Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Традиційна культура · “Позаду сім тижнів Великого посту, радісне приготування до зустрічі з Днем Світлого Воскресіння Господнього”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ВВ ее лл ии кк дд ее нн ьь :: віра і вірування

Слово Просвіти, №15 за 2012 рік

Олександра КОНДРАТОВИЧ, почесний краєзнавець України Великдень. Великий день. Найвеличніший день. Свято зі свят. Хоч би яке визначення використав, а все видаватиметься, що його недостатньо, аби передати в ньому велич цього празника душі. Позаду сім тижнів Великого посту, радісне приготування до зустрічі з Днем Світлого Воскресіння Господнього. Ще руки роблять ту чи ту роботу, а в серці вже органно звучить хорал: “Христос воскрес!” — “Воістину воскрес!” Пасхи з великою радістю чекають і старі, й малі. Усі в цей час сповнені надії на незвідане торжество у світі любові, тепла, світла, чистоти, добра і правди. Тож усі підготовчі роботи виконуються з особливою ретельністю. Подвір’я, господарські приміщення бездоганно прибрані, кімнати побілені, вичищені, колись на стінах у селянських хатах замінювали рушники зі скромною вишивкою та ткацтвом на рушники з яскравими кольорами. “Усе робиш з такою радістю, — зізнавалась колись моя родичка із села Кримного Камінь-Каширського району Настя Тараканець, — мовби на тебе дивиться Сам Бог”. Присутність Всевишнього відчувається повсюдно. А головне — Він живе у кожній душі. З особливою ретельністю готувався великодній кошик. У ньому має бути паска, ковбаска, свячене яєчко, шинка, корінець хрону, давніш селяни клали сюди клинчик запеченого в печі сиру. У деяких селах разом із харчами ставили й горнятко з водою, яке ще не використовували. Цією водою по поверненні з храму господар, линувши дещицю в колодязь, кропив домочадців, худобу, господарські приміщення, хату. Заможні господарі запікали на Великдень поросятко. Воно було предметом особливої гордості, тому доставляли його на освячення в інший спосіб. У с. Ворокомлі (Камінь-Каширський район) хазяїн із тонких дощечок виготовляв невеличкі саночки, вистеляв їх добірним сіном, а господиня накривала сіно чистенькою лляною скатертинкою і викладала поросятко, яке закріплювали на саночках, і так, не накриваючи, везли до церкви. У моєму рідному Кримному для цього делікатесу використовували окремий кошик. Настрій володарів такої смакоти, либонь, найкраще може передати пісенька, колись дуже поширена в народі: Ой гоп, таки все: Макар паску несе, Макариха — порося, Наджиджурилася. Сиріч, запишалася, загордилася. До церкви йшли цілими сім’ями, разом із дітьми. Аби вони не спали, матері Фото Оксани Цеацури повчали: “Не спіть, дітки: сеї ночі Бог долю ділить. Як будете спати, то Бог не наділить вас доброю долею”. І така засторога переконувала якнайкраще. Люди щиро молилися, вірячи, що в цю ніч молитви йдуть просто на небо, і Бог їх обов’язково почує. Притомившись, виходили на хвильку на подвір’я, грілися коло вогнища. Колись під час Всеношної біля церков розпалювали багаття. Для цього сюди заздалегідь звозили сухі дубові пеньки, старі колоди. Вони горіли довго і не диміли, від них було багато тепла. Повернувшись із храму, родина на чолі з господарем тричі обходила хату і вже потім заходила в приміщення. Святочний сніданок розпочинався з молитви, привітання голови родини: “Христос воскрес!” Споживали свячене при запаленій свічці. Десь розпочинали трапезу зі свяченого яєчка та паски, а десь спочатку кожен мав відкусити та з’їсти шматочок свяченого хрону, аби бути міцним і здоровим, “жилавим”, казали. Решту корінця буде висушено, і влітку, коли почнеться збір чорниць, матері зав’язуватимуть його шматочок у кінчик хустинки, яку пов’язуватиме донька, йдучи до лісу. Це має захистити її від укусу гадюки. Рівненська гігантська писанка сув’язь поколінь. Прикметно, що Рівне має намір створити ще одну писанку, аби вона залишилася на рідних теренах. Віра в Бога була настільки сильною й незаперечною, що все, що пов’язувалося зі Світлим Господнім Воскресінням, надто речі, які використовувалися під час богослужіння, набували в очах вірян магічної сили. Наприклад, портовинка чи рушник, якими накривали пасхальний кошик і які освячувалися разом з їстівними припасами. Першу використовувала баба-повитуха при важких пологах: розстеливши на підлозі, переводила через неї породіллю, аби полегшити й прискорити порід. Молода напередодні весілля перев’язувала рушником вишеньку або яблуньку, щоб під час урочистостей не було дощу. У багатьох селах обов’язково залишали шматок освяченої паски і використовували його, якщо корова не могла розтелитися. Переказують, ці заходи допомагають. Можна навести й інші приклади. Скажімо, дуже прискіпливо ставилися до спожитого за столом — не викидали жодної кришечки, їх додавали в корм курям, шкаралупки яєчок, особливо освячених, ретельно збирали й викидали в проточну воду або при посадці картоплі клали в лунки, що мало забезпечити гарний урожай бульб, виносили в поле та висипали в місцях, де росте осот, аби його позбутися і т. ін. І при цьо-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин