Події, факти, коментарі · “Надійним фундаментом будь-якої держави є освіта, якій довіряють громадяни, і рідна мова, яку поважають як державну”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Дмитро ПАВЛИЧКО
Слово Просвіти, №15 за 2014 рік
Крим
Виходять з Криму наші прапори, А в Крим заходять окупанти люті, Мов кістяки, дерева без кори, У найновіші бетеери взуті.
Ідуть Потьомкін, Сталін, Дергачов* — Татарів геноциди, три кошмари, Четвертий з танка на асфальт зійшов — Тримайтеся, брати мої татари!
На моє серце падає страма, Бо ви ждете підмоги з України, А в України — армії нема, У сховищах ржавіють карабіни.
Я чую — молиться стара мечеть, Надії має марні та примарні, А в Україні урядує кметь Московщини — ні війська, ні зброярні.
Горять татари, крики з Криму чуть, Земля гуде передчуттями бою. Як мла, зникає імперська могуть, Татари йдуть, не діткнуті ганьбою.
Ідуть вони в шапках, як очерет, Долинами, крізь гори неозорі, І кличе їх скорботний мінарет Скупатись перед смертю в ріднім морі.
Брати мої, несхопні, як віки Татарської свободи і кінноти, Вставайте, не вмирайте, навпаки — Запалюйтесь, мов зір небесних ґнoти!
Майдан стоїть. Ні, не стоїть — іде! Іде з Європи — почерез окопи. Каміння, кров’ю списане, руде, Відлунює його звитяжні стопи.
І в Крим, на узбережжя золоте, Прийде Дніпро і стане на коліна, Проситиме пробачення за те, Що вчасно й збройно не прийшла Вкраїна. 9.04.2014, Київ _________________ *Уродженець Москви генерал-майор Микола Дер" гачов командував каральною дивізією НКВС, що депортувала кримських татар, чеченців та інгушів, а згодом знищувала повстанців у Західній Україні. Вбитий у бою із сотнею Мирослава Симчича під селищем Космач 15 січня 1945 р. — Ред.
Тітушки
На полі дикому, від грушки аж до грушки, Іде стара межа, де терни та глоди, Де в травах блискають гадюк червоні смужки, — Не йди туди, не йди, бо це ж і є тітушки — Землі пустошної диявольські плоди!
Та ні, це людності спотворені відрости; Це повзаючі злі, приховані єства. Вони, немов гаддя, безмозке і безкосте; Як служників своїх зненависті й корости Сплодила їх на світ загарбницька Москва.
Ти придивись до них — та це ж хахлів онуки: Роздвоєний язик, трутизна з рота б’є, Козацьким прізвищем масковані падлюки, Пожадливі гроша рабів тремтячі руки, У нетрях злочинів продажне битіє.
Молися Господу, народе мій з Майдану, Але бери вогонь і йди на ті поля, Де чути тихий сик тітушок з-під катрану, Випалюй полум’ям землі своєї рану — Хай трійло вигорить і згине, наче тля! 11.04.2014, Київ
Спогад
Сорок п’ятий рік, Я — в криміналі. Шомполами б’ють мене кати. Та не з болю плачу, а з печалі, Що життя пропало без мети.
Втім з вікна тюрми у Яблунові Я побачив хлопця надворі, Скуленого на калюжах крові, В писанім гуцульськім киптарі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
