Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Від першої особи 3 “Сьогодні Україна потребує не нової партії, а загальнонародного надпартійного руху”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Юрій ЛУЦЕНКО: «У будь-якій країні опозиція має силу, коли вона працює з людьми»

Слово Просвіти, №15 за 2013 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 — Свобода. Наскільки для Вас це було очікувано чи неочікувано? І як Ви вважаєте, чому саме зараз? Це пов’язано все-таки з євроінтеграцією? Чи це було дуже знаково й символічно — на Благовіщення, коли відпускають птахів з кліток? Для Вас це було раптово і чи були Ви готові до цього морально? — Це було очікувано, але несподівано. Ми, звичайно, відстежували все, що відбувалося навколо проблеми звільнення Луценка і Тимошенко. І, звичайно, цим переймалися. Але я, щиро кажучи, був налаштований чекати до кінця року — до можливості умовно-дострокового звільнення після відсидки трьох чвертей терміну. Так, мені страшенно хотілося додому, хотілося поцілувати дружину, обійняти дітей, поспілкуватися з друзями. Але я розумів, що сьогодні звільнення Луценка дозволить Європі зберегти обличчя при підписанні угоди про асоціацію України з ЄС. А я абсолютно щиро як політик і як громадянин вважаю, що немає сьогодні нічого важливішого, ніж ця річ. Якщо ми підписуємо цю, можливо, недосконалу, асоціацію, Україна юридично убезпечена від засмоктування в чорну діру сусідньої північної держави. Якщо ні — ми будемо у цій дірі. І це буде страшенна катастрофа для українського майбутнього. — Як Ви вважаєте: помилують Тимошенко на Великдень? Бо її захисники також просять про звільнення і кажуть, що після того, як звільнили Луценка, Тимошенко вже не випустять. — Навпаки, я вважаю, що наша влада зробила такий крок як прецедент. І сьогодні немає жодного аргумента, чому цей крок не можна повторити щодо Тимошенко. Я не знаю, як достукатися до серця, а ще краще — до розуму нашої влади, аби пояснити, що їй це все одно доведеться зробити. Тимошенко не буде відсиджувати у в’язниці надуманий кимось термін за вигадані кимось злочини. Її випустять. — Ви часто іронізували над президентом, а тепер прийняли його помилування. Чи для Вас байдуже, яким чином це відбулося? — Напевно, зараз іронія не найголовніша: головне — що я критикую так само. І я вважаю, що Україна Януковича — це не та країна, у якій люди хочуть жити. Бо тут страшно народитися, страшно шукати роботу, а ще страшніше померти. Ія в своєму останньому слові на останньому суді ні на одну кому не відступив від своєї принципової позиції щодо Януковича і його влади. Інше питання, що, можливо, я став говорити більш комплексно, бо переконаний, що особистість є недостатньою відповіддю на проблеми України. Змінити президента потрібно, але це недостатня умова зміни країни. Це ключова річ, яку я можу сказати. — Я не запитала Вас щодо здоров’я, а про це зараз багато цікавляться, наскільки у Вас тепер насичений графік, як Ви вливатиметеся в те, що зараз відбувається, наскільки Вам дозволяє здоров’я? — Я не вважаю за потрібне виносити у публічну площину якісь деталі цієї ситуації. Але найближчим часом маю необхідність зайнятися своїм здоров’ям. На жаль, відчуваю, що це питання не одного місяця. Упевнений, що відновлю свої сили, і польовий командир буде в повній готовності. Це трагічно насправді — колосальна система, в якій сидить близько 250 тисяч людей, живе за законами 1937 року. А чому не міняється? Тому це якраз завдання Ірини — вона витягнула Луценка, а тепер має витягнути систему. Ірина Луценко: Ми читаємо Кримінально-процесуальний кодекс — і я його бачу зовсім по-іншому. Ми подаватимемо ці зміни. Розумієте, це не зміна двох речень — це зміна цілої ідеології. — Те, що стосується МВС — зараз уже передумали, обдумали, подивилися, що треба змінити? Бо люди про це запитують. — Це найбільше питання за всі ці роки. Безумовно, я чи не щоночі повертався до проблеми МВС. Я розумію тих, хто казав, що Луценко мало зробив, хтось казав — що взагалі нічого не робив, хтось казав, що не те робив. Повірте, що я собі поставив негативних оцінок більше, ніж будь-який Фейсбук. Але підсумок моїх роздумів такий: 2005 року цю систему можна було б змінити, якби була така команда, як у Грузії. В якій були: а) президент, який щоденно проводив нараду з командою; б) більшість у парламенті; в) план змін не тільки в міліції, ай у прокуратурі та в судах. У нас не було ні такого президента, ні такого плану, ні такої команди. І сьогодні, стикаючись із цією системою, я впевнений — систему МВС, прокуратури і судів змінити, реформувати неможливо. Потрібен прибалтійський варіант — закрити цю систему, набрати персонал із нуля. Набрати нових людей під нові закони, нові повноваження, нові права і нову відповідальність. Це той висновок, який я виніс зі спроби реформувати систему зсередини. Це вже неможливо зробити. — Ви не можете займати керівні посади, Ви не можете балотуватися в народні депутати і т. ін. — Якби в мене сьогодні була можливість балотуватися в народні депутати, я відмовився б категорично. Річ у тім, що нині політика робиться не у Верховній Раді й навіть не в АП. — А наприклад, на посаду міського голови Києва? — Я б подумав. Але в нас і там немає можливостей, бо й виборів нема. Сьогодні політика з урятування Києва, знову-таки, пов’язана не з виборами мера Києва — тим більше, з нинішніми повноваженнями, які, як собаці кістку, кинули нещасному меру, якого насправді немає… Сьогодні політику роблять люди, які мають відмовитися від радянської матриці перекладання своєї відповідальності на один раз обраних політиків. Ми мусимо вийти з тієї радянської парадигми, коли раз на п’ять років дружно голосували за когось. Маємо зрозуміти: після цього твій громадянський обов’язок не закінчений. Так-ось, моє завдання, яке бачу, — я не збираюся ставати четвертим лідером опозиції. Сьогодні в інтернеті маса вкидань від придворних політологів, які пишуть, мовляв, Луценко внесе розкол в опозицію, нові розклади, всіх там перешматує... А інші кажуть, що Луценко вже завтра вийде на майдан і знесе цей режим, що завгодно. Відповідь дуже проста. Ні завт ра, ні післязавтра не виходжу на майдан. Навіть якщо уявити, що вийду і біля мене стоятиме сто чи навіть п’ятсот тисяч людей — то це не революція, а просто бунт. Для того, щоб у нас відбулося оновлення і будівництво нової країни, треба, аби люди чітко знали, який план, під що вони виходять. Вони ж не можуть виходити під нового президента під прізвищем таким-то — вони вже раз це робили. Вони мають вийти за свій інтерес, а для цього повинен бути план. Відтак, Луценко має план. Але я не вважаю себе наймудрішим у цій країні. Туди, в тюрму, Іра мені постійно приносила роздруківки з інтернету — я бачив дуже багато цікавих, розумних, креативних, освічених нових людей, з якими раніше не був знайомий, які пропонують цікаві ідеї. Я раджу цим людям об’єднатися для того, аби написати цей план. І він має стати підставою для тендера, який народ проведе при обранні майбутнього лідера опозиції. Я не претендую на цю роль. — Зараз їздять країною, створюють революційні комітети “Повстань, Україно!” — оту цій ситуації є план? Як Ви взагалі це оцінюєте, чи Ви приєднаєтеся? — Я на 100 % підтримую опозицію, яка пішла до людей. Бо в будь-якій країні опозиція має силу, коли вона працює з людьми. А в авторитарній країні це єдиний її шлях. Позиція друга — я не підтримую таку “гру масками” в революцію. Кожна нормальна людина розуміє, що у вихідні повстання не відбуваються. В обласних центрах, згідно з доведеним графіком повстання, імпічменти й інші голосні речі не відбуваються. Взагалі не можна кидатися цими словами: повстання, революція, переворот, — це девальвує поняття. Це просто інфляція слів, яка призводить до зневіри. Тому з людьми треба говорити абсолютно чесно. 80 % людей не підтримують Януковича. Це факт? Факт. Ми маємо трьох лідерів парламентської опозиції. Вони мають узяти на себе зобов’язання до середини наступного року оголосити єдиного кандидата в президенти. Я дуже хотів би, щоб інтелектуали (якщо потрібно — зі мною, якщо вони не хочуть — без мене) написали план нової країни — я це називаю План нової української республіки. — Ви в президенти не йдете, але готові підтримати будького, кого ці троє назвуть… — А от я зараз доходжу до своєї ролі… Останні вибори до ВР показали, що формальна перемога — наприклад, над Засухою — ще зовсім не означає перемогу. 34 тисячі голосів переваги просто банально списали і викинули на смітник. Чому? Бо люди проголосували за опозиціо нера і пішли додому. А виявляється, що люди мають ще й закріпити і захистити свій результат. Так-ось, моя роль у тому, аби майбутній єдиний кандидат від опозиції отримав допомогу людей, які точно знають, кого, за що і під яку програму вони підтримують. — Як Ви вважаєте, опозиція потребує таких польових командирів, які були разом з Вами, які до Вас приїжджали? Маю на увазі і Стецьківа, і Філенка, і Безсмертного, і т. ін. Узяти їхній досвід і, можливо, ґрунтовніше провести ті акції, які зараз відбуваються? — Помаранчева революція була успішною, бо була мирною. А це змогло статися тільки тому, що у нас був досвід проведення “Україна без Кучми”, зокрема й сумний досвід спровокованого зіткнення з міліцією у ті роки. Тому досвідчені польові командири украй необхідні. Але інколи, кажучи про польових командирів, ми чомусь звужуємося до тих, хто стояв на сцені. Польовими командирами Майдану були сотні людей, які стояли на Майдані і чули наші вказівки та забезпечували їхнє виконання, дисципліну і мирний переможний характер. Так-от, сьогодні опозиція їздить Україною, з моєї точки зору, насамперед для того, щоб знайти цих польових командирів. Я хочу підкреслити: масштаб майбутньої підтримки єдиного кандидата опозиції має бути настільки більшим від масштабу Майдану-2004, наскільки Янукович більш учепливий за своє крісло, ніж Кучма. Тепер ви уявляєте, про який масштаб ідеться — йдеться про мільйони людей! А відтак ідеться про тисячі таких польових командирів. І я, наприклад, не претендую бути тут головним, я, можливо, претендую бути тим, хто знає багато і може порадити. — А Ваша партія? Чи буде розвиватися “Самооборона”? — Ні, “Самооборона” закінчена. Вона оголосила про приєднання до “Батьківщини” перед парламентськими виборами. Наш прапор стоїть у Музеї спільних перемог. Під цим підведено риску. Партій дуже багато. Трьох опозиційних партій у парламенті досить. Україна отримала незалежність, бо мала надпартійний загальноукраїнський Народний рух України, в якому об’єдналися інтелігенція, ті, хто відсидів, і широкі верстви населення. Сьогодні Україна потребує не нової партії, а загальнонародного надпартійного руху, який буде, якщо треба, штовхати опозицію до правильних рішень. Я не збираюся цього робити. Я — не наймудріший опозиціонер, знаю свою перевагу, адже, незважаючи на тюрму, маю найбільшу ін’єкцію оптимізму. Я хочу її дати тим, хто цього потребує. Щоб люди повірили: ми здатні знову повторити феномен 1991-го і 2004 року. Для цього досвід є. Є необхідність. Упевнений, ми знайдемо цих людей. Усі, хто прагне працювати не над черговою партією, а над новою українською, третьою республікою, над новою ідеєю країни, в якій хочеться жити, — цих людей я хотів би бачити. Нині ми потребуємо стратегічного об’єднання інтересів. Я мушу це запропонувати. Варто принаймні спробувати запропонувати людям: давайте ми сьогодні об’єднаємося не під чергового лідера, не під Луценка, — і хай мені дарують — не під Яценюка, Тягнибока чи Кличка. Є ще час. Ми ще побачимо, хто буде найкращим кандидатом у президенти. Об’єднаймося під ідею. А як це називатиметься? Мені чомусь здається, що це не партія. Хоча, можливо, люди захочуть її створити. — Тобто це зараз саме те, над чим має зосередитись опозиція, що зараз має робити. — Опозиція має робити те, що вона робить. По-перше, не дати знищити парламент. Адже постійне блокування є не зовсім правильним. Я збираюся зустрітися з лідерами опозиції і сказати їм одну річ: вважаю, що опозиція має запропонувати вікно толерантності, якщо хочете. Наприклад, ми блокуємо, але в середу в цьому вікні ідуть усі єврозакони, і за них голосує і влада, і опозиція. Усі інші питання, припустімо, якщо це так уже необхідно, блокуються, але не можна блокувати історичний шанс країни до євроінтеграції. — Коли буде Ваша найближча зустріч з народом, публічний вихід? — Я піду спілкуватися з людьми не для того, щоби показати, що повернувся, і не для того, щоби закликати на мітинг, хоча це також потрібно. Я маю намір спілкуватися з людьми тоді, коли зможу запропонувати їм щось більше, ніж свій досвід і своє бачення. Я хочу запропонувати їм план. Хочу запропонувати його — і не тільки свій особистий. Друкується зі скороченням за текстом на сайті tvi.ua

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин