Пряма мова · “На ниві Українського фонду культури і надалі трудитимуться люди, для яких хліб насущний немислимий без хліба духовного”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Українському Фонду культури — 25
Слово Просвіти, №15 за 2012 рік
Закінчення. Початок на стор. 1 Хліб наш духовний на підготовку та гідне відзначення 300-річчя від дня народження народного любомудра. Архітектори цього проекту наші сподвижники Леонід Андрієвський і Володимир Стадниченко. Спільно з Товариством “Україна” організували в обласних центрах гастрольні виступи капели бандуристів із Детройта (США), зібрані од виступів кошти переказано на відродження Києво-Могилянської академії. Хай вони були не такі вже й щедрі, але вельми знакові — як підтримка ідеї на світовому рівні. Із нагоди 1000-ліття Хрещення Русі 1988 року Фонд культури першим вивів на престижні сцени, зокрема й на оперну, мистецькі колективи з репертуаром духовної музики (акція “Хорова вітчизняна спадщина”). Серед них — кафедральний хор собору Святого Володимира, раніше гонимий і заборонений народний хор “Гомін”. Ми ініціювали створення музею Івана Гончара на базі зібраних митцем національних скарбів, надавши цій справі державного рівня. Нині музей діє у вибореному приміщенні. Підтримали й ідею дійового успадкування народних традицій від старшого — молодшим поколінням, що зародилася в селі Гнідин на Київщині і втілилася в Малих академіях народного мистецтва. Ця форма відродження народної культури поширилася в усій Україні. Вельми непросто було нам підготувати і провести перший мистецький вечір щедрівок, колядок та інших обрядових творів, який відбувся 15 січня 1989 року в Жовтневому палаці культури. На той час це було новим і незвичайним, по суті, табуйованим. Виступив Фонд і одним із засновників та організаторів Республіканського фестивалю сучасної української пісні й популярної музики “Червона Рута”. Уперше фестиваль відбувся 17— 26 вересня 1989 року і мав широкий розголос: і позитивний, і не зовсім. На нарадах у ЦК КПУ та Раді Міністрів УРСР нам давали прочухана за надмірну заполітизованість та не завжди належний художній рівень деяких пісень. Але фестиваль живе й нині. Із-поміж багатьох інших особливо відзначимо нашу молодіжну програму “Нові імена України”, спрямовану на виявлення та підтримку в творчому становленні юних обдарувань. Дякуючи доброчинцям-патріотам, які не шкодують своїх статків, за час, відколи діє програма, майже 700 талановитих дітей стали стипендіатами УФК, понад 900 учасників Всеукраїнського огляду — дипломантами, чимало рекомендовано на подальше навчання, надано матеріальну й організаційно-творчу підтримку для участі в міжнародних конкурсах, де вони неодноразово здобували перемоги чи призові місця. І вже декотрі з них стали народними і заслуженими. За цієї нагоди хотів би подячно вклонитися народній артистці, професорові консерваторії Світлані Глух, яка впродовж років опікується новими іменами. Ми ніколи не забуваємо, що першою вела цю шляхетну справу Євгенія Володимирівна Алєксєєнко (царство їй небесне). Фонд культури здійснив основні організаційні заходи у відродженні вітчизняного краєзнавства та у створенні в березні 1990 року Спілки краєзнавців України на чолі зі світлої пам’яті академіком Петром Тимофійовичем Троньком. Прилучилися ми й до заснування Спілки кобзарів, що має вже статус Національної, та до відкриття першої в історії України школи кобзарського мистецтва в селі Стрітівці на Київщині, яка успішно діє з 1989 року, — нині Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва. Виставкова зала УФК давно вже стала престижною не лише для киян. Молоді й знані художники прагнуть явити свій доробок, бо відчувають тут і фаховий підхід організаторів, і суто людське тепло. Щорічно в залах Фонду культури влаштовується понад 30 виставок: тематичних, групових і персональних, а за чверть віку їх відбулося близько тисячі. Із перших днів існування Фонд причетний до повернення на Батьківщину культурних та історичних національних вартостей, які з різних причин опинилися за межами України. Придбані рукописи Марка Вовчка з правками та автографами І. Тургенєва, П. Куліша, питальник, складений її рукою, передсмертна записка та інші матеріали. Повернуто окремі художні твори Т. Шевченка, І. Репіна, І. Труша, В. Касіяна, Д. Левицького, О. Архипенка, Я. Гніздовського, Й. Буковецького, О. Екстер, матеріали з творчого спадку письменників Богдана Лепкого, Уласа Самчука, диригента, композитора й музикознавця О. Кошиця, співака М. Менцинського та чимало інших історичних та мистецьких цінностей, зокрема унікальну ікону Охтирської Божої Матері. Фонд сприяв відродженню культур усіх народів, які живуть і діють в Україні. За нашої безпосередньої участі створено національно-культурні товариства єврейської, тюркомовних народів, ассірійської, вірменської, грецької, грузинської, болгарської, азербайджанської, дагестанської, німецької, російської та інших національних громад України; Пушкінський, Слов’янський центри та інші асоціації та об’єд-
Фото Олеся Дмитренка нання, подбали про їхню стартову діяльність. Спільно з національними товариствами влаштували республіканські фестивалі фольклорної творчості “Хороводи дружби”, зокрема в Одесі й Маріуполі. Президія правління постійно турбується, аби наші добродійні активісти, знані майстри культури та їхні творчі здобутки були поціновані державними нагородами, удостоєні почесних звань і літературно-мистецьких премій. За нашим поданням найвищої відзнаки в галузі культури — Національної премії України імені Тараса Шевченка удостоєні письменники, художники, артисти, літературознавці та мистецтвознавці, художні колективи — капела бандуристів імені Тараса Шевченка (м. Детройт, США), Кубанський хор (Росія), Львівський юнацький хор. Задля заохочення активістів на ниві відродження національної культури 1990 року ми заснували Міжнародну премію імені Володимира Винниченка, яка присуджується за творчі досягнення в літературі, мистецтві та за благодійницьку діяльність. Премії удостоєні чимало діячів культури і доброчинців нашої держави, а також зарубіжних країн — Австрії, Великобританії, Канади, Росії, Сирії, США і Югославії. Із 1993 року присуджується літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького за високохудожнє, оригінальне втілення українського національного характеру в літературі й мистецтві, лауреатами якої стали чимало провідних прозаїків, поетів, публіцистів, журналістів, художників, мистецтвознавців, кобзарів і колектив Одеського театру юного глядача. Взяли ми під своє крило задля подальшого існування літературно-мистецькі премії імені Григорія Сковороди та “Осіннє золото” імені Дмитра Луценка. Ці престижні відзнаки успішно функціонують. Масштабна і різноманітна діяльність наших обласних і міських відділень, які, здійснюючи загальноукраїнські програми, виробили свої, регіональні програми у відживленні джерел народної культури, подальшого збагачення духовної скарбниці нашого народу, повернення до життя
Поети Іван Драч та Борис Олійник на художній виставці. 2011 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
