Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
11 “Місцеві торгаші почали називати свої наливайки, забігайлівки і кафешки словом “Хохол”. · Читацьке віче · с. 11сторінка оригіналу ↗

Малоросійська Одеса зарясніла вивісками «Хохол»

Слово Просвіти, №15 за 2013 рік

Сергій ГОРИЦВІТ Фото автора Доки політики й гуманітарії ведуть спровоковану свободівцями безплідну дискусію, чи доречно сьогодні вживати слова “жид”, “москаль”, “кацап” і “хохол”, одеські спритники вже поспішають і на цьому заробити “живу копійку”. А оскільки місцева влада не визнає навіть українського походження Одеси, а намагається будь-що перетворити її на своєрідний форпост “русскава міра”, то на догоду їй і місцеві торгаші почали знущатися над українцями й називати свої наливайки, забігайлівки і кафешки словом “Хохол”. Спілкуватися українською працівники “хохольських” кафе не можуть і послуговуються таким жахливим суржиком, що вже краще б розмовляли на “общєпонятном”. Нічого образливого в назві своїх закладів вони не вбачають, кажуть, що на назву кафе не нарікають. Щодо української кухні, то вона більше афішується, ніж наявна у щоденному меню. У пошані тут здебільшого шашлики, піци, російські пельмені, солянки. Поцікавившись в одеситів на вулиці, чи є відмінність між українцем і хохлом, у відповідь я почув: “хохли-малороси і українці — це дві великі різниці, не слід їх плутати”, “українець з великої літери пише слово “Україна”, а хохол — “Сало”, “як не все то риба, що з хвостом, так і не всяк хохол, що носить “оселедець”, “українці, незалежно від національності, живуть в Україні, а хохли — у своїй “хаті скраю”, “хохол ніякої мови не знає, варнякає на якомусь москальському діалекті-суржику”. А підсумував цю розмову дідусь: “А ви самі ким себе числите — чи українцем, а чи малоросом або ж хохлом? От тим і будьте. Про себе, як і Міша Жванецький, можу сказати, що я єврей, але ненавиджу жидів. Я так міркую, що все від людини залежить, вольному воля, а спасенному рай”. Та є у мене запитання до одеської влади, зокрема до міського голови Олексія Костусєва. Чи дозволив би він називати кафе, ресторани й інші заклади, приміром, “У жида”, “Для москалів”, “У кацапа”? Чому ж аж надто поблажливо мер ставиться до вивісок зі словом “хохол”, якими рясніє підпорядкована йому Південна Пальміра? Адже Тлумачний словник української мови визначає, що “хохол — це застаріле, розмовне слово, зневажлива назва українця”. Тож виходить, що в Одесі зневажати можна лише українців. Мерія і очолювані регіоналами обласні організації за два останні роки добре постаралися для нагнітання у Причорномор’ї міжнаціональної напруги. Українофобія тут квітне буйним цвітом. Українськість нищиться повсюдно й повсякчас. Замінюються назви вулиць з іменами національних героїв, уславлюється імперська доба часів Новоросії, а Катерину ІІ оголосили засновницею й символом міста. Русофільські організації на кшталт “Дозора”, “Колокола” і “Молодежного единства” безперешкодно влаштовують під імперськими прапорами й російським триколором “русские марши”. Останнім часом до цих українофобських шабашів долучився і створений регіоналами “Антифашистский комитет”. Головними своїми ворогами україноненависники вважають націоналістів-свободівців, обзиваючи їх фашистами. Таке вих колективів, озвучувалася і в кінофільмах. Лісовол був активним і постійним учасником творчих заходів, які проводили Всеукраїнський Фонд культури України та Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка. В. Лісовол ніколи не зраджував українській мові, українському духові, був істинним патріотом отчого краю. Схиливши в зажурі голови, кажемо: “Дякуємо тобі, Вікторе, за твій талант, за патріотичний дух, за натхненну працю в ім’я матері-України. Прощай, наш друже і побратиме! Ми тебе не забудемо!” Борис Олійник, Павло Мовчан, Вадим Крищенко, Микола Луків, Віктор Жадько, Віктор Женченко, Валерій Ясиновський, Андрій Мельничук, Любов Голота, Микола Оцун враження, що для російських шовіністів Одеса не українське місто, а малоросійське чи навіть хохляндське. Та й уся наша влада у центрі й на місцях продовжує насильницьку русифікацію, виправдовує все це звичним посиланням — “так історично склалося”. А склалося так, що і в Україні, і в Росії є безліч населених пунктів із назвами “Москалівка” та “Хохольське”, і в прізвищах ці слова закріпилися. Про старовинну назву харківської Москалівки кажуть ще, що вона походить від двох єврейських імен — Моська і Льовка. А поселення Москалі є навіть в італійській Сіцілії. Як цьому протистояти, кожен має вирішувати сам. Головне — не втрачати самоповаги і шанувати Україну в собі. Для мене завжди прикладом шанобливого ставлення до України, її мови, традицій і культури були кобзарі. Хоч вони і полюбляють носити “оселедці”, та хохлів серед них не буває. У кафе “Хохол” мені впала в очі невеличка світлина сивовусого кобзаря без підпису. Я одразу впізнав на ній свого давнього приятеля, колишнього ялтинського моряка, що став згодом вуличним музикантом, Остапа Кіндарчука. А навчав його грати на бандурі нині вже покійний Олексій Нирко. Він міг би стати столичною знаменитістю, але метою свого життя обрав відродження українського духу в Ялті. Там створив ансамблі бандуристів для дорослих і дітей, відкрив багатющий музей кобз, лір та бандур, які впродовж усього життя збирав на Кубані та в Україні. Кожна зустріч із ним була для мене, як і для кожного, кому пощастило з ним спілкуватися, ковтком життєдайної наснаги. На добру згадку про цього справжнього українця зберігаю його збірку народних приказок “Перлини-слова”. А завершу розповідь словами поета Віктора Баранова з його вірша “До українців”: Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна бути хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами країна…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин