України з унітарної держави у федера$ тивну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства. Очевид$ но, серйозної трансформації зазнає 11 стаття Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні по$ зиції, позиції основного державоутворюючо$ го етносу та основної культури суспільства. Суттєвій переробці може підлягати стаття 17 Конституції, яка нині не допускає розта$ шування іноземних військових баз на те$ риторії України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян. Досягти таких фундаментальних цілей окремими змінами до чинної Конституції досить важко. Бо згідно з діючою консти$ туційною процедурою зміни до названих статей Конституції мають ініціюватися “Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України”. На підго$ товлений законопроект слід одержати по$ зитивний висновок Конституційного Суду України. Законопроект має прийматися не менш як двома третинами від конститу$ ційного складу Парламенту і затверджува$ тися Всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але консти$ туційний, шлях Президент України В. Яну$ кович і Ко придумали прийняття нової Кон$ ституції, основні параметри якої, безу$ мовно, виписуватимуться (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля та його п’ятої колони в Україні. Однак запровадження нової Конституції (яку для маскування справжніх намірів і з метою маніпулювання суспільною свідо$ містю називають “новою редакцією Кон$ ституції”, “новим текстом Конституції”) буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це ним усвідомлюєть$ ся. Тому свої дії він спробує прикрити “во$ лею народу”. Не важко передбачити, що нова Конституція “прийматиметься” чи “затверджуватиметься” Всеукраїнським референдумом. Це, однак, ініціаторів цього процесу та їхню справу не рятує, бо чинна Конститу$ ція не передбачає прийняття нової Консти$ туції на референдумі, як і перезаснування держави. Розробники діючої Конституції (до складу яких входив і я) ще тоді, 1996 року, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність через прийняття нової Кон$ ституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість. Нова Конституція загострить політич$ ну ситуацію в країні до крайньої межі, що добром не закінчиться. Заради справедливості зазначу: ця ідея і раніше гріла серце багатьом лідерам полі$ тичних сил, особливо очільникам партій вождиського типу. На суд громадськості подавали свої проекти нової Конституції комуністи та свободівці. Про потребу но$ вої Конституції неодноразово заявляли лі$ дери БЮТ та Партії Регіонів. А 2008 року ця ідея ледь не реалізувалася в Парламенті спільними зусиллями регіоналів та бютів$ ців. Створення Верховною Радою Консти$ туційної Асамблеї для написання нової Конституції ініціював лідер “Фронту змін”. Не чужою ця ідея була і для попе$ редника нинішнього Президента України. Але, слава Богу, тоді вистачило держав$ ницького розуму відмовитися від її реалі$ зації як вкрай небезпечної затії. Однак зараз, на жаль, існує значно менше стримуючих факторів для втілення ідеї нової Конституції. Передусім з боку правлячого режиму. Більше того, саме такі ідеї суголосні його природі. Ядро теперішньої влади становлять ко$ лишня комуністична та комсомольська но$ менклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу. За 20 років україн$ ської державності жодна інша влада так не толерувала комуністів і дискредитовані практикою тоталітарні радянські методи вирішення багатьох суспільних проблем, як це робить теперішня. Переважна біль$ шість її представників ментально орієнто$ вані на російську імперську політичну та культурну традиції. Вони не послуговують$ ся українською мовою і не знають україн$ ської культури, а історію вивчали за курсом ВКП(б). Їхній розум і психіка обтяжені ко$ муністичними стереотипами. Тому вони не вірять у силу та інтелект українського на$ роду, а діють за підказками чужинців, у роз$ рахунках котрих існування України як не$ залежної держави не передбачене. Справжня демократія, права людини, які гарантує національний тип української дер/ жавності, чужі такій владі. Відсутність еле$ ментарної політичної культури та мораль$ ної відповідальності, освіти та професій$ ності спонукають очільників правлячого режиму не до забезпечення тяглості укра$ їнської державності, а до підгонки її під їх$ нє вкрай обмежене індивідуальне та кор$ поративне розуміння. Для влади з антиукраїнською менталь$ ністю властиве перманентне бажання руй$ нувати все “до основания, а затем”. У при$ роді цих людей лежить прагнення почина$ ти все з нуля, щоб задовольнити свій гонор скрізь бути першими. Таким чином, курс на нову Конститу$ цію обумовлений як прагненням керівни$ ків правлячого режиму підготувати умови для поглинення України Росією, так і низькою якістю нової влади й значної час$ тини “політичної еліти” країни загалом. Перезаснування України з держави націо$ нального типу на державу громадян з муль$ тикультурною, багатонаціональною приро$ дою, а насправді на державу, наповнену пе$ реважно російською політичною та куль$ турною традицією, і є домінуючим інтере$ сом залаштункових ініціаторів прийняття нової Конституції. А це вже екзистенційний виклик українській нації, з чим вона ніколи не погодиться. Крім того, державна муль$ тикультурність зазнала очевидного краху в Європі й нещодавно визнана лідерами провідних європейських країн, зокрема Німеччини, Франції та Великобританії, як безперспективна. Не треба бути фахівцем у галузі кон$ ституціоналізму, щоб усвідомити: Україна може існувати як незалежна суверенна дер$ жава лише як держава національного типу, з українською політичною та культурною на$ повненістю. Деукраїнізована та зрусифікована Ук$ раїна — прямий шлях до перетворення її в колонію Росії з кількома губерніями за$ мість теперішніх областей, що і є доконеч$ ною метою “п’ятої колони” в Україні, яку репрезентує теперішня влада. * * * Друга потенційна загроза пов’язана з

с. 4 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 3 єю з ланок так званої “президентської влад$ ної вертикалі”. Такого безправного й при$ ниженого уряду не було за всі роки неза$ лежності. В Україні фактично ліквідовано інсти$ тут незалежного конституційного судочин/ ства. Конституційний Суд не здатний про$ тистояти антиконституційним забаганкам правлячого режиму. Його призначення зве$ дено, по суті, до публічного озвучення, спу$ щених з Адміністрації Президента рішень. Штучно пофраґментована судова сис$ тема з деградованою роллю в ній Верхов$ ного Суду перетворила судочинство з фор$ мально незалежної гілки державної влади на слухняний інструмент Президента і Партії Регіонів. У таких умовах не варто говорити на$ віть про мінімально ефективну систему стримувань і противаг між органами різ$ них гілок влади. Вже цих прикладів дос$ татньо, щоб відзначити надмірну концен$ трацію повноважень у руках “домінуючого гравця” — Президента В. Януковича. При цьому треба наголосити, що утвер$ дження теперішнього політичного режиму, зокрема нової ролі Президента України, за$ безпечувалося в неконституційний спосіб. Спочатку з порушенням норм Конституції творилася парламентська коаліція — так звана “коаліція тушок”, що сформувала Кабінет Міністрів. Потім був поспішно переформатований Конституційний Суд, який своїм неправовим рішенням неза$ конно змінив Конституцію. Україна по$ вернулася до Конституції зразка 1996 року. Відбувся перехід до президентсько-парла$ ментської форми державного правління, а Президент В. Янукович перетасував уряд “коаліції тушок”. Нещодавно Верховна Рада незаконно наділила Президента України додаткови$ ми повноваженнями, зокрема у сфері кад$ рової політики, які вже жодним чином не вкладаються в конституційне поле. В умовах незначного рівня соціальної під$ тримки “домінуючого гравця” низька легі$ тимність правлячого режиму стала його Ахіллесовою п’ятою. В такій ситуації саме через нову Конституцію найлегше можна “легітимізувати” цей політичний режим і його головну домінанту — Президента В. Януковича. Нова Конституція буде виписа$ на так, щоб чинні антиконституційні по$ ложення багатьох новоприйнятих законів перетворилися в конституційні норми. Проблему нелегітимності існуючого ре( жиму апологети Конституційної Асамблеї хочуть вирішити принесенням чинної Кон( ституції в жертву антиконституційним законам. Уся попередня діяльність очіль( ників нової влади, яка базувалася на ідео( логії “понять”, має втілитися в конститу( ційну матерію. Ефективною політтехнологією розбу$ дови політичного режиму з “домінуючим гравцем” є невизначеність із кількістю можливих каденцій правління діючого Президента. Поява нової Конституції з ог$ ляду на практику Конституційного Суду часів Президента Л. Кучми створить “пра$ вові підстави” для В. Януковича обиратися на пост Президента України три або чоти$ ри рази поспіль. А поки що така невизна$ ченість є дієвим інструментом розширен$ ня впливу і тиску Президента на політич$ них партнерів та бізнес. Невизначеність завжди непокоїть і лякає. Бажання ство$ рити конституційні підстави для третього терміну повноважень В. Януковича, безу$ мовно, є окремим самодостатнім інтересом апологетів нової Конституції. Тому нова Конституція має забезпечити легітимізацію нового режиму, створюючи враження простої зміни форми державно$ го правління. Нова влада усвідомлює, що використовує повноваження, здобуті не$ конституційним шляхом. Крім того, під фанфари про зміну форми організації вла$ ди насправді буде перезаснована держава, що позбавить українців своєї національної державності. Національні права українців, зокрема право на власну державу, будуть ліквідовані або максимально обрізані. Хоча максимальна концентрація влади в руках Президента відбуватиметься най$ ближчим часом у рамках президентсько$ парламентської республіки питання про остаточну форму політичного режиму зали$ шається відкритим. Політичний режим з “домінуючим гравцем” у рамках президент$ сько/парламентської форми державного правління може виявитися лише проміжною формою. Відхід від плюралістичного кон$ курентного способу організації влади, що спостерігається нині, торує шлях до зарод$ ження автократичного режиму. Однак не слід виключати, що для українофобської олігархії та Кремля концентрація влади в руках Президента потрібна лише як тимча$ сове явище для того, щоб здійснити анти$ український і антидемократичний реванш, перезаснувати державу та помститися опозиції. Вирішивши поточні завдання, пов’язані з політикою реваншу, перезасну$ ванням держави та повним переділом власності в Україні, включно із сільсько$ господарськими землями, нова влада на$ далі може вдатися до чергового кульбіту на$ зад — у напрямі парламентсько/президент$ ської форми правління, до олігархічної пар$ ламентської республіки, олігархічного пар$ ламентаризму. Такий крутий розворот може виявити$ ся потрібним олігархії для того, щоб уник$ нути персональної відповідальності за стан справ у державі й втриматися при вла$ ді на якомога довший час. 2008 року, коли Партія Регіонів і БЮТ “пошлюбилися” на засадах ідеї нової Конституції, передбачав$ ся саме такий сценарій. Проте ідеалам національної демократії не відповідає ні політичний режим з “домі( нуючим гравцем”, ні автократичний режим, ні так званий “олігархічний парламента( ризм”. Україна не повинна сходити з доро( ги європейської демократії. * * * Третя потенційна загроза, яка буде по( роджена новою Конституцією та діяльніс( тю Конституційної Асамблеї як установчо( го органу полягає в можливому обмеженні прав громадян, зокрема їх соціальних прав. Без високого суспільного рейтингу Президенту В. Януковичу буде надзвичай$ но важко довго утримуватися в ролі “домі$ нуючого гравця”. Отже, йому доведеться компенсовувати низьку соціальну підтримку режиму посиленням авторитарних тенден$ цій. А це потребуватиме обмеження не тільки на практиці, а й на конституційно$ му рівні і національних, і соціальних прав українців. Тільки нова Конституція дозво$ лить переписати права і свободи громадян під ідеологію нового політичного режиму. Вже нині спостерігається різке звуження соціальних прав громадян, наприклад, на освіту, медицину, працю, житло, пенсійне забезпечення тощо. Задекларований у ни$ нішній Конституції обсяг соціальних прав громадян заважає провладним олігархіч$ ним кланам реалізувати своє прагнення до безмежного збагачення. Безправними людьми легше керувати і тримати їх у по$ корі. Саме в потенційному звуженні консти( туційних прав громадян в соціальній сфері криється третя загроза ініційованої Прези( дентом В. Януковичем конституційної ре( форми. * * * Ідея прийняття нової Конституції несе в собі ще одну, четверту, загрозу — загрозу очорнення Конституції і дискредитації укра$ їнського конституціоналізму загалом. А от$ же, і української державності. Але це вже предмет наступного коментаря. Іван ЗАЄЦЬ Колаж Олеся Дмитренка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин