Подорожні нотатки · “Дедалі більшої популярності набуває пропагування територіальної унікальності: мови, традицій, звичаїв, пам’яток”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Рідна мова — основа майбутнього П Поогглляядд ккррііззьь ппррииззммуу ггллооббаалллііззааццііїї
Слово Просвіти, №15 за 2012 рік
Євген БУКЕТ, Київ—Берлін—Київ
Знайомство з Європою Перше, що вразило у Відні, куди ми прилетіли з Києва для пересадки на Берлін, — десятки людей із ноутбуками, які сиділи на стільцях і просто на підлозі. Подумалося — точно Європа. У нас такого не побачиш. У Відні довелося чекати чотири години. Квиток електричкою з аеропорту в місто коштував аж 18 євро, тому ми вирішили туди не їхати. Окрім громадського транспорту, у Віденському аеропорту можна було за 44 євро на добу взяти напрокат автомобіль і їхати куди завгодно. Цікаво, що вино в австрійському супермаркеті коштувало від 1 євро, що мене трохи здивувало. А ось у “Мак-Дональд-сі” “Біг-Мак меню” — 6 євро 99 центів, або більше 70 гривень, удвічі дорожче, ніж у нас, як здебільшого і ціни на всі інші товари. Берлінське таксі — мерседес зі шкіряними сидіннями — обійшовся в 5 євро з людини (ми їхали до хостелу вчотирьох із австрійцями-вікіпедистами, яких надибали ще у Віденському аеропорту). З вікна таксі під монотонне бубоніння таксиста і президента “Вікімедіа-Австрія” Курта, я вперше знайомився з Берліном і розмовною німецькою мовою. Хостел (готель-гуртожиток для подорожуючої молоді), у якому нас поселили, не справив приємного враження. Рівень сервісу нижчий, ніж у готелях наших райцентрів, хоча все в номерах новеньке, як кажуть, “євростандарт”. Лише потім я зрозумів, чому це так. Гірших матеріалів у Німеччині просто не продають, інакше зробили б із гірших. Рушників, мила і т. ін. не було. Таке я побачив уперше. Зрештою, не тільки я. Хлопець із Естонії Іво, який жив зі мною в номері і спав на першому поверсі двоповерхового ліжка, теж відзначив, що це перший у його житті європейський хостел, де немає мила, рушника, шампуню і зубної пасти, а є двоповерхові ліжка. Добре, хоч туалетний папір почепили, інакше і його довелося б купувати. У Берліні весь транзитний і магістральний транспорт заведений у підземні автобани. Через це “на поверхні” немає заторів, містом, не поспішаючи, їздять поодинокі автомобілі та двоповерхові екскурсійні та маршрутні автобуси, а також багато велосипедистів (для них усюди прокладені спеціальні велодоріжки). У Берліні метро без турнікетів, однак усі чемно купують квитки. Транспортна мережа дуже розгалужена і ділиться не за маршрутами, аза віддаллю поїздки на три зони: А (центр міста), В (місто), С (приміська зона). Найдешевші квитки — добові на кожну із зон або на кілька. І ти їдеш автобусом, чи метро (U-Bahn), чи наземною електричкою (S-Bahn), і скільки разів робиш пересадки — байдуже. Головне, щоб був квиток на цю конкретну зону. Адже якщо контролери виявлять, що його в тебе немає, муситимеш заплатити кількасот євро та потрапиш у базу даних адміністративних правопорушників. Перебуваючи в такому реєстрі, на гарну роботу вже не влаштуєшся, говорять німці і сумлінно оплачують проїзд через електронні термінали. А ось періодичні зупинки руху в розгалуженій системі берлінського транспорту явище звичне через постійні роботи з поліпшення мережі. За три дні ми потрапляли в таку халепу кілька разів. Але в кожному випадку була можливість поїхати іншим маршрутом. Також дуже здивувало те, що в Німеччині був жахливий Wi-Fi
Виступає засновник Вікіпедії Джиммі Вейлз інтернет, обмальовані стіни підземних переходів і бруд між коліями електрички S-Bahn. Якщо вам скажуть, що в Європі все значно краще, ніж у нас, — не вірте! Однаковий одяг, однакові клопоти, однакові технічні засоби, однакові моделі автомобілів, однаково високі ціни: все в нинішньому глобалізованому світі схоже. Усі навколо хоч трохи чули англійську і зможуть тобі принаймні “на пальцях” пояснити те, що потрібно. Відрізняється хіба що архітектура, але так і має бути, інакше взагалі не було б сенсу подорожувати.
Глобалізація зсередини Мабуть, важко уявити потужніший інструмент глобалізації, ніж Інтернет. “Всесвітня павутина” нині дійшла майже до кожного села, доступна з кожного мобільного телефону. Але останнім часом, попри побоювання, стало очевидним, що глобалізація не має своєї мови, не може утворити спільного для різних традицій культурного простору і не настільки швидко “захоплює світ”, як вважалося. Навпаки, в середовищі спільних для всього світу технічних засобів, сировинних ресурсів та умов життя дедалі більшої популярності набуває пропагування територіальної унікальності: мови, традицій, звичаїв, пам’яток. І провідну роль у цьому процесі займає всесвітня багатомовна енциклопедія Вікіпедія. Вікіпедія створена 15 січня 2001 року і дуже швидко почала розростатися. У середині 2003 року засновник Вікіпедії американський бізнесмен Джиммі Вейлз створив Фонд Вікімедіа — некомерційну організацію зі штаб-квартирою в штаті Флорида. Метою фонду стала підтримка Вікіпедії та її братніх проектів. Відтоді Вейлз, що є президентом і членом ради директорів Фонду, активно займається їхнім просуванням. У межах Берлінської Вікіконференції відбулося засідання правління Фонду Вікімедіа, присвячене питанням пошуку коштів для Фонду та його відділень. Тут я вперше побачив Вейлза та інших керівників організації, що творить Вікіпедію. “Уявімо собі світ, в якому кожен має доступ до всієї суми знань. Це те, до чого ми прагнемо”, — ця фраза Вейлза стала гаслом вікіпедистів. Вікіпедія нині — потужний громадський рух, який об’єднує сотні тисяч людей у всьому світі та дуже динамічно розвивається. Головним засобом розвитку енциклопедії є рідна мова кожної людини, яка має можливість не лише читати, а й редагувати Вікіпедію, роблячи свій посильний внесок до загальної суми знань.
Перші регіональні відділення Фонду “Вікімедіа” почали створювати ще 2004 року (Німеччина, Франція), сьогодні їхня кількість досягла 40 і продовжує активно зростати. Формально відділення фонду є незалежними організаціями, які об’єднує лише спільна мета — популяризація вільних знань, розвиток Вікіпедії та інших проектів Фонду, а також формування і розвиток спільноти її редакторів. Кожне відділення відрізняється за багатьма показниками. У цьому учасники конференції мали нагоду пересвідчитися під час презентацій, які відбувалися протягом трьох днів і були найцікавішою частиною зібрання в Берліні. 31 березня на конференції було укладено угоду про створення Ради відділень Фонду Вікімедіа. “Вікімедіа Україна” приєдналася до групи відділень, що наразі утрималися від членства в Раді, але заявили про підтримку її створення. Серед таких Вікімедії Польщі, Швеції, Данії, Фінляндії, Гонконгу, Південної Африки. 25 країн вступили до Ради без вагань, а 8 відмовилися бути її членами взагалі. Найцінніше ж, що було в Берліні, — це обмін досвідом, порівняння результатів діяльності Вікімедії в різних країнах, аналіз особливостей функціонування неурядових організацій. А ще — обговорення майбутніх спільних проектів. Загальна доброзичлива атмосфера конференції сприяла вільному обміну думками, ідеями, досвідом, враженнями. Ми дізналися про симфонічний концерт із нагоди святкування 10- річчя Вікіпедії у Празі. Про про-
Біля входу до Берлінських підземель екти з написання статей про пам’ятки і пам’ятники, про інформаційні таблиці з Вікіпедії біля пам’яток у Парижі, про газети і журнали, які видають вікімедійці у різних країнах. Не менш важливим для Вікімедій Аргентини, Чехії, Німеччини, Індії, Польщі є книговидання. Цікаво було почути про співпрацю з проектом OpenStreetMap, із національними архівами, про курс лекцій “Вікіпедія” в Університеті Тарту в Естонії, про навчання сліпих редагуванню Вікіпедії з використанням програмного забезпечення Jazz. Гарною видалася ідея звернутися до інститутів іноземних мов із пропозицією давати завдання студентам перекладати статті з іншомовних Вікіпедій. У Берліні “Вікімедіа Україна” презентувала видану лише за кілька днів до поїздки оперу “Сокіл” Дмитра Бортнянського, написану видатним українським
Нещодавно я та виконавчий директор громадської організації “Вікімедіа Україна” Юрій Пероганич мали щасливу нагоду поїхати до Берліна на міжнародну конференцію керівників відділень Фонду “Вікімедіа”. Захід відбувався з 29 березня до 2 квітня. Ми летіли в Німеччину через Відень. Знайомство з обома країнами було першим у моєму житті, як і знайомство з іноземними відділеннями Фонду “Вікімедіа”. Враження від по$ дорожі — надзвичайно яскраві, а результати конференції — дуже суттєві для всесвітньо$ го волонтерського руху — Вікіспільноти. Але про все по черзі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
