Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
13 “Кожна епоха по-новому відкриває для себе Шевченка”. Шевченкіана · с. 13сторінка оригіналу ↗

Ольга ШЛЕМКО: «Шевченкове «Борітеся — поборете!» залишається для нас дороговказом»

Слово Просвіти, №15 за 2013 рік

1999 року в київському видавництві “Етнос” побачили світ книжки: Тарас Шевченко “Вибране” (українською та грузинською мовами). Там є переклад “Кавказу” Рауля Чілачави. Це грузинський та український поет, перекладач і літературознавець, доктор філологічних наук, професор, академік Академії національних і соціальних відносин Грузії. Заслужений діяч мистецтв України. Нині посол України в Латвії. Крім “Кавказу”, переклав рідною мовою цикл поезій Т. Шевченка “В казематі”, вірші “Розрита могила”, “Минають дні, минають ночі”, “Ну що б, здавалося, слова”, “П. С.”, “Якби зустрілися ми знову”, “Доля”, “Муза”, “Слава”, “Н. Т.” (“Великомученице кумо!”), “Чи не покинуть нам, небого”, які склали згадану збірку. Присвятив українському поетові триптих “Шлях до Шевченка”, “Зустріч”, “У Каневі”, “Будинок Шевченка”. Познайомив грузинську громадськість з низкою творів Г. Сковороди, Лесі Українки, П. Тичини, В. Сосюри. Інгуською мовою “Кавказ” трансформував Хаджі-Бекір Муталієв. Автор творів різних жанрів про минуле й сьогодення інгуського народу. Вперше “Кавказ” надруковано в книжці Шевченко Т. Кобзарь. — Грозний, 1940. Через усе життя проніс любов до поезії Т. Шевченка. До згаданої збірки увійшло ще 16 віршів і поем, зокрема “Заповіт”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно”, “Ой одна я, одна”, “Мені однаково, чи буду”, “Сестри”, “У тієї Катерини”, “Наймичка”. Уперше кабардинською мовою “Кавказ” побачив світу книжці: Шевченко Т. Г. “Адыгэбзака” — Нальчик, 1939 р. Переклад поеми належить відомому письменнику Алі Шогенцукову. Виявом любові і пошани до українського поета став його вірш “Тарас Шевченко” (1939). батько Ісуса Христа є не бог, а молодий апостол. Усю себе Марія присвячує синові. Вона виховує його в дусі вірності ідеям батька. І син стає на шлях боротьби, проповідує нове вчення про те, Як в світі жить, людей любить, За правду стать! за правду згинуть? Без правди горе! За проповідь нових ідей сина Марії розп’яли. Тепер вона стає на шлях, яким ішов її син. Мати змогла “своїм святим огненним словом” розвіяти “униніє і страх”, вселити в його учнів “дух святий”. Збереглися в архіві й документи, які розповідають і про переслідування літературних критичних праць про творчість Шевченка, зокрема історію розповсюдження брошури “Замечания на поэму Т. Г. Шевченка “Мария” (автор не зазначений) на Київщині. Ось про що повідали архівні джерела. Одного серпневого дня, залишивши рідну оселю, пішов битим шляхом хлібороб із дідапрадіда Омелян Прозора шукати кращої долі. Проліг його шлях аж за синє море до самісінького Нью- Йорка. Та час від часу точила туга його серце за отчим порогом, за своїми земляками, яких залишив на Канівщині в с. Ємчиха. Про тугу, що огортала його душу, Омелян Прозорий оповідав у листах і присилав їх з-за океану своїм односельцям. Так, у травні 1898 р. через Козинське поштове відділення своєму односельцю Діонісію Євтуховичу Безверхому, крім “Кавказ” переклав також Адам Шогенцуков. Опублікований у виданнях “Поети України” — 1954 р. та “Дорога Україна”, кн. 1 — 1955 р., Нальчик. Карачаєвський поет Осман Хубійлани опублікував свій переклад “Кавказу” в газеті “Ленинни байрагъы” — 1989, 8 березня. Йому належать переклади рідною мовою низки поезій Т. Шевченка: “Заповіт”, “Думка” (“Тяжко-важко в світі жити”), “Думка” (“Тече вода в синє море”), “Думи мої, думи мої, ви мої єдині”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови”), “Не завидуй багатому” та ін. Автор статті про Т. Шевченка — “Джукъланмазлыкъ фахму” (1989). Лезгинський поет, публіцист, перекладач Мерд Джалілов, заслужений працівник культури Республіки Дагестан та Російської Федерації переклав “Кавказ” і опублікував його у часописі “Лезги газет” — 2006 р. — 16 березня. Осетинський поет, літературознавець, кандидат філологічних наук з 1959 року Хадзибатир Ардасенов переклав “Кавказ” і опублікував його у виданні: Т. Шевченко “Уацмыстос” — 1954 р. Рідною мовою відтворив ще низку віршів Т. Шевченка і Лесі Українки. “Кавказ” переклав також Татарі Єпхієв і надрукував його у журналі “Мах дуг” — 1939. А взагалі існує вісім перекладів “Кавказу” осетинською мовою. Переклад “Кавказу” чеченською мовою Шайхі Арсанукаєва вперше надрукований в журналі “Гоч” — 2004 р., № 1. Йому належать і переклади “Заповіту” та окремих творів С. Руданського, Лесі Українки, І. Драча, Ф. Гаріна, М. Тернавського, М. Братана та інших українських поетів. Поему “Кавказ” переклала також (2008 р.) Хадіжат Зуцаєва. Його автограф зберігається у фондах Національного музею Тараса Шевченка в Києві. листа, Омелян Прозорий надіслав брошуру “Замечания на поэму Т. Г. Шевченка “Мария”. У своєму листі він просить прочитати брошуру й дізнатися, що було на Русі. Таку брошуру він вислав і Степану Яблуневському та Ісидору Володимировичу Толмачу, який два роки тому повернувся з Америки і час від часу листувався з Омеляном Прозорим. Тож Ісидор Толмач разом із учителем церковно-парафіяльної школи Лукою Яровим читали цю брошуру разом. Вислав брошуру Омелян Прозорий і Діонісію Безверхому, парафіяльному священику с. Ємчихи. Той віддав працю в Київську духовну консисторію. Після цього справа дійшла до Київського окружного суду. Всіх згаданих односельців викликали до суду і звинуватили в тому, що вони зберігали в себе брошури, які “мали наклеп на християнську віру”. Листи та брошури за свідченням суддів негативно впливали на мешканців села Ємчихи Козинської волості і це все призвело до того, що між селянами ходять республіканські ідеї про встановлення республіки. Бо, мовляв, тільки там, де республіка, там “гроші витрачають на народну освіту, а не на утримання царів”. За вироком Київського окружного суду брошуру знищили. Але твори Кобзаря жили серед народу, незважаючи на заборону царату. Його поезії, як весняні паростки, проростали і пускали глибоке коріння в спраглих душах українців. — Ольго Дмитрівно, як Вам вдалося підготувати за короткий час із майбутніми режисерами-каскадерами та режисерами масових театралізованих видовищ таку складну виставу? Це вже не перше шевченківське свято, підготовлене Вами в академії. Як усе починалося? — Шевченкові поезії — лакмусовий папірець для визначення рівня професійної майстерності й громадянської позиції виконавців. Щодо вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка в нашій академії, то я його започаткувала ще 2005 року. Саме тоді почалася моя поетична шевченкіана в стінах академії. Того ж року почала використовувати творчу спадщину Т. Г. Шевченка у підготовці студентів з акторської майстерності і сценічної мови — тих предметів, які викладаю. Не скажу, що це нововведення сприйняли із захопленням, але причащання студентів Шевченковим словом має не лише пізнавальне, а й патріотичновиховне й метафізичне значення. Слово Кобзаря — благодатний матеріал для формування у студентів навичок сценічного мовлення, підвищення акторської майстерності. Тож 2005 року зі студентами 2 курсу групи РП-63 я підготувала музично-поетичну композицію за творами Т. Шевченка. Нову музично-поетичну композицію за творами Т. Г. Шевченка представили 2006 року на суд вимогливого глядача (переважно викладачі й студенти академії) студенти 4 курсу групи РМ-12. 2007-го глядачі побачили у виконанні студентів 4 курсу, групи РП- 214 заочної форми навчання, музично-поетичну композицію “Великий льох”, яка 2008-го “переросла” у виставу. 2008-го я ініціювала і провела в академії конкурс читців поезії Т. Г. Шевченка. 2010 рік ознаменувався підготовкою студентами 4 курсу, групи РМ-08 заочної форми навчання музично-поетичної композиції “У вінок Кобзареві”. Протягом 2008—2012 рр. підготувала для участі у Всеукраїнському конкурсі читців, присвяченому пам’яті Кобзаря, 8 лауреатів. Працювати над виставою “Борітеся — поборете!” було нелегко. Під час репетицій у студентів виникало чимало запитань щодо незрозумілих для них значень деяких слів, режисерських інтерпретацій тощо. Не всі студенти палкі шанувальники шевченкового слова. Тож довелося переконувати, згадувати непросту історію України, з’ясовувати окремі факти. — Ви викладаєте не лише майстерність актора та сценічну мову, а й теорію драми та історію українського театру. Чи не могли б дати бодай побіжну характеристику вистави. Цікаво, чому саме такий початок дійства. — На початку вистави лунає пісня “Розрита могила” у виконанні рок-гурту “Кому вниз”, це камертон, який налаштовує на певну тональність акторів. У виставі чотири персонажі: Катерина, Марина, Оксана, Відьма — це різні жіночі долі, але всі вони є уособленням скривдженої, обдуреної, зґвалтованої України. Важливий для розуміння вистави образ землячка та землячків, які за вірне служіння престолу й за зраду інтересів свого народу винагороджувалися продажними “срібняками”. — Яким чином у Вашій виставі з’явилося корито, що нагадує труну? — Метафору “корито” використали у виставі Галицького Молодого театру “Розрита могила”. Цей театр створили 1988 року в Івано-Франківську при обласному Товаристві української мови ім. Т. Г. Шевченка як альтернативний державному обласному музично-драматичному театрові ім. І. Франка. У виставі “Розрита могила” (1989 р., засновник і художній керівник театру В. Шлемко), мені пощастило виконувати кілька ролей (Марини, Оксани, Матері-України). У цьогорічній виставі “Борітеся — поборете!” Цар кидає в корито мідяки та срібняки так званим українським “землячкам” за вірне служіння престолу іза зраду інтересів свого народу. У трагічній історії України були різні “землячки”, які підгодовувались із різних корит: польських, московських, австрійських, румунських, мадярських, радянських (більшовицьких). Нині корита стали багатопартійними, кримінально-олігархічними, чиновницько-корупційними, а тому шевченківське: “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте” актуальне й стосується не лише “коритників”, а й ширшого українського загалу. — Слід відзначити дуже цілісну літературну основу вистави, цікаві режисерські знахідки. Які поезії в основі інсценізації? — В інсценізації використано низку поетичних творів Т. Шевченка: “Думи мої, думи мої…”, “До Основ’яненка”, “Гайдамаки”, “Розрита могила”, “Чигрине, Чигрине…”, “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…”, “Катерина”, “Марина”, “Відьма”. Однак враження цілісності пояснюється чітко вибудуваною єдиною наскрізною лінією вистави та введенням дуже важливого персонажа “Від автора”, по суті, образу самого Тараса Шевченка. — Звідки у виставі такі історично достовірні костюми, реквізит? Адже це так не характерно для студентських показів. — Костюми і реквізити — це проблема. На жаль, сценічних костюмів у нас немає. Тож доводиться на різні концерти, вистави залучати створений мною власний гардероб, а також брати костюми та реквізит в оренду на кіностудії чи в якомусь театрі. На щастя, для вистави “Борітеся — поборете!” частину костюмів і реквізиту нам дав Київський “Театр юного глядача”. — Варто, щоб таку гостру й актуальну виставу подивилося якомога більше людей. Чи зможете організувати її покази за межами академії? — Таке бажання є, але здійснення цієї акції пов’язано з багатьма труднощами. Адже це не театр, а згуртовані студенти двох груп, які завершують цього року навчання. Ми плануємо побувати в Каневі на Чернечій горі, вклонитися Великому Кобзареві і показати там виставу “Борітеся — поборете!” Кожна епоха по-новому відкриває для себе Шевченка, а учасники вистави “Борітеся — поборете!” відкрили і для себе, і для глядача саме того Шевченка, який залишається нашим Сучасником і Дороговказом. Спілкувалася Наталка ТЕРЛЕЦЬКА У Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв нещодавно відбулася поетична вистава “Борітеся — поборете!” за творами Т. Шевченка. Режисер-постановник вистави Ольга Шлемко, професор кафедри режисури театралізованих видовищ і свят Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства виголосила перед початком вистави слово про значення творчості Т. Г. Шевченка для сучасної України. У виставі взяли участь студенти 4 курсу груп РК-09 (майбутні актори й режисери оригінального трюкового жанру) і РМ-09 (майбутні режисери масових театралізованих видовищ). Цікаво було довідатися від режисерапостановника про особливості роботи над виставою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин