6 “Просвіті” – 145 · “Наддніпрянські “Просвіти” зробили значний внесок у народну освіту, формування національної свідомості”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Нащадки січовиків
Слово Просвіти, №15 за 2013 рік
Микола ЧАБАН
З історії Січеславської “Просвіти” У радянські часи поширеною була фраза “Світло зі сходу”. До нас на схід світло “Просвіти” прийшло з заходу. Перше товариство “Просвіта” у Львові постало наприкінці 1868 року. Знадобилося майже 40 літ, аби “Просвіта” прийшла й на Велику Україну. О. Олесь 1911 року, коли часи історичної негоди, безнадії й зневіри обсіли наш народ, таки сподівався: О, як я вірити хотів би в ту годину, В той день ясний після негод, Коли зогріють, як дитину, “Просвіти” наші весь народ. На сході українці спочатку вписувалися до галицької “Просвіти” — підтримували її морально й фінансово. Наприклад, письменники І. Нечуй-Левицький, С. Русова, Х. Алчевська, М. Загірня, Б. Грінченко, Д. Дорошенко безкоштовно надсилали свої твори для публікації у періодичних і книжкових виданнях. За програмою галичан розпочало свою діяльність видавництво “Вік” (Київ, 1895), у Петербурзі — “Благодійне товариство для видання загальнокорисних і дешевих книг”. Реальні ж “Просвіти” постають у Східній Україні в період революційного піднесення 1905— 1907 рр., і то не лише на Наддніпрянщині (Катеринослав, Київ), а й в інших землях царської Росії, де мешкали українці. Їхня організація була іншою, ніж галицька. Як пише дослідниця Жанна Ковба, тут не було єдиного товариства з обов’язковим для всіх статутом. Кожна “Просвіта” засновувалася на підставі “Тимчасових правил про спілки і товариства”, введених 1906 року. Згідно з “Правилами”, статути “Просвіт” затверджувалися місцевою владою. Відтак це робило їх залежними від свавілля урядовців. Наддніпрянські “Просвіти” існували недовго і не могли в умовах тотальних заборон, русифікації, відсутності будь-яких конституційних прав розгорнути таку, яку Галичині, культурно-освітню й економічну діяльність. Утім, вони зробили значний внесок у народну освіту, формування національної свідомості.
Попередниками стали співочі товариства Січеславська “Просвіта” виникла не на порожньому місці. Її попередниками стали драматичний і співочий гуртки при Аудиторії народних читань. Будинок аудиторії, на щастя, зберігся, його сучасна адреса в Дніпропетровську — вул. Плеханова, 42. Це в самісінькому центрі міста, біля театру опери та балету. І хоч це одна з адрес нашої “Просвіти”, нічого не нагадує про це. Мало того, історичну будівлю доводять до занепаду, аби збудувати на цьому місці хмарочос. Цінні свідчення про ці гуртки містять спогади Василя Біднова про Адріана Кащенка, опубліковані 90 років тому в “Літературно-науковому вістнику”: “Катеринославське поступове громадянство (російське), щоб ушановати столітній ювілей м. Катеринослава, утворило “комісію народніх читань”, яка проіснувала 20-ть років; вона ставила своїм завданням популяризацію наукового знання серед робітничих мас через лекції та читання та впорядження концертів, вистав,
вечірок серед робочого населення Катеринослава. Невважаючи на ріжні обмеження та перешкоди з боку тодішнього неприхильного до освіти й підозрілого до всяких проб зближення інтелігенції з робітництвом російського уряду в особі губернаторів і жандармерії, згадана вище комісія робила велике діло, провадила поважну культурну роботу. В члени “комісії народних читань” записувалося багато охочих і жваво провадили роботу, зацікавлюючи широкі маси. Роздобуто фонди, збудовано прекрасний будинок для лекцій і вистав, складено велику бібліотеку. Нечисленні представники українського громадянства в Катеринославі теж беруть активну участь у діяльності сієї комісії; вони утворили драматичний і співочий гурток, щоб робити українські вистави та концерти, дбали про доповнення бібліотеки українськими книжками (сю бібліотеку спалено на Хрестовій улиці під час жидівського погрому в жовтні 1905 року), вживали инших засобів демонструвати й ширити придушену тоді старим режимом українську ідею. Праця в сій комісії була практичною школою для виховання національної свідомости серед тої української по походженню молоді, що брала участь у драматичних та співочих гуртках. Тут працювали такі пізнійші діячі катеринославської “Просвіти”, як відомий на Катеринославщині поет Микола Кузьменко, Максим Ємець, ідеальний розповсюджувач української книжки Микола Богуславський, Ганна Веснянка- Куличенко та інші; серед них був і А. Кащенко, якого захоплювала така праця й розвивала в ньому національну свідомість. Значіння таких драматичних і співочих гуртків було вияснене пізніше самим А. Кащенком в його повісті “Зоряно”, яка з’явилася спершу в літературному збірнику “Терновий Вінок” і яка має в собі багато автобіографічних рис самого автора. В листуванні зі згаданим вище Мик. Кузьменком, вже коли А. Кащенко перебував далеко од Катеринослава, він теж не раз підкреслював велике виховуюче значіння сих гуртків для нього під національним оглядом”.
Українські інтелігенти — душа “Просвіти” Ідея заснувати “Просвіту” в Катеринославі виникла в гурті місцевих українських інтелігентів — вони жадали розпочати просвітню діяльність у народі. Революція 1905 року створила для цього всі умови. За правилами, статут нового товариства слід було подати на затвердження губернаторові. Із застереженнями, що діяльність товариства обмежується Катеринославською губернією, губернатор Олексій Нейдгарт статут затвердив 7 жовтня 1905 року. Наступного 1906 року “Устав Екатеринославского литературно-артистического украинского общества” був виданий друкарнею Семена Барановського. Це був доволі ліберальний статут. Товариство, говорилось у ньому, мало своєю метою сприяти духовному розвою українського народу — шляхом заохочення поступу української літератури та мистецтва, збиранням і розробкою творів української творчості, наданням посильної допомоги особам, які сприяють здійсненню завдань Товариства. Для досягнення задекларованих прав Товариство влаштовує засідання, збори та лекції з питань його компетенції, літературно-вокальні й музичні вечори, театральні вистави, виставки, базари, гуляння, журфікси, а також вечори, збір від яких ішов на спеціальні цілі. Дозволялося упоряджати фонди, пов’язані з цілями Товариства й конкурси на кращі твори літератури та мистецтва, видавати літературні, публіцистичні, художні, музичні та наукові твори, а також періодичні видання на загальних підставах, відкривати книжкові склади (з правом продажу вроздріб), бібліотеки, читальні, секції та філіали. Щодо складу Товариства, то воно могло мати необмежену кількість членів, за винятком нижніх військових чинів та юнкерів, а також обмежених у правах через суд. Члени Товариства поділялися на почесних, членів-співробітників і дійсних та затверджувалися загальними зборами на подання правління. До почесних членів загальні збори могли обрати осіб, що робили значні пожертви на користь Товариства чи надавали інші істотні послуги. Дійсними вважалися ті члени, які вносили до каси Товариства не менше трьох карбованців щороку. Особи, які одноразово вносили не менше десяти річних внесків дійсного члена, ставали довічними членами товариства. 17 жовтня 1905 року вийшов відомий царський Маніфест, відтак Статут потребував коректив. Змінити Статут, поглибивши його демократичні основи, зажадали й перші збори, що відбулись у жовтні. Але киньмо погляд на інші джерела, що подали долю “сіячів на ниві розуму й добра”.
Перший історик нашої “Просвіти” Микола Новицький стверджував, що як тільки губернатор затвердив перший статут “Літературно-артистичного товариства”, власне “Просвіти”, до нього відразу ж записалося 80 людей. Це засвідчувало його притягальну силу. Після царського Маніфесту та поновлення Статуту розгорнути роботу не встигли: в імперії ввели військовий стан. Діяльність Товариства обмежувалася внутрішніми організаційними питаннями. Все ж “Просвіта” мала 15 філій у передмістях і селах, серед яких найчисленніша — Мануйлівська. Утворено кілька секцій: драматична, вокально-музична, літературна, бібліотечна.
Лихі пригоди з “Доброю порадою” Літературна секція розпочала працювати вже в лютому 1906 року, заклавши спільно з видавничою початок першого українського тижневика в Січеславі “Добра порада”. Його комплект зберігся, на щастя, в особистій бібліотеці Бориса Грінченка (нині у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського). Хоч як обережно трималася редакція часопису з огляду на “військовий стан”, її 1-ше і 3-тє числа були конфісковані. На 5-му числі вихід “Доброї поради” взагалі припинили, а редактора Миколу Бикова притягнули до суду. Що ж так налякало царських чиновників у “Добрій пораді”? Перше його число вийшло 24 лютого 1906 року. І вже тим було поперек горла наглядачам, що друкувалося воно у друкарні С. І. Барановського українською мовою. Український народ століттями виборював право на рідну мову, не раз доводилося долати закостеніння різних режимів. А на східних теренах України початок цензурі на українську мову поклав ще цар Петро І: “Вновь книг никаких, кроме церковных прежних изданий, не печатать” — цей уступ з указу 1720 р. надовго визначив долю української книги, а заведена цим указом спеціально для України цензура, — писав свого часу академік Сергій Єфремов, — справляла своє діло так ретельно, що долю тую можна характеризувати як повне знищення в Україні всякої книжної
Сучасний Дніпропетровськ до революції звався Катеринослав. Але українці після 1917 року з подачі тутешніх просвітян воліли вживати іншу назву — Січеслав. Її, кажуть, запропонував сам запорозький батько — академік Дмитро Яворницький. Вживатимемо її і ми. Досліджуючи сторінки історії Катеринославської (Січеславської) “Просвіти”, авторові цих рядків довелося звернутися не лишень до архівного матеріалу, свідчень тогочасної періодики, а й до листування людей початку XX століття і мого листування та зустрічей із нащадками просвітян.
Дмитро Яворницький Адріан Кащенко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
