“Не розумію, чому люди, які взяли на себе відповідальність за владу, насправді здають Україну — метр за метром”. · 8 Читацьке віче · с. 8сторінка оригіналу ↗
Українці! Йдемо у партизани, негайно і всі!
Слово Просвіти, №15 за 2014 рік
Євген ҐОЛИБАРД
Згідно з кремлівським сценарієм, як тільки на кордоні гримне постріл з українського боку, розлючені російські бандити в армійській формі мають із диявольською радістю кинутися на ненависних “бандерівців”. Зараз, після захоплення Криму, настає другий етап реалізації цього сценарію. Саме на захоплення всієї України розрахована унікальна антиукраїнська пропаганда, яку від листопада 2013 року Москва будує винятково на брехні, щоб переконати росіян у необхідності захистити їх від “бандерівців, терористів, бандитів і фашистів, котрі вчинили державний переворот і захопили владу в Києві”. Якраз Київ — основна мета російської агресії. Тут Росія “не вигадувала велосипед”. Класика стратегії у подібних випадках вимагає проведення відволікаючого маневру з імітацією розгортання основних сил (що й відбулося у Криму), щоб потім завдати основний удар із протилежного боку. Провокації на нашому північному й східному кордоні почалися як погрози і небезпечна демонстрація маневрів сухопутних військ Росії.
Путін і його генерали розглядають мапу і ледве утримуються від спокуси. Адже до Києва від кордону з Білоруссю якихось півтори-дві сотні кілометрів… Так, ви маєте рацію: у нас немає такої техніки, як у російського війська, немає головорізів із досвідом війни у Чеченії. Натомість у нас є Україна, в якій ми знаємо кожен кущик біля домівки, кожну стежку в лісі за селом, кожну хованку на торфовищі, а головне — знаємо, з ким можна йти у розвідку. Треба не чекати вказівок із Києва, а треба у кожному районі, у кожному місті обласного підполефонів. Не розумію, чому збирають кошти на армію усім миром, а грабувало армію кілька людей. Не розумію, чому ніхто не заарештований із попередньої влади. Не розумію, чому Добкін і Царьов ідуть кандидатами в Президенти, коли їхнє місце “біля параші”? А Олена Бондаренко і Єфремов й надалі депутати. Не розумію… Коли я не розумію, я боюся. Боюся, що в якийсь момент не стримаюся і буду вдаватися до ПОМСТИ. Індивідуальної помсти. Таке враження, що сьогодні ті люди, які прийшли до влади, хоча їх туди ніхто не кликав і не просив, свідомо хочуть спровокувати народну індивідуальну мсту. Вони або забувають, або не хочуть думати про те, що помста сліпа, вона не шукає винного, вона шукає жертви… А коли я не розумію, то намагаюся робити свою справу: ходжу на лекції в університет, розповідаю студентам української філології, асе 101 % дівчат, про українську літературу і про важливість індивідуального національного стрижня. Але все мене не полишає думка, яку виголосив Андрій Макаревич з іншого приводу: таке враження, що я даремно живу і даремно проголошую правильні слова. Ця прикра думка дедалі частіше мене заповнює і я дедалі більше закриваюся в собі. Напевне, не я один. Бракує чогось незначного, аби я почав правильно мовчати. А ночами, чекаючи повного місяця, сподіватися, що якась сила перетворить мене на народного месника, принаймні образ вовкулаки мене вже не лякає. Тому я поки що мовчу і нібито не реагую на політичну смуту. Не можливо реагувати на те, що і так тебе обступило, як чорна хмара. І та хмара не в твоїх руках, і керувати нею тобі не вдається. А часу залишається дедалі менше…
рядкування терміново створювати штаби партизанського руху і відповідні партизанські загони. Створювати партизанські загони скрізь, по всій Україні! Цей простий і очевидний захід мобілізації всіх патріотичних громадян проти агресора згуртує Українську Націю і перетворить її на народну армію, поставить перед народними бійцями-партизанами просту, чітку й зрозумілу мету — всім нам воювати проти російських загарбників, причому там, де ми живемо. У нинішній аварійній ситуації ми не можемо покладатися лише на щойно створюване, кількісно і якісно недосконале військо, робити вигляд, що армія нас захистить, а тим часом продовжувати жити так, неначе нема війни. Що можемо зробити ми, мешканці Києва, якщо завтра на столицю скинуть російський десант?! Потім деякі “розумники заднім числом” даватимуть поради, що треба було… Отож якраз нині й треба, бо потім буде пізно… Треба терміново організувати загони партизанів! Тоді, замість невизначеності і марного очікування, всі ми отримаємо розуміння наших прав і обов’язку, який можемо виконувати на кожному квадратному метрі нашої території, маючи лише один наказ — наказ бити ворога на кожному кроці в ім’я любові до Вітчизни, в ім’я її незалежності. Не треба себе дурити! Захід і США не можуть воювати замість нас. Тим паче — на нашій території. Натомість росіяни мають підстави вважати, що можуть узяти Україну майже голими руками і не бачать для себе серйозної перешкоди. Бо мають перед собою лише нещодавно сформоване українське військо, а за ним — вільний простір для маневру. Зрештою, тактика сучасної війни не потребує фронтального протистояння з риттям окопів, траншей і бліндажів. Нині використовуються інші методи. За допомогою масового десантування малих диверсійних груп на великій території ворог може захопити ключові пункти управління і керівництво, заблокувати комунікації, фактично зупинити функціонування державних органів, а головне — паралізувати беззбройне, неорганізоване і кинуте напризволяще населення, яке не може чинити опору. Інша справа, коли заздалегідь відомо, що населення організоване в боївки, має напоготові зброю і що на кожному квадратному метрі України ворог зустріне активну озброєну силу. Тоді вони не пройдуть!!! P.S. Але мене як фахівця з протиповітряної оборони (довелося стріляти і по повітряних цілях, і по наземних) цікавить просте запитання: чи прозвучить команда “Вогонь!”, коли російські літаки з десантом на борту перетнуть кордон над нашою територією? Чи, може, тоді вирішальним для наших військових буде не присяга на вірність Україні й не усвідомлення реального ворога, а ілюзія так званої “братерської дружби”?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
