Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Треба діяти рішуче, а не половинчасто, оглядаючись на всі боки”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Пошук історичної правди

Слово Просвіти, №15 за 2012 рік

Фото Ганни Оборської Данило ПУЛЯК, с. Милівці, Тернопільщина Стаття Павла Подобєда “Знайти хорунжого” (“Слово Просвіти” число 12 за 2012 р.) дуже на часі, адже наближаємося до 100-річчя початку Першої світової війни і визвольних змагань українського народу після неї. Про одного з невідомих героїв того часу збирає матеріали старенька жінка — учасниця збройного підпілля 40-х років Марія Штепа. Її феномен у тому, що вона й далі відбуває покарання у “камері одиночці”. Ця камера — кімнатка на другому поверсі монастиря у Чорткові, в підвалах якого були катівні НКВС, які вона пройшла сповна. Пані Марії уже 87-й рік, але вона енергійно збирає докупи крихти історії і з допомогою друзів із діаспори видала вже кілька книжечок власних спогадів із часів збройного підпілля 40-х років. Ще у 70-х роках пані Штепа зібрала матеріал про замордованого під час Першої світової війни когось із родини Т. Шевченка. Це сталося у її рідному селі Ромашівка Чортківського району Тернопільської області. На жаль, той матеріал у неї Іван ГУЛЕЙ, учитель історії, м. Тернопіль Прочитав у “СП” статтю Петра Антоненка “Піратство в телеефірі”. Мені ця ситуація з дитячими телепередачами болить давно. Задум тих піратів у телеефірі зрозумілий — глушити все українське, починаючи з наймолодшого дитячого віку. Потім поступово добивати все у дитячій свідомості, а в старших класах армія яничарів буде підготовлена. Це все робиться дуже нахабно. Очевидно, над цим працюють спе- Валентина КОНОВАЛЕНКО, дитина війни, ветеран праці, Київ Шановне “Слово Просвіти”! Люблю Вашу газету, постійно читаю, а з телепередач охоче дивимося канал ТВі (програми “Вечір з Княжицьким”), новини, любимо журналістів Наєма, Портникова, Рахманіна. А ще останнім часом дивилися документальні фільми Сванідзе. І все було б добре, якби він у своїх стрічках повідав правду про Голодомори в Україні. На жаль, його розповіді були на користь Росії, бо якщо вірити йому, то Геноцид—Голодомор був переважно в Росії і вкрали. Тепер вона змушена знову збирати і відновлювати усі факти. Трохи читацьких рефлексій про “СП”. Уже другий рік читаю Вашу газету. Задоволений, бо часто друкуєте цікаві статті цікавих людей, ані — тому що всі констатують наше невідрадне становище. Хотілося б почути про способи подолання тої злощасної меншовартості і як позбутися нарешті віковічного московського хомута. Якщо вже збираються мудрі голови за круглий стіл, то має бути конкретний кінцевий продукт їхньої праці. Інакше це тільки трата часу. А ми вже його так багато втратили! Щодо самої “Просвіти”. У минулому це була потужна структура. У Галичині кожен священик був почесним або дійсним головою “Просвіти”. Ударною силою були студенти й активна молодь. Характерно, що у тих населених пунктах, де був священик-москвофіл, і “Просвіти” не було. Діяльність “Просвіти” давала конкретний результат. Будували народні доми, створювали кооперативи, каси самодопомоги, викорінювали пияцтво. У моєму селі корчму знесли 1907 року. Просвітяни встановили хрест, який простояв до середини 50-х років минулого століття і його знищили з намови комуністів. Уже в Українській державі корчма запрацювала на старому місці, додалася ще одна. На мої звернення до влади про перенесення цих чиряків реклами пияцтва подалі від школи було аж три комісії райдержадміністрації. Висновки всіх трьох: немає жодних порушень. Вимогу закону про заборону торгівлі горілкою в місцях, куди мають доступ діти, ігнорують. Кілька слів про роль і місце “Просвіти”. Якщо розглядати генезу суспільства, то все починалося з усвідомлення людиною самої себе і світу. Накопичення знань і їхнє збереження називалося культурою. Культура — культ Сонця. Але те, що в наш час подають за культуру, має іншу суть — культ пітьми або смерті. Наступний рівень — освіта, той же процес накопичення знань із деякими елементами аналізу. Найвищий рівень — просвіта — стосується душі. Просвітлені душі наближені до Творця і чинять Його волю. Лауреати українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара 2012 року, відомі письменники, родина Олеся Терентійовича біля пам’ятника О. Гончару в Києві у день його народження — 3 квітня

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин